Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
— Зважитись на те, щоб Галбаторікс подумав, ніби ви нас покинули, ми навряд чи зможемо,— сказав Джормандер.— Принаймні не тоді, коли ми так близько від Урубейна. Адже він може послати Мертага й Торнака, щоб ті перехопили тебе. Або скористається нагодою й розіб’є варденів у пух і прах. Ні, ми не можемо так ризикувати.
Як не крути, а Ерагонові довелося визнати, що Джормандер має рацію. Після тривалої наради їм усе ж таки пощастило знайти вихід із ситуації: зійшлися на тому, що Блодхгарм та решта ельфів створять подобу Ерагона й Сапфіри. Так вони вже робили тоді, коли юнак вирушав до Беорських гір, щоб узяти участь в обранні та коронації Ротгара.
їхні подоби будуть дихати й мислити, ніби прообрази, але свідомість залишиться порожньою, тож якщо хтось схоче в неї проникнути — хитрість миттю буде викрито. Існувала й іще одна небезпека: подоба Сапфіри не зможе спілкуватися. Мову Ерагона ельфи збиралися імітувати, хоч ельфійський акцент і нові інтонації, напевне, не зможуть не помітити ті, хто багато з ним спілкувався, приміром, Орин та Орик.
Після цього Ерагон наказав Гарвену розбудити й потайки привести Нічних Яструбів. Невдовзі під його наметом зібрався невеличкий натовп, що складався з людей, гномів та ургалів. Обвівши присутніх спокійним поглядом, юнак кількома словами пояснив, що Сапфіра покидає табір, але куди саме й задля чого вирушить його дракон — не сказав. За мить він коротко пояснив, яким чином ельфи збираються приховати їхню відсутність, і змусив усіх заприсягнути прадавньою мовою, що вони триматимуть це в таємниці. Серед присутніх не було нікого, кому б він не довіряв, та обережність ніколи не зайва, особливо там, де скрізь нишпорять шпигуни Галбаторікса.
Кілька наступних годин Ерагон та Арія присвятили відвідинам Орина, Орика, Рорана й чаклунки Тріанни. Уважно вислухавши план, ті й собі заприсяглися мовчати.
Найбільш непохитним, як і чекав юнак, виявився Орин. Подорож Ерагона й Сапфіри до Вройнгарду здавалася йому цілковитим безглуздям. Він довго переконував, що це геройство зайве, що інформація від Солембума може бути хибною. Він навіть погрожував вивести свої загони зі складу військ варденів, якщо Ерагон не відмовиться від цієї вкрай ризикованої затії. Король увесь час заперечно хитав головою, юнак натомість усіляко до нього підлещувався, тож урешті-решт переконав.
Домовитись із Ориком, Рораном і Тріанною вдалося швидше, хоч Ерагон усе одно вважав усі ці розмови марнуванням часу. Він говорив коротко й схвильовано, подумки перебуваючи вже на шляху до Вройнгарду. І кожна згаяна хвилина тільки посилювала його неспокій.
Блукаючи між наметами, Ерагон на хвильку зазирнув до Сапфіриної свідомості й почув мелодійний ельфійський наспів, що м’яко, ніби шовк, стелився всіма закутками її єства.
Сам дракон тим часом лишався біля юнакового намету. Ельфи обступили його щільним кільцем і здійняли руки до небес, виспівуючи довге й напрочуд складне заклинання, що мало всотати в себе образ Сапфіри. Створити подобу людини або ельфа — завдання не з легких, а /про дракона й казати годі. Свого часу Блодхгарм пояснив Ерагонові, що найважче відтворювати масу й міць Сапфіри, адже коли вона приземляється — земля має двигтіти, а коли злітає — крила подоби повинні здіймати справжню хмару куряви.
Перемовини Ерагона та Арії завершились аж під ранок, коли сонце визирнуло з-за виднокраю й пестило землю долонями свого проміння. При денному світлі шкода,,»заподіяна табору під час атаки, здавалась іще більшою.
Прихопивши Сапфіру та Глаедра, юнак радо покинув би табір прямо зараз, але Джормандер наполіг на тому, щоб він, як новий ватажок, сказав бодай пару підбадьорливих слів своєму війську.
Отож невдовзі Ерагон уже стояв на порожньому возі перед скликаними загонами, відчуваючи на собі погляди тисяч очей. Йому страх як кортіло опинитися де завгодно, аби тільки подалі звідси.
Перед своєю промовою юнак устиг порадитися з Рораном і почув від нього дуже мудрі слова.
— Пам’ятай,— сказав кузен,— це не твої вороги, тож їх нема чого боятися. Вони хочуть тебе любити. Говори чітко й правдиво, ніколи не показуй власних сумнівів. Тільки так ти приведеш їх до перемоги. Якщо ти скажеш їм про Насуаду, вони злякаються. Та варто тобі відродити їхню віру — і вони підуть за тобою аж до воріт Урубейна.
Звісно, кузен мав рацію, та Ерагон усе одно неабияк хвилювався перед своєю промовою. Йому рідко коли доводилось говорити перед юрбою, а якщо навіть і доводилось — то не більше кількох речень.
Обвівши поглядом засмаглих воїнів, загартованих десятками боїв, юнак зрозумів, що легше було б опинитися сам на сам із сотнею ворогів, ніж стояти тут і не мати права на жодну помилку.
До початку промови Ерагон сумнівався ледь не в кожному своєму реченні, та варто було йому лиш заговорити, як слова самі полилися рікою, сплітаючись у палку, пристрасну промову. Все відбувалося, як уві сні, його обличчя пашіло жаром, а чоло рясно вкрилося краплями поту. Почувши звістку про Насуаду, воїни тяжко зітхнули, проте вже за мить озвалися схвальним ревом, як тільки юнак закликав їх до боротьби. Закінчивши промову, він знеможено зістрибнув з воза в обійми Арії та Орика, які чекали його разом із Сапфірою.
Охоронці миттю утворили довкола кільце, відтісняючи щитами тих, хто хотів поговорити з ватажком особисто.
— Ти молодчина, Ерагоне! — сказав Орик, плескаючи його по плечу.
— Та-невже? — здивовано перепитав той.
— Я давно не чула таких красномовних слів,— підтвердила Арія.
Ерагон лиш ніяково знизав плечима. Менше за все він хотів осоромитись перед Арією, адже та знала багатьох ватажків варденів і чула їхні промови, тож мала змогу порівнювати.
Орик тим часом засукав рукави й показав жестом, щоб юнак нахилився до нього.
— Друже мій,— ледь не торкаючись губами Ерагонового вуха, палко зашепотів гном,— що б ти там не знайшов, сподіваюсь, мандрівка буде того варта. Обіцяй, що повернетесь живими й здоровими!
— Спробуємо,— відповів на те юнак.
— Хай береже тебе Гунтера,— гном обняв Ерагона, поплескав по боку Сапфіру.— І тебе теж,— додав він.— Вдалої вам подорожі!
Сапфіра відповіла ледь чутним вуркотінням.
Ерагон глянув на Арію й упіймав себе на думці, що йому страшенно подобаються очі ельфійки. Він зніяковів. Арія тим часом зробила швидкий крок назустріч, обхопила юнакову голову руками й, благословляючи, поцілувала його в чоло. Ерагон так і стояв, намагаючись прийти до тями.
— Гулай вейс медг оно, Арджетламе.
Арія відпустила Ерагона. Натомість він узяв її за руки.
— З нами не станеться нічого поганого. Я не дозволю цього, навіть коли на нас чекає сам Галбаторікс. Якщо треба буде, я розіб’ю кулаками найміцніші скелі, але обіцяю — ми повернемось живими.
Перш ніж Арія встигла щось відповісти, юнак уже здерся Сапфірі на спину. Побачивши його в сідлі, військо збуджено загомоніло, вистукуючи ефесами мечів об щити. Ельфи на чолі з Блодхгармом зібрались під стіною найближчого павільйону й відсалютували Ерагонові стриманим кивком. Той відповів так само.