Ерагон. Найстарший
Шрифт:
Коли Нарі закінчив, Ерагонові перехопило подих від зворушення. Ніколи досі він не чув такого чудового співу.
— Це було просто прекрасно, Нарі-водхр, — мовив юнак.
— Та ні, це простенька пісня, Арджетламе, — зніяковів співак. — Проте я дякую тобі.
— Дуже мило, пане ельфе, — гмикнув Торв. — Утім, ми маємо справи, важливіші за спів віршів. Чи треба нам і далі супроводжувати Ерагона?
— Ні, — швидко відповіла Арія, кидаючи погляд на принишклих ельфів. — Ранком можете повертатися додому. Я гарантую, що Ерагон
— Значить, ми виконали своє завдання, — кивнув Торв.
Засинаючи в постеленому ельфами ліжку, Ерагон прислухався, щоб почути Арію, яка гомоніла в якомусь із наметів. Хоч вона вживала багато незнайомих слів, юнак зрозумів, що ельфійка розказує про те, як загубила яйце Сапфіри і як розгорталися подальші події. Після того, як вона змовкла, запала мовчанка, а по тому один із ельфів сказав:
— Добре, що ти повернулася, Аріє Дротнінг. Королева була дуже засмучена, коли тебе схопили ургали! Вона ще й досі сумує за тобою.
— Тихо, Едурне, — буркнув другий ельф. — Хоч дведгари й малі, вони мають гострий слух, тож я впевнений, що ці слова перекажуть Ротгарові.
Потім голоси стихли, і Ерагон уже не міг розібрати нічого, окрім шепоту, який зливався із шумом листя надворі. Незабаром юнак уже спав, слухаючи уві сні чудову пісню ельфів.
Повітря було сповнене ароматом квітів, коли Ерагон прокинувся й глянув на залитий сонцем Ду Вельденварден. Здавалося, що над ним склепіння з пишного листя, підтримуване товстелезними стовбурами. Тільки мох, лишайники й низькорослий чагарник виживали в цьому густому затінку. Втім, за відсутності кущів, поміж деревами було чудово видно все довкруж.
Підхопившись, Ерагон побачив, що Торв із вартою вже спакували свої речі й готові вирушати в дорогу. Ориків віслюк був прив'язаний до Ексварового. Юнак підійшов до Торва.
— Дякую всім вам за те, що оберігали мене й Сапфіру, — сказав він. — Прошу передати мою подяку Ундину.
— Я передам твої слова, — торкнувся Торв кулаком своїх грудей і глянув убік куренів. — Будь обережний з тими ельфами, Убивце Смерка, вони загадковий народ. Уранці п'ють із тобою, а ввечері завдають удару в спину.
— Я пам'ятатиму про це, — відповів Ерагон.
— Далі вони рушать озером Ельдор на човнах, — зауважив гном. — Що ти робитимеш з конем? Ми могли б відвезти його до Тарнага, а звідти в Тронжхейм.
— На човнах? — вигукнув Ерагон. Але ж він так мріяв привезти Сніговія в Елесмеру! Зручно мати коня на той випадок, коли Сапфіра відсутня або не може деінде пересуватися через свої розміри. — Це дуже люб'язно з твого боку, — озвався хлопець. — Але пообіцяй, що про Сніговія будуть добре дбати.
— Повір мені, — сказав Торв, — коли ти повернешся, то будеш більш ніж задоволений нашим доглядом.
Ерагон відв'язав коня й передав його сідло та збрую гномові. На прощання він побажав кожному з вояків щасливої дороги, і вони із Сапфірою та Ориком іще довго дивилися вслід невеличкому гурту.
Потім він повернувая до наметів, а вже незабаром рушив слідом за ельфами до плавнів поблизу річки Едде. Там були сховані два білих каное. Ерагон сів у найближче, поклавши свого наплічника між ногами. Він здивувався тому, наскільки легким був човен, який він міг би підняти однією рукою. Юнак здивувався ще більше, коли побачив, що той був зроблений із береста. Зацікавлений, Ерагон торкнувся луб'яного борту. Той був напнутий, неначе пергамент, і загув, немов глухий барабан.
— Усі ваші човни роблять у такий спосіб? — запитав юнак.
— Усі, крім великих, — відповів Нарі, всідаючись. — Для тих ми використовуємо найкращий кедр або дуб.
Не встиг Ерагон спитати, що саме мається на увазі, як до човна запхався Орик, а Лифаєн з Арією ступили в другий. Ельфійка обернулася до Едурни й Сельдина, які залишалися, й наказала:
— Охороняйте дорогу, щоб ніхто не пішов за нами, і нікому не кажіть про нас. Першою про це мусить довідатись королева. Я вишлю вам підмогу, щойно ми доберемося до Сильтрима.
— Аріє Дротнінг! — загукали з берега.
— Нехай береже вас небо! — відгукнулась ельфійка.
Сівши навпочіпки, Нарі та Лифаєн дістали довгі жердини й виштовхали човна на середину річки. Сапфіра зісковзнула у воду вслід за ними й завзято замолотила лапами. Коли ж Ерагон суворо глянув на неї, вона, жартівливо підморгнувши, пірнула, чим викликала в ельфів неабиякий захват.
За годину вони вже досягли озера Ельдор. Птахи й комахи роїлися серед дерев, що росли вздовж західного берега, тоді як на східному і розляглася рівнина, по якій блукали стада оленів.
Коли течія відпустила мандрівників, Нарі й Лифаєн відклали жердини й роздали весла. Орик і Арія вже знали, як ними користатися, натомість Ерагонові докладно все пояснили.
— Ми будемо повертати туди, куди гребемо, — сказав Нарі. — Отже, якщо я гребу вправо, а Орик гребе вліво, ти мусиш гребти спершу з одного боку, а потім з іншого, інакше нас віднесе вбік.
Ерагон швидко опанував науку веслування, тож невдовзі міг віддатися своїм мріям. Так він плив холодним озером, загублений у фантастичних світах, захованих від його очей. Зупинившись перепочити, юнак дістав Орикові золоті кільця, щоб укотре помізкувати над загадкою.
— Можна мені глянути? — зацікавився Нарі.
Ерагон передав забавку ельфові, і той повернувся до нього спиною. Якийсь час Ерагон з Ориком самотужки маневрували річкою, поки Нарі ламав голову над кільцями. Зненацька з радісним вигуком вій здійняв руку, і складена загадка зблиснула золотим кільцем на його пальці.
— Чудова річ, — струснув головоломкою Нарі, щоб та набула попередньої форми, і повернув її Ерагонові.
— Як ти це зробив? — вражено спитався той. — Утім, не кажи, я сам це з'ясую.