Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861
Шрифт:
Прощайте, Ираклий Александрович, желаю вам здоровья и счастия. Целую от души моих больших друзей Наташеньку и Наденьку и свидетельствую мое глубочайшее почтение Агафье Емельяновне. И остаюся благодарный вам
Т. Шевченко.
Кланяюся Жуйковым, Бурцовым и моему старому незабвенному другу Мостовскому.
Адрес:
В Нижний Новгород.
Его высокоблагородию
Павлу Абрамовичу
Овсянникову.
224. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна
12 листопада 1857. Нижній Новгород
Нижний Новгород. Ноября 12, 1857 г.
Друже
Тепер я в Нижнім Новігороді, на волі, – на такій волі, як собака на прив’язі. Так щоб подивиться мені на тебе, великий мій друже, я, сидячи отут, от що видумав: чи не найдеться коло Москви якого-небудь села, дачі або хутора з добрим чоловіком? Якщо єсть у тебе такий чолов’яга з теплою хатою, то напиши мені, батьку, брате мій рідний! А я і приїду хоч на один день, хоч на одну годиночку. Зробімо так, мій славний друже! А якого б я тобі гостинця привіз ік празнику! уже так що гостинець! Порадься з своїм розумним серцем, мій друже єдиний! Та якщо можна буде побачиться нам і поколядувать на сих святках укупі, то поколядуєм. А до того року Бог знає, чи дождемося. Вибач мені, моє серце, за мою щирость, і як і щ'o придумаєш, то напиши мені, а тим часом оставайся здоровий і веселий і не забувай искреннего твого друга й поклонника
Т. Шевченка.
Адрес: В Нижний Новгород. Его в[ысоко]благородию Павлу Абрамовичу Овсянникову.
Чи не писав тобі чого-небудь про мене старий кошовий із Чорноморії – Яков Герасимович Кухаренко? Я йому ще з Новопетровського укрепления послав дещо і просив його, щоб він з тобою поділився, та й досі не маю од його ніякої чутки.
225. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
19 листопада 1857. С.-Петербург
19 ноября, С.-Петербург.
Много виноват я пред тобою, мой дорогой друг Тарас, что до сих пор не отвечал тебе: все это время у меня дело как в котле кипит, а сверх того, твое письмо я в день получения передал Пант[елеймону] Алекс[андровичу] и до сих пор не могу вырвать; но на днях освобожусь и тогда напишу побольше.
Что ж ты ничего не скажешь о себе? А я-то с нетерпением жду каждый день от тебя известия. Неужели из Оренбурга нет до сих пор ничего?
На днях будет ехать из Вятки сюда чрез Нижний брат Федор; он, вероятно, будет видеться с Далем; постарайся и ты увидеться и расскажи ему побольше, нежели на письме. Все здоровы.
Весь твой Мих. Лазаревский.
Пант[елей]мон Ал[ександрович] тогда же обещал отправить к тебе книги.
226. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
26 листопада 1857. С.-Петербург
Хотів я послать тобі, мій друже шановний Тарасе, дещо з нових книжок, которі в мене друкуються, да трудно набрать по листку із-під великих куп друкованого паперу. Нехай, як доведу все до ладу, тоді й пришлю. Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж бак не диво, що московка преобразилась в українку да такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже, то пришились би в міру! Ось побачиш, що на світі степові квітки.
Стілько в мене роботи, що і в голові не вміщається. Вибачай, що коротко пишу і про твоє дороге писання не споминаю. Коротко про його що й писати! а широко – ніколи, далебі! Ось напиши лишень до мене, як і що ти думаєш-гадаєш, то я тобі на всяке слово одвітуватиму, вибравши добру годину. А тепер твій приятель зараз їде, то й не схаменешся, з якого конця починати.
Чи получив ти мої книги? Як вони тобі здались? Пиши гуляючи про всячину, бо Господь знає, коли побачимось.
Спасибі ж тобі, велике спасибі за «Ченця». Се мені дорога буде пам’ятка!
Твій довіку
П. Куліш.
1857, ноября 26,
С.-Петерб[ург].
Адрес: такому-то, в собственной типографии, на углу Вознесенского и Екатерингофского проспектов, в доме Лея.
На четвертій сторінці:
Високоповажному панові Тарасу Григоровичу Шевченкові прошу до рук подати.
227. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка
27 листопада 1857. Москва
От 27 ноября 1857 года.
Не знаю, получил ли мое письмо ты, мій друже, которое была ответом на твое писание, хотя не вполне удовлетворительным? Теперь же извещаю, что ежели тебе очень хочется увидеть мою старую фигуру, то можно приехать: у сына под Москвой в 40 верстах есть дача, Никольское, не доезжая Москвы за две станции, Богородского уезда, с Купавинской станции, версты три от дороги по Владимирскому тракту, – то ежели не раздумал, то все-таки прежде извести аккуратно, когда выедешь, потому что нужно приготовить комнату для житья, то есть дня за два до приезда нужно протопить. И как, вероятно, будешь ехать с почтовыми дилижансами, то чтобы знать день, когда нужно выслать шкапу. Потом еще вопрос, – может быть и нескромный: есть ли средства для этой поездки? Ежели нет, то не церемонься – извести: хотя, признаюсь, и грустно, что это все на один или на два дни, потому что и мне отлучаться в настоящее время, пока еще служу искусству, неудобно. Потом нужно иметь вид; я, ведь, ничего не знаю в делах, но я думаю. …Муравлев даст тебе вид какой-нибудь на проезд в Богородской уезд, в село Никольское для того, чтобы повидаться с старыми знакомыми; и ежели все это будет очень затруднительно, то не приехать ли мне в Нижний, и это не для того только, чтобы повидаться, а поговорить бы многое нужно, может быть, моя старая голова навела и твою на добрую мысль; а для того, чтобы только повидаться, нам делать такие расходы жирно. Богатые находят удовольствие в исполнении всех своих желаний, а я, напротив, нахожу величайшее наслаждение, если откажу себе в удовольствии, которое мне не по средствам… Обо всем этом помиркуй хорошенько и извести аккуратно; как и на что решиться. – Не взыщи, что я пишу просто, но имя друга, которым Вы мене подарили, заставляет меня быть таким. Прощай, жду ответа! Да! Варвара Николаевна Репнина, которой я читал твое письмо, просила меня передать тебе ее душевный поклон; ну, еще прощай, заболтался, да что делать? Это болезнь старости.
Твой Михайло Щепкин.
228. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
29 листопада 1857. Нижній Новгород
Милий мій друже! Позавчора чортові не було чого робить, то він носив мене в Балахну, трохи не за тридцять верст од Нижнього, а Федор якраз в той день і переїхав через Нижній. І що б йому було підождать до завтра. Недобрий він, поцілуй його за мене.
Письмо твоє, нашвидку писане, я получив і дякую тобі за його, а то вже я думав, що ти, крий Боже, занедужав. Ти пишеш, чи получив я отставку із Оренбурга. Получив. Чисту получив. А ще до [по]лучения ції поганої отставки писав я графині Н[астасії] І[ванівні] і графу Ф[едору] П[етровичу] письма. Не знаю, чи получили вони їх, чи ні. Довідайся, будь ласкав, та й напиши мені. І напиши мені, чи до ладу я написав письмо графу Ф[едору] П[етровичу], бо я на такі химерні письма не великий майстер. Та не забудь спитать у графині Н[астасії] І[ванівни], чи був у неї з моїм поклоном Сапожников.