Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Фаіртх? — не зрозумів юнак.
— Це образ, зафіксований магією на сланцевій пластині, — пояснив Оромис. — Тож пейзаж на дверях достеменно відтворює вигляд Іліреї в той час, коли я вимовляв закляття.
— А що являло собою королівство Бродрінг? — поцікавився Ерагон.
— Як?! — вигукнув ельф. — Ти не знаєш? Як же так? Утім, зважаючи на селянський побут, а також на страх перед Галбаторіксом, можна зрозуміти незнання власної історії. Однак я не можу вибачити Бромові того, що він не навчив тебе таких простих речей, з якими обізнані навіть діти ельфів чи гномів!
— Бром більше переймався тим, щоб навчити мене виживати,
Оромис довго мовчав, вислухавши Ерагона.
— Вибач мені, — нарешті мовив він суворо. — Я аж ніяк не ставлю під сумнів Бромову науку, просто зараз у нас обмаль часу, а твоє невігластво в окремих дисциплінах його зменшує.
Оромис відчинив кілька шафок, схованих у стіні, і дістав з них булочки й миски з фруктами, які виставив на стіл. На мить заплющивши очі, він завмер перед трапезою.
— Королівство Бродрінг, — таки пояснив він Ерагонові, — було осередком людей перед занепадом вершників. Після того як Галбаторікс убив Врейля, він подався до Іліреї разом із клятвопорушниками, скинувши короля Ангреноста та привласнивши його титули й посівши його трон. Так королівство Бродрінг перетворилося на столицю Галбаторікса. Потім він приєднав Вройнгард та інші землі до своїх володінь, створивши відому тобі Імперію. Формально королівство Бродрінг усе ще існує, однак це не більше, ніж назва, колись затверджена королівським декретом.
Боячись набриднути ельфові розпитами, Ерагон зосередився на їжі. Проте вираз його обличчя виказував неабияке зацікавлення розмовою, тож Оромис усміхнувся:
— Ти нагадуєш мені Брома часів його учнівства. Під ту пору він був набагато молодший за тебе, маючи лише десять років, але його цікавість була непогамовна. Я не чув від нього інших слів, окрім «як», «що», «коли» й «чому». Тож не соромся й запитуй про все, що хочеш.
— Справді, я хочу знати так багато, — похнюпився Ерагон. — Наприклад, хто ви насправді? Звідки родом? І де народився Бром? Яким був Морзан? Як, що, коли? А ще хочу знати геть усе про Вройнгард і вершників. Може, мій власний шлях тоді проясніє?
Киваючи головою, Оромис перебирав на тарілці ожину.
— Добре, — зітхнув він, доївши ягоди. — Щодо мене, то я народився кілька століть тому в місті ельфів Лутивіра, яке лежить у лісах біля озера Тудостен. У двадцять років, — а для ельфа це ще дитинство, — я був приставлений сторожити драконячі яйця, які ці дивовижні створіння віддавали вершникам, тож Глаедр призначався саме для мене. Нас учили як вершників, і близько ста років ми моталися світом, виконуючи накази Врейля. Нарешті прийшов день, коли довелося йти на спочинок, передавши свої знання новим поколінням. Тому я зупинився в Іліреї, де готував майбутніх вершників, аж поки Галбаторікс усе не знищив.
— А як щодо Брома? — спитав юнак.
— Бром походив з учительської родини з міста Куаста. Його матір звали Нельоду, а батько мав ім'я Холкомб. Куаста відокремлювалась Хребтом від решти Алагезії, будучи дивовижним осередком прадавніх звичаїв і вірувань. Наприклад, прибувши до Іліреї, Бром іще довгий час стукав у двері рівно тричі перед тим, як увійти чи вийти з кімнати. Учні дражнили його, поки він не позбувся цієї звички разом з багатьма іншими.
Ельф зітхнув і вів далі.
— Морзан був найбільшою невдачею в моєму вчителюванні, — визнав він. — Бром обожнював його, завжди підтримуючи цього зухвальця. Той знав про це й користався Бромовою прихильністю. Він виростав таким гордим і жорстоким, що я вирішив відвести його від довірливого хлопця. Та Морзан випередив мене, підмовивши Галбаторікса викрасти маленького дракона Шруйкана, адже в того дракон загинув. Разом вони й утекли… Ти навіть не уявляєш, як Бром був вражений зрадою Морзана. І коли Галбаторікс разом із клятвопорушниками, убивши Бромового дракона, відкрито виступив проти нас, то Бром зосередив свою помсту на тому, хто справді був винен у всьому. На Морзані. Ось так.
Оромис замовк, спохмурнівши.
— А чи ти знаєш, чому втрата дракона означає загибель того, хто виживе? — спитав він Ерагона.
— Тільки уявляю, — зіщулився той.
— Сам по собі такий біль означає для власника дракона жахливе потрясіння, — пояснив ельф. — Це так, ніби померла частина тебе самого. Коли це сталося з Бромом, я гадав, що він збожеволіє. А після того, як мене схопили і я втік, довелося привезти його в Елесмеру. Та Бром не схотів там залишатися, подавшись із нашим військом у степи Іліреї, де загинув король Евандар. Біда тоді насувалася звідусюди. Міць Галбаторікса зростала, гноми відступили, на південному заході люди боролися за створення Сурди, а ми якраз втратили свого короля. Прагнучи помсти, Бром скористався ситуацією. Він згуртував вигнанців та колишніх в'язнів, з якими й утворив спільноту варденів. Він керував нею кілька років поспіль, потім передоручив іншому, щоб віддатися жадобі помсти, яку таки й задовольнив, убивши Морзана. Також Бром власноруч убив трьох клятвопорушників, включно із Морзаном, і мав на рахунку смерть іще п'ятьох. Він рідко коли бував щасливим, але залишався добрим вершником і чудовою людиною, тож я вважав за честь знатися з ним.
— Я ніколи не чув його імені у зв'язку із загибеллю клятвопорушників, — засумнівався Ерагон.
— Галбаторікс не хотів, аби люди вважали, що можна перемогти його слуг, — знехотя пояснив ельф.
І знову юнакові довелося переглянути власні уявлення щодо Брома, спершу сільського оповідача, потім воїна й чаклуна, з яким він подорожував, і, нарешті, вершника, який, до того ж, був ватажком варденів і вбивцею клятвопорушників. Важко було поєднати всі ці образи. Юнак почувався так, ніби геть не знав свого колишнього приятеля.
— Так, Бром був чудовою людиною, — погодився він.
Зітхнувши, юнак визирнув в одне з круглих вікон, які виходили до урвища й дозволяли пообідньому теплу заповнювати кімнату. Він побачив Сапфіру, котра явно загравала з Глаедром, крутячись довкола нього й жартівливо вимахуючи хвостом. Вона нагадувала кошеня, яке намагається затягти до гри старого кота, от тільки Глаедр залишався цілком незворушним.
«Сапфіро!» — подумки гукнув Ерагон.
«Що таке?» — скинувся дракон.
«Я розумію, що ти захоплена, але не клей із себе дурника».
«Хіба ти сам не бував такий?» — образилась Сапфіра.
Від несподіванки юнак отетерів. Це було схоже на звичний закид, який вільно почути від людей, але від дракона він такого ніяк не чекав. До чого ж це призведе? Сапфіра зневажливо пирхнула й вимкнула їхній внутрішній зв'язок.
Ерагон перевів погляд на співрозмовника, зрозумівши, що той усе бачив.
— Попри існуючий зв'язок, — кивнув він убік Сапфіри, — іноді я не знаю, що вона викине наступного разу. Чим більше я дізнаюсь про свого дракона, тим виразнішою стає різниця між нами.