Ерагон. Спадок, або Склеп Душ
Шрифт:
Він відчув, як Гертруда зупинилась позаду нього. Обернувшись, юнак побачив, що вона здивовано поглядає на ліхтарик і притискає до себе торбинку, яку принесла із собою. Її просте обличчя нагадало йому рідну домівку й Карвахол. Неждано-негадано на серце лягла туга за домом.
Гертруда повільно перевела погляд на Ерагона.
— А ти змінився,— сказала вона за мить.— Того хлопчака, якого я доглядала, коли він хворів, уже, мабуть, нема.
— Чому нема? Гадаю, я той самий,— відповів у задумі юнак.
— Ні. Мені здається, ні.
Слова Гертруди схвилювали Ерагона,
— Що ти будеш робити? — спитала Гертруда, сівши на стілець біля стіни намету.— Як ти її лікуватимеш?
— Точно ще не знаю.
Тільки тепер Ерагон помітив, що поряд з ним у наметі немає Арії. Він покликав її. За якусь хвильку вона відповіла йому знадвору — звук її голосу приглушувала тканина, що відокремлювала їх.
— Я тут,— сказала Арія.— Я почекаю тут. Якщо виникне потреба, ти тільки подумай про мене — і я прийду.
Ерагон трохи збентежився. Правду кажучи, він розраховував на те, що Арія буде поряд, щоб допомогти йому, коли він чогось не знатиме, або виправити, якщо зробить якусь помилку. «Ну що ж, нехай і так. Зрештою, я можу спитати, коли знадобиться... Принаймні Гертруда не матиме причин думати, що Арія вчинила щось із дівчинкою». Юнак був упевнений, що Арію підозрюють у тому, що вона може підмінити дитину, хоч йому було несила уявити Арію в ролі крадійки дітей.
Лежак скрипнув, коли Ерагон обережно присів на нього, дивлячись на немовля. Його погляд став більш серйозний. Він відчув, що й Сапфіра дивиться на дівчинку, яка лежить на простирадлі, широко розплющивши невинні оченята. її язичок мигнув на мить у щілинці над верхньою губою.
«Що ти думаєш?» — спитав Ерагон дракона.
«Рухайся повільно, щоб часом не пошкодити власного хвоста».
Ерагон і сам так гадав.
«А в тебе колись таке бувало?.. Ну, щодо хвоста?» — спитав він за якусь мить.
Сапфіра нічого на те не відповіла, але він відчув короткий сплеск відчуттів: калейдоскоп якихось картинок — дерева, трави, сонячне сяйво, гори Хребта — різкий запах орхідей та несподівано болісне й гостре відчуття, наче хвіст дракона придавило дверима.
Ерагон подумки посміхнувся і почав створювати закляття, які були потрібні для зцілення дівчинки. Це тривало досить довго, майже півгодини. Більшість цього часу вони із Сапфірою знов і знов перебирали таємничі речення, перевіряючи кожне слово, ба навіть його вимову, щоб упевнитись в одному — закляття зроблять те, що мають зробити, і не більше.
їхня тиха розмова ще не встигла закінчитись, як Гертруда звелася з місця.
— Дитя не змінилося...— сказала вона.— У тебе нічого не виходить. Чи не так? Не приховуй від мене правду, Ерагоне, за своє життя я й не таке бачила.
Ерагон звів брови.
— Робота ще навіть не починалася,— м’яко відповів він.
Гертруда знову сіла. Було видно, що вона пригнічена. Аби якось заспокоїтись,
Нарешті вони із Сапфірою переконались, що закляття безпечні. Тепер Ерагон був упевнений, що язик не підведе його, коли він буде вимовляти незвичні звуки прадавньої мови. Юнак зібрався на силі й хотів створити перше закляття. Аж раптом його охопив сумнів.
Коли ельфи використовували магію для того, щоб дерево або квітка росли такої форми, якої вони хотіли, чи щоб зміцнити своє або чуже тіло, то завжди, наскільки він знав, виголошували закляття у формі пісні. Очевидно, зараз теж слід було зробити саме так. Але юнак пам’ятав усього лиш кілька ельфійських пісень, та й то приблизно, а вони ж повинні були звучати красиво й мелодійно.
І тоді замість них він віднайшов десь у найглибших закутках пам’яті пісню, що її тітка Маріан співала йому, коли він був маленький, іще перед тим, як недуга забрала її, пісню, яку жінки Карвахола споконвіку співали своїм дітям. Ерагон заспівав колискову... Мелодія добре лягала на пам’ять, вона була проста й стримана, якраз така, щоб заспокоїти немовля.
Він почав лагідно й повільно. Слова линули плавно, його голос неначе наповнював намет якимось тихим теплом. А перш ніж заспівати пісню, юнак сказав дівчинці-немовляті прадавньою мовою, що він її друг, що він бажає їй лиш добра і що вона має йому довіряти.
Напруга зникла. Дитя потихеньку заснуло.
Тоді Ерагон вимовив перше закляття: просту формулу, що складалася з двох коротких речень, які він повторював знов і знов, наче молитву. Маленька рожева щілинка, що розділяла губки навпіл, почала зникати, ніби якісь сонні створіння рухались під землею назустріч одне одному.
Зробити те, що хотів Ерагон, було далеко не просто. Кістки в дівчинки, як і в усіх немовлят, були м’які й вразливі, не схожі на дорослі. Тому доводилось бути дуже обережним. Процес ускладнився ще й тим, що він ніколи не бачив дівчинку із цілою губою, отже не знав напевно, як саме має виглядати губа. Зрештою, дівча було схоже на звичайнісіньку дитину: округле, пухленьке, без якихось особливих прикмет. Однак Ерагон побоювався, щоб та цілком приваблива зовнішність, яку він надасть дитині зараз, з бігом часу не стала потворною.
Отож він працював обережно, роблячи за один раз тільки малесенькі зміни й зупиняючись після кожної з них. Він почав із найглибших шарів обличчя дівчинки, з кісточок та хрящів, і повільно просувався назовні, наспівуючи при цьому.
За якийсь час йому почала підспівувати й Сапфіра. Вона лежала надворі, і її глибокий голос змушував повітря вібрувати. У такт із голосом дракона ліхтарик то спалахував яскравіше, то згасав. Ця обставина дуже зацікавила Ерагона, і він вирішив трохи перегодом розпитати про неї Сапфіру.