Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Уявляючи, як Сапфіра нищить собор, Вершник раптом згадав, що не знає назви огидної релігії цього міста. Тим часом прадавня мова навчила його, що імена — це велика сила й шлях до єства речей. Виходить, доки він не дізнається назви релігії, то не зможе до кінця осягнути її природи.
Коли землю огорнули сутінки, дракон і Вершник нарешті приземлились на пшеничне поле на північ від Драс-Леони, де решта варденів уже почали розбивати табір. З одного боку він був захищений від раптового нападу невеличким плато.
Воїни були геть виснажені, але Насуада все одно примусила їх збудувати захисні споруди й привести до ладу всю воєнну машинерію, котру вони тягли за собою аж із Сурди.
Добряче знудившись за час польоту, Ерагон із натхненням узявся до праці. Спочатку він приєднавсь до гурту чоловіків, які розчищали поле від пшениці, використовуючи для цього спеціальні палиці з мотузками. Зрозуміло, прибрати пшеницю можна було й за допомогою магії, але після того залишилась би колюча стерня, що колола б варденам ноги. Натомість тепер стебла лягали на землю, ніби м’який матрац, такий приємний, що звиклі до голої землі солдати спершу почувалися навіть трохи ніяково.
Ерагон попрацював з чоловіками близько години — за цей час вони встигли родчистити для варденських наметів доволі пристойний майданчик. Упоравшись із цим завданням, він перейшов на будівництво вишки, що нею вардени планували скористатися під час облоги. Допомагаючи воїнам, юнак з надзвичайною легкістю піднімав такі колоди, з якими годі було впоратися навіть кільком чоловікам. За ходом будівництва уважно спостерігали кілька гномів, що, власне, й спроектували цей хитрий воєнний механізм.
Сапфіра теж не сиділа без діла. Своїми могутніми лаписьками вона рила глибокі борозни й нагортала довкола табору високі вали, виконуючи за кілька хвилин таку роботу, з якою й за цілий день навряд чи впоралась би навіть сотня варденів. Дракон працював посправжньому завзято та ще й час від часу пускав з носа цівки полум’я. Мабуть, побачивши його за роботою, навіть у найвідважнішого супротивника похололо б на душі.
Коли вардени врешті-решт облаштували свій табір і Насуада дозволила людям, гномам та ургалам піти на відпочинок, було вже далеко за північ. Повернувшись до свого намету, Ерагон іще довго медитував, аж доки цілком не очистив свою свідомість. Вечірня медитація давно вже стала для нього традицією. Щоправда, після очищення свідомості юнак не став вправлятися в письмі, а вирішив згадати й повторити закляття, що могли знадобитися йому під час важкого завтрашнього дня. Більше того, він навіть спробував створити нові закляття, котрі б допомогли подолати непередбачувані труднощі в Драс-Леоні.
За цим складним заняттям його й поглинув неспокійний сон. Цього разу він був яскравіший і динамічніший, ніж звичайно. Незважаючи на медитацію, передчуття близької битви змушувало кров рухатися швидше й не дозволило Вершникові розслабитись як слід. Чекання завжди було для Ерагона доволі важким — йому хотілось якомога швидше опинитися в самісінькому серці битви, де треба було діяти й де не лишалося часу на те, щоб думати про можливі небезпеки.
Сапфіра так само насилу заснула. Юнак бачив уривки її снів, у яких вона хапала й нищила ворога. Очевидно, дракон і собі з нетерпінням чекав на початок однієї з найвідповідальніших битв. Його бойовий настрій трохи підбадьорив Ерагона, але цього було не досить, щоб він остаточно розпрощався зі своєю тривогою.
І ось настав ранок. Вардени зібралися перед незахищеними окраїнами Драс-Леони. Коли армія вишикувалась, Вершник був неабияк здивований, побачивши, що більшість воїнів мають криві мечі, добряче побиті шоломи, а на їхніх щитах і кольчугах то тут, то там зяють дірки. Захопивши ДрасЛеону, вони, напевно, здобудуть собі нові обладунки, як це вже було раніше в Белатоні й Фейнстері, а от втрачених людей замінити буде ніким.
«Чим довше це триватиме,— сумно сказав юнак Сапфірі,— тим легше буде Галбаторіксу перемогти нас в Урубейні».
«Виходить, зволікати не можна»,— відповіла вона. Тоді Егарон хвацько скочив у сідло й глянув на Насуаду, що сиділа на своєму чорному коні в повній бойовій готовності. Поруч із нею перебувала її варта, Нічні Яструби, кількість яких на час бою вона збільшувала до шести воїнів. Ельфи вирішили йти пішки. Вони категорично відмовилися сідати на чужих коней, довіряючи лише тим, що їх вони виростили й натренували власними руками. Нічні Яструби й ургали тим часом також були верхи. Ярдів за десять від Ерагона нетерпляче гарцював король Орин зі своїм почтом із найкращих воїнів, шоломи яких прикрашало барвисте пір’я. Командир гномів Нархейм, так само, як і Гарцхвог, теж були з власними солдатами.
Обмінявшись привітаннями, Насуада й король Орин риссю помчали від основного війська варденів убік міста. Не маючи наміру відставати, Вершник міцно вхопився за найближчий шип Сапфіри, і дракон здійнявся в небеса.
Скакуни короля й Насуади зупинились аж перед першими зруйнованими будівлями. Тоді правителі пропустили вперед двох герольдів — один із них тримав прапор варденів, а другий — Сурди. Вони повагом в’їхали першими у південні ворота Драс-Леони й занурилися в лабіринти вузесеньких вуличок, що звивалися поміж халупами, ніби змії.
Ерагон ні на мить не зводив з герольдів погляду. Місто виглядало на диво порожнім і спокійним. Усі кудись поховалися, нікого не було навіть на верхівці жовтої стіни, хоч раніше там день і ніч вартували невеличкі загони солдатів Галбаторікса.
«Я відчуваю в повітрі якийсь дивний запах»,— мовила Сапфіра й тихенько загарчала, щоб привернути увагу Насуади.
Тим часом варденські герольди були вже біля підніжжя стіни.
— Агов, там! — загукали вони.— Іменем леді Насуади, повелительки варденів, короля Оргіна із Сурди, а також усіх вільних людей Алагезії закликаємо вас відчинити ворота. У нас важливе послання до вашого правителя і хазяїна, Маркуса Табора! Відчиняйте похорошому. Це буде найрозумніше рішення для кожного чоловіка, жінки й дитини в Драс-Леоні.
— Ці ворота ніколи для вас не відчиняться! Оголошуйте своє послання там, де стоїте! — пролунав із-за стіни чоловічий бас.
— Ти говориш від імені лорда Табора?
— Так.
— Тоді нагадай йому, що питання державної ваги найкраще розв’язувати в кабінеті, а не посеред вулиці, де купа зайвих вух.
— Лакею, на твоєму місці я б не поспішав давати нам порад! Оголошуй своє послання, і бажано швидше, інакше мені урветься терпець. Тоді ти й оком не встигнеш моргнути, як у твоїх грудях стирчатиме десяток стріл.