Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Кіт-перевертень зупинився. Не обертаючись, нетерпляче й роздратовано, він змахнув над головою гусячою ніжкою:
«Ну, розповідав!»
«І ти сказав йому, на якій сторінці “Доміа абр Вірда” вказано, де перебуває це місце?»
«Може, й так. Але я не пам’ятаю цього. Та що б там не було на Вройнгарді, сподіваюсь, воно обсмалить твої вуса й лапи».
Щосили хвисьнувши завісою, яка прикривала вхід до намету, Солембум вийшов надвір. Його маленька фігурка розтанула в сутінках, наче її й узагалі ніколи не було.
Ерагон підвівся й носком чобота викинув з намету виплюнуте Солембумом м’ясо.
«Навіщо ти так грубо повівся з ним»,— спитала Глаедра Арія.
«У мене не було іншого вибору»,— відповів дракон.
«Хіба? Ти міг би спочатку спитатися в нього дозволу».
«І дати йому можливість підготуватись? Ні. Що зроблене, те зроблене. Облиш це, Аріє».
«Як я можу облишити? Ти вразив його самолюбство. Спробуй помиритися з ним. Небезпечно мати серед ворогів кота-перевертня».
«Мати ворога-дракона ще небезпечніше, ельфійко.
Залиш усе, як є».
Ерагон кинув на Арію стурбований погляд. Тон Глаедра непокоїв його, але Вершник не знав, що із цим робити.
«Тепер, Ерагоне,— мовив золотий дракон,— чи не дозволиш ти мені дослідити спогади про твою розмову із Солембумом?»
«Якщо хочеш... Але... навіщо? Ти ж однаково забудеш усе».
«Може, так, а може, й ні. Подивимось,— сказав Глаедр, а потім звернувся до Арії: — Відокрем, будь ласка, свій розум від наших і не дозволяй спогадам Ерагона втручатись у твою свідомість».
«Як скажеш, Глаедре-ельдо».
Поки Арія говорила це, музика її думок віддалялась від Ерагона все більше й більше. За мить настала тиша.
Тоді Глаедр звернувся до Вершника.
«Показуй!» — скомандував він.
Відганяючи тривогу, Ерагон подумки повернувся до того моменту, коли Солембум уперше ввійшов до його намету й стрибнув на ліжко. Він почав згадувати все, що сталося між ними потім. Тим часом свідомість Глаедра злилася зі свідомістю Вершника так тісно, що дракон ніби знову переживав ці події разом з ним. Це відчуття було не надто приємне. Ерагонові здавалося, що він і дракон — то два різні зображення, помилково втиснуті на один бік монети.
Нарешті Ерагон закінчив свої спогади. Глаедр вилучив щось із його розуму, а звертаючись до Арії, сказав:
«Коли я раптом забуду, прокажи мені ось ці слова: “Андуме і Фіронмас на пагорбі скорботи, і їхні тіла подібні до скла”. Це місце на Вройнгарді... Воно мені знайоме. Або колись було знайоме. Це було щось важливе, щось...»
На якусь мить думки дракона стали бліді-бліді, так, наче їх оповив туман, ховаючи від стороннього погляду.
«Ну, то що? — спитав Глаедр, повертаючись до свого безцеремонного тону.— Чому ми гаємо час? Ерагоне, покажи мені свої спогади».
«Я вже показав».
Глаедр іще не встиг нічого відповісти, як Арія сказа-«Глаедре, згадай: “Андуме і Фіронмас на пагорбі скорботи, і їхні тіла подібні до скла”».
«Як...— почав був Глаедр, а потім гаркнув так люто, що Ерагон не здивувався б, якби почув цей звук насправді.— Ненавиджу заклинання, які порпаються в чиїйсь пам’яті!.. Це найгірша форма магії, яка завжди несе хаос і плутанину. Мабуть, це через них у добрій половині випадків члени однієї родини вбивають один одного, навіть не розуміючи цього».
«А що означає фраза, яку ти використав?» — спитала Сапфіра.
«Вона щось означає тільки для мене й Оромиса. Саме тому я її й використав — ніхто не знав би про цю фразу, крім тих, кого я сам про неї повідомив».
— Виходить, заклинання справді існує,— зітхнула Арія.— Тоді, гадаю, тобі треба вирушати на Вройнгард. Нерозумно було б ігнорувати щось аж таке важливе. Принаймні нам треба дізнатися, який павук сидить у центрі цієї павутини.
«Я також полечу з вами,— сказав Глаедр.— Якщо хтось хоче заманити тебе в пастку, він не буде готовий битися з двома драконами замість одного. Після падіння Вершників Вройнгард став небезпечним місцем, і я не хочу, щоб ти став жертвою якогось прадавнього зла».
Ерагон мовчав, помітивши в погляді Арії дивну глибоку тугу. Нарешті він зрозумів, що вона теж хотіла б вирушити разом із ними.
— Сапфіра летітиме швидше, якщо нестиме тільки одну людину,— тихо сказав він.
— Знаю... Просто мені завжди хотілося відвідати місце, де жили Вершники.
— Я знаю, що ти це зробиш... колись. Вона кивнула:
— Колись.
Ерагон трохи посидів мовчки, збираючись із думками й розмірковуючи про все, що потрібно зробити до того, як він, Сапфіра й Глаедр вирушать у дорогу. Потім він глибоко вдихнув і підвівся з ліжка.
— Капітане Гарвене! — покликав він.— Зайдіть до нас, будь ласка!
ВІДЛІТ
Спершу Ерагон зустрівся з Гарвеном, а дещо пізніше, тримаючи це в: суворій таємниці, відправив одного з Нічних Яструбів зібрати провізію для подорожі на Вройнгард. Востаннє Сапфіра їла після взяття Драс-Леони, та й то, скорше перекусила, адже, добряче попоївши, вона ставала в повітрі повільною й неповороткою. Але навіть того, що вона перекусила, цілком би вистачило, щоб долетіти до Вройнгарду. Однак Ерагон добре знав — варто лиш Сапфірі приземлитися на острів, як вона миттю почне шукати собі їжу, тож це, власне, його й хвилювало.
«Долетіти назад на порожній шлунок — взагалі не проблема»,— завжди запевняла його Сапфіра, проте юнак зазвичай не поділяв її впевненості.
Потім Ерагон відправив посланця, щоб той покликав до його намету Джормандера й Блодхгарма. Невдовзі ті прибули, і юнакові з Арією та Сапфірою знадобилася добра година, аби пояснити їм ситуацію і, що було значно складніше, переконати їх у необхідності подорожі. Блодхгарм погодився майже відразу, натомість Джормандер весь час голосно сперечався. Ні, він у жодному разі не ставив під сумнів правдивість новин, що їх приніс Солембум, і не заперечував їхньої важливості. Він в усьому погоджувався з Ерагоном, от тільки дуже боявся, що звістка про зникнення Ерагона й Сапфіри разом зі звісткою про викрадення Насуади може знищити варденів.