Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Що не кажіть, а в таку біду юнак іще ніколи не потрапляв.
«Але я повинен урятувати хоча б Арію,— крутилось у його голові.— Тільки як? Щоб позбутися кайданів, мені доведеться зламати великі пальці. А потім? Що потім? Потім я розіб’ю яйце разака й скористаюсь його шкаралупою, як ножем. Не факт, що вона міцна, але нею принаймні можна буде спробувати звільнити ноги. Звільнивши ноги, слід буде вилізти за межі вівтаря — там кристали не діятимуть. А потім я зупиню кровотечу й утамую біль за допомогою магії... План, звісно, божевільний, та іншого в мене нема. Кілька хвилин, головне протриматися ці кілька хвилин, хоч вони, мабуть, і будуть найдовшими в моєму житті».
Набравши повні легені повітря, Вершник уже готовий був зламати великий палець на лівій руці, та його зупинив відчайдушний крик Арії. Глянувши на ельфійку, Ерагон побачив скалічені пальці її правиці. Шкіра була зідрана аж до нігтів, оголюючи рожевий м’яз і білу кістку. Арія тим часом безсило повисла, на мить втративши пам’ять, проте дуже швидко прийшла до тями й зробила різкий рух, після чого її долоня прослизнула крізь металевий браслет. На підлогу закрапала кров.
— Аріє! — крикнув юнак, проте кляп спотворив ім’я ельфійки до невпізнання.
Та напружилась і хотіла була звільнити другу руку, коли одні з дверей біля вівтаря зі скрипом відчинилися. До кімнати обережно прослизнув послушник у золотому вбранні. Побачизши його, ельфійка злякалася.
Тим часом послушник уважно подивився на Арію, так, ніби хотів про щось у неї спитати, а потім обережно підійшов до центру жертовного диска, з недовірою позираючи на яйця разаків. Він був худорлявий, мав великі очі й дуже вродливе обличчя.
— Ось, я приніс оце,— прошепотів послушник і дістав напилок, зубило й дерев’яний молоток.— Я хочу допомогти вам, але ви повинні взяти мене із собою, бо я тут більше не витримаю. Я ненавиджу все це... Пообіцяйте, що не покинете мене!
Ерагон ствердно кивнув, навіть не дослухавши його останні слова. Послушник хотів підійти до Вершника, але той показав очима на Арію. Вродливий юнак зупинився, нічого не розуміючи, проте за мить зблиснув очима.
— Так, звісно,— присоромлено буркнув він і кинувся до ельфійки.
Грубий скрегіт напилка заглушив огидний стукіт під шкаралупою чорних яєць. Послушник порався неймовірно довго.
«Пиляй якесь одне кільце, бовдуре!» — подумки скрикнув Ерагон, розуміючи, що їхній рятівник, мабуть, уперше в житті тримає в руках напилок.
Доки послушник працював, Арія висіла на одній руці, її довге чорне волосся закривало обличчя. Час від часу ельфійка дрібно тремтіла, а з її понівеченої правиці стікала кров.
Робота просувалася вкрай повільно. Напилок пройшовся по металу вже кілька сотень разів, а на поверхні ланцюга залишилося всього лиш кілька незначних подряпин. Схоже, ланцюг був захищений магією... Послушник дратувався й працював дедалі завзятіше, час від часу зупиняючись на кілька секунд, щоб витерти широким рукавом вкрите потом чоло.
«Невже ти не бачиш, що напилок тут не допоможе?
— подумки кричав Ерагон.— Візьми ліпше зубило й спробуй розбити кайдани на ногах!»
Але юнак нічого того не чув і продовжував монотонно шкрябати кільце ланцюга напилком. Аж раптом пролунав різкий тріск. Ерагон зиркнув на яйця й побачив на шкаралупі одного з них довгу поперечну тріщину, яка швидко росла в обидва боки. На щастя, друге яйце залишалося поки що цілим, хоч стукіт під його шкаралупою став такий швидкий, що удари зливалися в одне протяжне гудіння.
Послушник зблід, відкинув напилок геть і відскочив від Арії на кілька кроків.
— Пробачте... Пробачте мені, але вже надто пізно,— по його переляканому обличчю текли великі сльози.— Мені дуже шкода...
Юнак вийняв з-під своєї ряси кинджал і мовив так, ніби звертався сам до себе:
— Уже нічого не вдієш, нічого... Так буде краще...
Промовивши останнє слово, він рушив до Ерагона. Вершник запідозрив щось недобре, тому почав відчайдушно смикатися, готовий зламати великі пальці обох рук, але це виявилось не так уже й легко. .
— Пробачте,— ще раз повторив послушник уже за крок від Вершника й широко замахнувся кинджалом.
«Ні!» — подумки скрикнув Ерагон.
Та вже наступної миті з тунелю, яким Вершник і ельфійка потрапили до кімнати, вилетів чималий шмат аметисту й ударив послушника по потилиці. Той похитнувся й упав Вершникові під ноги. Падаючи, юнак усе ж таки встиг полоснути Ерагона кинджалом по ребрах, та лезо лишило всього лиш неглибокий поріз.
Ще мить — і з нетрів тунелю, накульгуючи, з’явилася невеличка постать. Коли вона підійшла до світла, Вершник з полегкістю впізнав Солембума. Кітперевертень був у людській подобі, не маючи на собі нічого, крім настегенної пов’язки. Його чорне волосся стояло майже дибки, а губи спотворила люта гримаса. На руках рятівника виднілося кілька глибоких порізів, одне вухо було зламане, тим часом на маківці бракувало добрячого шматка шкіри. У правій руці Солембума виблискувало закривавлене лезо довгого кинджала. Відстаючи на кілька кроків, за котом-перевертнем переможною ходою шкандибала знахарка Анжела.
НЕВІРНІ НА ВОЛІ
— От глупак! — вигукнула Анжела, поспішаючи до краю візерунчастого диска.
На її тілі було безліч порізів, а одяг аж просяк ворожою кров’ю.
Він мав зробити всього лиш ось так і не псувати нікому нерви! — по цих словах знахарка змахнула своїм прозорим клинком й опустила його на один із аметистових кристалів.
Той затріскотів, немов блискавка, і згаснув, розлетівшись на кілька шматків. Анжела мерщій пішла до другого шматка аметисту — його спіткала така сама доля, як і попередній. Упоравшись із другим, знахарка взялася за третій.
Ерагон тим часом піймав себе на думці, що, мабуть, іще ніколи в житті не радів чиїйсь появі так сильно, як зараз. Спостерігаючи за Анжелою, Вершник перевів погляд, на яйце. Разак уже майже проклюнувся назовні — Ерагон бачив товсту білу мембрану, крізь яку виднілась велика огидна й дзьобата голова цієї потвори.
«Швидше! Швидше!» — подумки повторював Вершник, коли уламок шкаралупи, завбільшки з його долоню, ніби глиняна тарілка, з гуркотом упав на підлогу.
Нарешті мембрана луснула, і малий разак вистромив голову з яйця, показавши гострий пурпуровий язик і переможно заверещавши. З його панцира скрапував слиз — кімнату миттю сповнив запах гнилих грибів. Ерагон смикнувся, але кайдани й надалі міцно тримали його у своїх залізних обіймах. Завуркотівши, разак зібрався на силі й зробив дірку в шкаралупі ще більшою. Тепер із неї визирала його голова й кігтиста задня лапа. Вивільнивши другу лапу, потвора випала назовні, а пробите яйце відкотилось убік, розхлюпуючи якусь густу смердючу жовтувату рідину. Близько хвилини разак продовжував лежати на боку, певно, звикаючи до світла. Потім він звівся на лапи й затріскотів дзьобом, видаючи доволі моторошний звук.