Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
На другий день після народження Ізміри Насуада покликала Рорана до тронної зали. Вона, нагородила його титулом графа та ще й віддала в довічне володіння всю Паланкарську долину.
— Доки ти та твої нащадки,— сказала Насуада,— будете гідно управляти, доти Паланкарська долина буде вашою власністю.
Роран поклонився й коротко відповів:
— Дякую, ваша величносте.
Ерагон бачив, що цей подарунок важить для Рорана аж ніяк не менше ніж народження донечки, бо найбільшою нагородою після сім’ї був для Рорана його дім. Насуада не раз пропонувала різні титули та землі й Ерагонові, але він увесь час відмовлявся
Через кілька днів після цієї події Ерагон стояв поруч із Насуадою в її робочому кабінеті. Обоє пильно дивились на мапу Алагезії. Мова йшла про деякі проблеми, які час від часу виникали в королівстві.
— Я гадаю,— сказала Насуада,— що тепер, коли ми більш-менш владнали свої основні справи, настав час повернутися до питання щодо ролі та місця чарівників у Сурді, Тейрмі й моєму власному королівстві.
— Так?
— Так. Я багато часу міркувала про це, і ось що я вирішила. Треба сформувати групу, чимось схожу на Вершників, але призначену тільки для чарівників.
— І чим же буде займатися ця група?
Насуада взяла зі столу перо й покрутила його між пальцями:
— Тим, чим займаються й Вершники, тобто подорожувати країною, підтримувати мир, розв’язувати на підставі закону всілякі суперечки... Але головне для них — наглядати за чарівниками, щоб напевно знати, що ті використовують власні здібності так, як належить.
Ерагон трохи насупився:
— А чому б не доручити це Вершникам?
— Тому що минуть роки й роки, поки їх стане більше. Та навіть тоді їх навряд чи вистачить для того, щоб наглядати за кожним непримітним чаклуном і за кожною лісовою ворожкою...— Насуада трохи помовчала й ніби між іншим спитала: — Ти все іце не знайшов місця для розведення драконів, чи He так?
Ерагон заперечно похитав головою. І він, і Сапфіра весь час думали про це, але й досі ніяк не могли визначити належне місце. Це питання набувало ще більшої ваги тому, що маленькі дракони мали вже ось-ось вилупитись.
— Ми повинні це зробити, Ерагоне,— продовжила Насуада,— і в нас немає часу чекати. Подивись на ті спустошення, які спричинив Галбаторікс. Чарівники — це найнебезпечніші створіння у всьому світі. Вони навіть більш небезпечні, ніж дракони. Їх треба поставити під контроль. Якщо ні, тоді ми завжди будемо залежати від їхньої ласки.
— І ти справді віриш у те,— спитав Ерагон,— . що зможеш зібрати стільки чарівників, що їх вистачить, аби спостерігати за всіма магами і тут і в Сурді?
— Вірю. Якщо, звісно, ти запросиш їх приєднатися. Це — одна з причин, чому я хочу, щоб саме Ти очолив цю групу.
— Я?
Насуада кивнула головою:
— А х:то ж іще? Тріанна? Я не зовсім довіряю їй, та в неї й сили не вистачить. Хтось із ельфів? Ні, це повинен бути хтось із нас. Ти знаєш ім’я імен прадавньої мови, ти — Вершник, у тебе є мудрість і сила драконів. Мені не спадає на думку хтось інший, хто міг би очолити цей загін. Я радилась про це з Орином — він погодився.
— Не думаю, що ця ідея припала йому до душі.
— Звісно, ні. Але він розуміє її необхідність.
— Справді? — трохи збентежено пробурчав Ерагон, сидячи на краю стола.— А як ти збираєшся стежити за чарівниками, які не належать до цієї групи?
— Точно не знаю. Можливо, у тебе є якісь пропозиції.
— А якщо вони зроблять це?
— Тоді ми повинні змусити їх загладити свою вину й присягнути прадавньою мовою, що вони більше ніколи не будуть використовувати магію.
— Боюсь} що клятва прадавньою мовою зупинить далеко не всіх.
— Знаю, але це найкраще, що ми можемо зробити. Вершник кивнув і трохи помовчав.
— А що, коли заклинателі не схочуть, щоб за ними стежили? — спитав він за якусь мить.— Що тоді? Мені важко уявити, що більшість із них погодиться на такий контроль.
Насуада зітхнула й опустила перо.
— Це дійсно непроста справа,— відповіла вона,— А що б ти, Ерагоне, зробив на моєму місці?
Вершник мовчав. Жодне з рішень, що спадали йому на думку, не було прийнятне.
— Не знаю...— нарешті сказав він. Обличчя Насуади стало сумне:
— Я теж. Це — важка, болюча, брудна справа, що б я не вибрала. Але ж хтось повинен покласти край болю. Якщо нічого не робити, чарівники будуть вільно маніпулювати іншими за допомогою своїх заклять. Ясна річ, якщо я змушу їх підкоритися, багато з них будуть ненавидіти мене. Однак, я гадаю, ти зі мною погодишся: треба захищати інтереси переважної більшості моїх підлеглих від зазіхань небагатьох.
— Мені це все одно не подобається,— прошепотів Вершник.
— Мені теж це не подобається.
. — Ти хочеш підкорити своїй волі кожного чарівника, безвідносно до того, хто він такий?
— Це ж для добра переважної більшості!
— А як бути з тими, хто може тільки чути чужі думки й більш нічого? Це також магія...
— їх так само треба контролювати, бо можливість того, що вони, будуть зловживати своїм знанням, дуже велика. Насуада зітхнула: — Я знаю, Ерагоне, це важко. Та важко чи не важко, ми повинні за це взятися. Галбаторікс був несамовитий і злий, але в одному він мав рацію: чарівників треба тримати в шорах. Звісно, не так, як планував Галбаторікс... але треба щось робити. І мені здаєть ся, що мій план — найкраще з усіх можливих рішень... Якщо ти придумаєш інакший, кращий спосіб встановити між чарівниками владу закону, я буду дуже рада. А ні, тоді це єдиний шлях, який у нас є. І мені потрібна твоя допомога, щоб це зробити... То я питаю прямо: чи згоден ти очолити цю групу задля добра нашої країни й усієї нашої раси?
Ерагон не квапився з відповіддю. Він досить довго мовчав і нарешті сказав:
— Якщо ти не проти, я б хотів трохи над цим подумати. Крім того, мені треба порадитися із Сапфірою.
— Звичайно. Але не думай надто довго, Ерагоне. Підготовка вже йде, і твоя допомога буде потрібна зовсім скоро.
Вершник попрощався й вийшов. Повертатися відразу до Сапфіри він не став, а ще досить довго блукав вулицями Іліреї, не звертаючи уваги на поклони й вітання людей, які проходили повз нього. Пропозиція Насуади викликала в Ерагона не^ абияку тривогу. Зрештою, останнім часом його непокоїло життя як таке. Мабуть, вони із Сапфірою надто довго були вільні. Прийшов час змін, і обставини більше не дозволять йому чекати. Треба вирішити, що їм робити, але що б вони не обрали, все їхнє життя повинно змінитись.