Ерагон. Найстарший

Паолини Кристофер

Юнак вивернувся від двох вояків, вискочив у коридор і побачив, що його наречену вже витягують у вікно. Скрикнувши, він замахнувся було молотом, але один із разаків перехопив його руку й прошипів:

— Так! Саме ти нам і потрібен!

Роран спробував був вирватися, та в нього нічого не вийшло, бо ворог тримав його, мов лещатами. Тоді вільною рукою він щосили вгатив разака по голові й зірвав із нього каптура. Голомоза істота обурено завищала. Шкіра на її обличчі виявилась лискучою, мов панцир жука, очі без повік

були завбільшки з кулак, а замість носа стирчав гострий дзьоб, з якого виглядав ліловий язик.

Роран скрикнув від жаху й огиди, намагаючись визволитися від чудовиська, але те вперто тягло його до вікна. Згори було видно, як вояки тягнуть за собою Катріну.

Саме тоді, коли хлопець уже зовсім знесилів, поруч з'явився Хорст. Він устиг перехопити його й не дав вивалитися з вікна.

— Хутчіш киньте мені списа! — заволав коваль. — Не віддаймо Рорана цій потворі!

Зляканий разак востаннє шарпонув юнака, та зрозумівши, що все намарно, щосили вдарив його гострим дзьобом у плече. Бідолашний завив від болю, відчувши, як рвуться м'язи й тріщить кістка, а розлючений нападник миттю щез у пітьмі.

Звільнившись від разака, Роран та Хорст увалилися в коридор.

— У них Катріна, — простогнав хлопець, не в змозі поворухнути зламаною рукою.

Альбрич і Бальдор, заляпані кров'ю, вистрибнули з кімнати. Позаду них виднілася ціла гора трупів. «Тепер я вбив уже вісьмох», — підводячись, подумав Роран і пошкутильгав собі коридором. Назустріч йому вийшла Елейн у нічній сорочці.

— Тебе треба показати Гертруді, — мовила вона, побачивши юнакові рани.

— Пусте, — відмахнувся було той.

— Ти помреш, якщо не спинити кров.

— Але спершу треба визволити Катріну, — сказав Роран, глянувши на закривавлене плече. — Доки ті нелюди нічого з нею не зробили.

— Він правий, не можна чекати, — сказав, підходячи, Хорст. — Перев'яжи його, як зможеш, і ми підемо.

Елейн, піджавши губи, кинулась до скрині з білизною. Вона міцно перев'язала Роранове плече й зламану руку. Тим часом Альбрич і Бальдор забрали зброю вбитих вояків. Натомість Хорст задовольнився своїм власним списом.

Наостанок Елейн обняла чоловіка й мовила:

— Будь обережний. — Потім подивилася на синів і додала: — Будьте обережні всі.

— Усе буде добре, мамо, — пообіцяв Альбрич.

Жінка сумно всміхнулася й поцілувала синів на прощання.

Вони вискочили з будинку й помчали на околицю Карвахола, де в загорожі виявили вирвані колоди, а поруч — убитого Бірда.

— Його вдарили ззаду, — ставши навколішки, сказав Бальдор. Тим часом Роранові раптом заклало вуха й він ледь не знепритомнів від болю в руці.

— Гей! Хто там? — гукнули здалеку вартові.

Невдовзі довкола вбитого Бірда зібралась уся сторожа. Хорст коротко оповів про напад і про викрадення Катріни.

— Хто з нами? — спитав старий.

П'ятеро миттю згодилося супроводжувати їх, а решта залишилась охороняти пролам у стіні й піднімати людей.

Насилу ворушачи рукою, Роран став на чолі гурту. Вони рушили через поле в напрямку табору разаків. Кожен крок відлунював хлопцеві жахливим болем, але зараз для нього нічого не важило, крім порятунку Катріни. Коли він зашпортувався, Хорст щоразу підтримував його.

Пройшовши з півмилі від Карвахола, чоловіки помітили ворожу варту, що змусило їх зробити дорогого добрячий гак. Невдовзі стало видно світло смолоскипів, і Роран махнув здоровою рукою, зупиняючи гурт. Далі довелося повзти, аби залишатися непоміченими. Нарешті, діставшись табору, вони побачили залишки королівського війська біля багаття. Тринадцятеро виснажених вояків із погнутою зброєю, у поламаних обладунках похмуро вишикувались перед парочкою разаків.

— А де ж Катріна? — нетямився Роран, придивляючись до того, що відбувалось у ворожому таборі.

— Більше половини наших загинуло, — гукав один із вояків до разаків. — І хто ж їх убив? Купка селюків, які не відрізняють вил від меча? Тож нехай Галбаторікс сам вилизує вам чоботи, як хоче, а ми вимагаємо нового командира! Це повинна бути людина!

— Та невже? — уїдливо спитали разаки.

— Досить нам дурнуватих наказів від таких небораків, як ви, з вашим шипінням і клацанням замість людської мови! Нас уже нудить від вас, зрозуміло? Ми не знаємо, що ви зробили із Сардсоном, але коли ви залишитесь бодай на одну ніч, ми перевіримо, якого кольору ваша кров! Тож лишайте нам дівчину, і…

Вояк не встиг закінчити, бо один із разаків зненацька стрибнув на нього, миттю зваливши на землю. Бідолаха спробував було витягти меча, але потвора двічі дзьобнула його в шию, і той затих.

— І з оцими страховиськами ми мусимо битися? — пошепки вжахнувся Айвор, лежачи в засідці поруч із Рораном.

Вояки на галявині заціпеніли від несподіванки, а обидва разаки вже жадібно ссали кров з рани їхнього товариша. Нарешті вони таки наситилися.

— Гаразд, ми підемо, — прошипів один із разаків. — Залиш-ш-айтеся, якщо хоч-ч-ете. Підкріплення буде за пару днів.

І, закинувши свої голомозі голови вгору, потвори завили, аж кров стигла в жилах від їхнього виття.

Роран також зиркнув угору. Спершу він нічого не побачив, але коли дві тіні з'явилися високо над Хребтом, застуючи собою зірки, його охопив жах. Тіні швидко наближалися, поки не затьмарили півнеба. Гнилий вітер злетів на присутніх, викликаючи кашель і нудоту. Вояки, проклинаючи все на світі, кинулись було врозтіч, але зупинилися, вражені цим видовищем. |

Зловісні тіні почали опускатися, наближаючись до табору грозовою хмарою. Слабкі смолоскипи замерехтіли, не даючи змоги роздивитися двох чудовиськ, які спускалися на галявину.