Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Але ж існують якісь закляття, що скасовують благословення, — з надією скрикнув Ерагон.
— Так, існують, — погодився вчитель. — От тільки виголошувати їх мусить одна й та сама людина. Але ж ти, Ерагоне, не дуже добре пам'ятаєш, що саме казав. Як же можна пробувати ще раз? Ні, ця дитина таки страждатиме довіку, бо така вже сила магії. — Він сумно змовк, а потім додав: — Я бачу, ти розумієш, що накоїв, тому нагадаю про відповідальність за долю дитини. Згідно із законом вершників, це ніби твоя позашлюбна дитина, що кладе на тебе тавро безчестя.
— Так,
— Тоді ми більше не будемо говорити про це, — зауважив Оромис.
— Так, учителю.
Ерагон перебував у пригніченому настрої аж до кінця занять. Він не зрадів навіть Сапфірі, яка, повернувшись із Глаедром, підійшла привітатися. Здається, вона неабияк пишалася собою, сяючи усмішкою.
— Як можна потрапити в повітряні ями і як їх уникнути? — переможно спитався дракон в юнака.
— Звідки я знаю? — відповів той, занурений у свої невеселі думки.
— А кого вирощують мурахи і як видобувають з них їжу? — спитав Оромис Сапфіру.
— Уявлення не маю, — у свою чергу розгубився дракон.
— Після того, що ви обоє наробили, це й не дивно! — сказав ельф. — Вам слід ділитися своїми знаннями. Ти міг би обходитись без правої руки, Ерагоне? А ти полетіла б з одним крилом, Сапфіро? Гадаю, ніколи. То чому ж тоді ви ігноруєте свій зв'язок, даючи перевагу супротивнику? Ви не тільки повинні спілкуватися подумки, але й мати спільну свідомість. Ви мусите бути одним цілим! Я хочу, щоб кожен із вас знав те, чого навчається інший.
— А як щодо особистого життя? — спитав Ерагон.
— Особисте життя? — перепитав Глаедр. — Коли ви підете звідси, то робіть що завгодно. Але поки ми вчимо вас, забудьте про це.
Хлопець глянув на Сапфіру, почуваючи себе ще гірше, ніж досі. Та відвела погляд, потім роздратовано тупнула ногою.
— Вони таки мають рацію, — м'яко мовив Ерагон. — Ми були дуже легковажні.
— Це не моя провина!
— Я й не кажу, що твоя, але давай надалі спробуємо бути кращими.
— Згода! — буркнула Сапфіра.
Утім, вибачатися перед ельфом та його драконом вона не стала, тож юнакові довелося зробити це за двох.
— Ми вас більше не розчаруємо, — схилив він голову перед учителями.
— Ну що ж, будемо сподіватися, — озвався Оромис. — Завтра складатимете іспит з того, про що довідалися сьогодні. — Оромис простягнув кругле дерев'яне брязкальце. — Регулярно заводьте оцей пристрій, він будитиме вас щоранку. Приходьте сюди, помившись і попоївши.
Ерагон узяв брязкальце в руку. Воно виявилось на диво важким. Завбільшки воно було з волоський горіх і мало вгорі кнопку, схожу на пуп'янок. Пристрій стиха задзвенів, коли хлопець крутнув його задля годиться.
— Дякую, — вклонився він.
ПІД ДЕРЕВОМ МЕНОА
Попрощавшись, Ерагон із Сапфірою подалися до своєї оселі. Мимоволі вони подумки розкрилися один одному, і бурхливі емоції юнака боляче вразили дракона.
— Що сталось, малий? — здивувався він.
Довелося розповісти про дитину й про те злощасне благословення у Фартхен Дурі. Сапфіра у свою чергу вжахнулася скоєному злочину.
— Може, знак твоєї уваги якось зарадить, — сказав Ерагон, — але мене вже точно ніщо не виправдає.
— Це не тільки твоя провина, — заперечив дракон. — Я так само знаю прадавню мову, але не виправила тебе.
Ерагон мовчав, тож Сапфіра запобігливо додала:
— Зате спина тебе сьогодні не турбувала. Маєш бути вдячний хоча б за це.
Юнак похмуро гмикнув, не бажаючи, щоб його хтось розраджував.
— А що ж ти вивчила цього прекрасного дня? — уїдливо спитав він.
— Тепер я знаю, як уникнути небезпечних погодних умов, — похвалилася хлопцеві Сапфіра, чекаючи, що той стане розпитувати. Та Ерагон мовчав, пригнічений думками про долю нещасної дитини.
На порозі спальні як зазвичай стояла вечеря, тож юнак, підхопивши таріль, почимчикував до ліжка. Не в змозі ворухнутися від ранкових вправ і проклинаючи тутешній раціон, він заходився було їсти, аж раптом у двері хтось постукав.
— Заходьте! — гукнув Ерагон і мало не вдавився, коли на порозі з'явилась Арія.
Вона змінила свій шкіряний одяг на зелену туніку, стягнуту поясом. Звичної стрічки на голові не було, тож волосся вільно спадало на плечі. Утім, найбільші зміни відбулися не в одязі ельфійки, а в ній самій. Здавалося, колишня напруга, яку Ерагон завжди відчував, кудись щезла.
Ельфійка виглядала цілком умиротвореною.
— Аріє! — здивовано вигукнув хлопець. — Що ти тут робиш?
Торкнувшись пальцями вуст, та спитала:
— А ти збираєшся і цей вечір просидіти в хаті?
— Та ні, я просто… — зніяковів Ерагон.
— Ти в Елесмері ось уже три дні, — нагадала Арія, — але й досі нічого не бачив у нашому місті. Та я знаю, що ти завжди цікавився ним. Тож не впирайся.
Хлопець покірно встав із ліжка, і незабаром вони з ельфійкою вже збігали крученими сходами вниз. Уже надворі він почув якийсь гуркіт, і просто перед ним гепнулася згори Сапфіра.
— Я вже тут, — сповістив дракон, анітрохи не забившись.
— Звісно, — відповіла на те Арія. — Хто б сумнівався.
Натомість юнак, який волів побути з ельфійкою наодинці, одразу ж спохмурнів.
Вони мовчки рушили під деревами, поглядаючи, як на гілках спалахують ліхтарі, котрі освітлювали стежку.
Мешканці Елесмери відпочивали по своїх оселях. Кілька з них, сидячи високо на дереві, грали на сопілках, а інші просто насолоджувались чудовим вечором. Один ельф, схрестивши ноги, сидів перед гончарним кругом, на якому поволі з'являвся мистецьки виліплений глечик. Кішка-перевертень Мод лежала поруч, спостерігаючи за цим дійством. Її очі спалахнули сріблом, коли вона побачила Ерагона із Сапфірою. Ельф простежив за її поглядом і кивнув гостям, ні на хвилину не відриваючись від своєї роботи.