Ерагон. Спадок, або Склеп Душ
Шрифт:
— Ні-ні. Мені було абсолютно байдуже,— голос Рорана зірвався,— Невже ти не розумієш? Коли я збагнув, що не зможу вибратись, то сприйняв це покірно, ніби те ягня, яке ведуть на заріз, я...— Не маючи сил продовжувати, він злісно пожбурив кухоль і закрив обличчя руками. Катріна обняла його за плечі, та клубок у горлі все одно заважав йому дихати.
— Я здався,— сказав він, нарешті опанувавши себе, хоч у його голосі й звучали нотки огиди до власної слабкодухості.— Я просто перестав битися... За тебе... За нашу дитину.
Говорити Роранові ставало дедалі важче, так,
— Тссс...— прошепотіла Катріна.
— Я ніколи не здавався. Жодного разу... Навіть коли мене викрав разак.
— Знаю, любий.
— Ця війна повинна нарешті скінчитись. Я більше так не можу... Не можу... Я...— Роран глянув на Катріну і з жахом помітив, що вона вся в сльозах. Звівшись, він обняв її й зашепотів: — Пробач, мені шкода. Пробач мені, пробач... Цього більше не буде. Ніколи. Обіцяю.
— Та мені все одно,— відповіла Катріна, сховавши обличчя на його плечі.
Така відповідь вразила Рорана, ніби блискавка.
— Я знаю, що дозволив собі слабкість... Але ж мої слова повинні для тебе щось значити!
— Я мала на увазі зовсім не те! — спалахнула Катріна рум’янцем і глянула на нього з докором.— Ти в мене часом такий дурний, Роране.
— Знаю,— силувано посміхнувся він.
— Хіба ж я стану про тебе гіршої думки тільки тому, що ти щось там собі подумав, коли на тебе падала велетенська стіна. Ти живий — і це для мене головне. Ти ж нічого не міг удіяти, правда?
Міцний Молот розгублено похитав головою.
— Тоді тобі немає чого соромитись. Якби ти міг щось удіяти, скажімо, втекти, але не зробив цього, то була б інша справа. А так — ти зробив усе, що міг, а опинившись у безвиході, просто скорився долі, бо сперечатися з нею було б безглуздо. Це мудрість, коханий. Це не слабкість.
— Дякую тобі,— насилу промовив Міцний Молот. Він трохи помовчав, а потім схилився й поцілував її в брови.
— Мільйон разів я тобі казала, що ти найсміливіший, найсильніший і найдобріший чоловік у всій Алагезії.
Цього разу він поцілував її в губи. Дівчина лагідно посміхнулась. Якийсь час закохані стояли мовчки, не випускаючи одне одного з обіймів, аж здавалося, ніби вони танцюють під якусь музику, що була чутна тільки для них.
Потім Катріна грайливо відштовхнула свого чоловіка й повернулася до прання, а Роран знову примостився на пеньку, чи не вперше за кілька діб відчуваючи блаженний спокій.
Він сидів і роздивлявся людей, гномів та ургалів, що сунули повз його намет. Від пильного ока ватажка не могло сховатись ніщо — жодна подряпина на тілі солдата, жоден поламаний меч... Правду кажучи, настрій у варденів був не надто піднесений — усім, крім ургалів, треба було гарно виспатись і попоїсти, та й помитися не завадило б. Останнє, до речі, найбільше стосувалося саме ургалів.
За мить його погляд знов прикипів до Катріни, але її гарний настрій мов корова язиком злизала. Дівчина наполегливо намагалась відтерти кілька плям, але їй це ніяк не вдавалося. Урешті-решт вона кинула мокру білизну назад у діжку, здійнявши невеличкий фонтан мильної води, і роздратовано надула губи.
— Дозволь я,— Роран
— Так не годиться,— заперечила дівчина.
— Дурниці. Сядь ось тут скраєчку, а я закінчу за тебе...
— Ні,— вперто похитала головою Катріна.— Тобі треба відпочити. До того ж, це не чоловіча робота.
— Хто тобі сказав? Та й загалом, яка різниця — чоловіча робота чи жіноча? Її все одно слід зробити. А тепер сідай і перепочинь,— посміхнувся Міцний Молот.
— Роране, зі мною все гаразд.
— Не кажи дурниць,— хотів ніжно відштовхнути її від діжки Міцний Молот, але де там.
— Це нікуди не годиться,— рішуче мовила Катріна.— Що про мене люди подумають?
— Нехай думають, що хочуть! Я одружений з тобою, а не з ними. І якщо в чиїхось очах я втрачу чоловічу гідність, допомігши своїй дружині, то це означатиме тільки одне — я втратив повагу із очах дурнів...
— Але ж...
— Жодних «але»... Іди собі, іди!
— Але ж...
— Катріно, я не хочу з тобою сваритися, та якщо ти негайно не сядеш сама, то доведеться віднести тебе на пеньок власноруч.
Вираз на її личку змінився з похмурого на вражений.
— Правда?
— Ясна річ. Ну ти й упертюх! — трохи роздратовано відповів Роран.
— Упертюх — це не про мене,— огризнулась Катріна, неохоче відходячи від діжки.
Міцний Молот не звернув на це уваги. Він зняв кольчугу й повісив її на опорний стовп намету. Тіло вмить обдало холодом, проте невдовзі він зігрівся, бо вода в діжці була майже гаряча. Завзято тручи білизну, Роран навіть не помітив, як опинився у цілій хмарині з мильних бульбашок.
Увесь той час Катріна нетерпляче совалась на пеньку, бо не звикла сидіти просто так, без діла.
Нарешті терпець їй урвався. Дівчина скочила на ноги.
— Хочеш ромашкового чаю? — спитала вона.— Гертруда дала мені цілу жменю свіжих ромашок!
— Із задоволенням,— відповів Роран.
На якийсь час запанувала тиша. Міцний Молот продовжував прати білизну — ця справа підняла йому настрій, адже він обожнював домашню працю, чого аж ніяк не скажеш про вимахування молотом на полі бою. Та й те, що Катріна була поруч, неабияк його підбадьорювало.
Роран уже викручував останню одежину, вдихаючи аромат свіжозвареного чаю, як хтось надривно вигукнув його ім’я. За мить ватажок розгледів на шляху Бальдора, котрий біг до їхнього намету, оминаючи людей і коней. На ньому були шкіряний фартух та рукавиці по лікоть — такі брудніючі й затягані, що їхні пальці виблискували, ніби відполірований панцир черепахи.
Темне кудлате волосся молодого коваля перетягував шмат шкіряної мотузки. Бальдор був нижчий за свого батька Хорста й за старшого брата Альбрича, проте виглядав значно міцнішим, бо все дитинство допомагав батькові працювати в кузні. Жоден з їхньої родини сьогодні не воював — вардени не хотіли ризикувати своїми найвправнішими ковалями. З іншого боку, Роранові здавалося, що Насуада повинна дозволити їм бодай зрідка виходити на поле бою, адже всі троє були неперевершеними воїнами, та й покластися на них Міцний Молот міг за будь-яких обставин.