Ескорт у смерть
Шрифт:
З жахом та захватом, через ненависть та презирство, вона розуміла, що закохалася. Закохалась уперше. У продажного нікчему, який до того ж виявився років на десять молодшим від неї. Надійний тил, яким усі ці роки був для неї «Пет-Пет» (так вона називала чоловіка), зрушився, захитався за її спиною й зсунувся кудись убік. Вона знову стояла на гребені даху з шаленим бажанням скоріше стрибнути униз. Але тепер вона розуміла, що не полетить. Що оболонка – її випещена в косметичних салонах та дорогих перукарнях оболонка – перетвориться на шматок м'яса із перемеленими кістками. Не більше. Клятий білявий бовдур муляв їй очі, заважав спокійно жити та працювати. Пет-Пет майже постійно перебував у відрядженнях, на презентаціях та
«Лежати тобі, друже, у сміттєвому контейнері, обскубаним і байдужим, із скляними виряченими очима, поруч із купою зітлілого шмаття, у приємній компанії жирних пацюків та бездомних собак, які залюбки повідгризають усі твої сумнівні достоїнства…» – ось що перше спало на думку Орестові, коли Марина повідомила про загадкову зустріч у ресторані «Ведмежий кут». Кут і насправді був «ведмежий» – ресторанчик розташувався перед в'їздом у місто. Він одразу ж розповів про майбутню пригоду Романові Олексійовичу та почав готуватися до своєї відповідальної місії.
Увесь недовгий час своєї служби в «Ескорт-сервісі» він намагався розібратися в природі збочень. Придивляючись до русоволосої красуні Марини, енергійної на людях і, як йому здавалося, геть зламаної усередині, та вишуканої «леді» Дани В'ячеславівни, він дійшов висновку, що патологічний потяг до вбивства може ховатися під сяйливою маскою суцільного зовнішнього задоволення життям. Це закладене генетично, і, можливо, з часом наука дійде такого рівня, коли майбутніх вбивць, злодіїв, ґвалтівників розпізнаватимуть ще в зародку та заздалегідь знищуватимуть цю небезпечну для суспільства популяцію. Йому здавалося, що обидві жінки добре знають про те, що має статися з ним сьогоднішнього вечора. Власноруч зав'язуючи йому «метелика», Марина сказала:
– Краще б ти сюди не приходив…
«Чорний король» Сергій дивився на нього із заздрістю. Він також збирався на коротку зустріч – треба було проводити якусь дамочку в аеропорт та вдати перед її друзями, серед яких був її колишній чоловік із новою молодою дружиною, палку закоханість.
– Не інакше, як ця таємнича особа закохалась у тебе, – сказав він. – Дивись, не втрачай свого. Досить демонструвати, який ти у нас цнотливий! Треба діяти… – і він потер у повітрі пальцями. – Гроші не пахнуть.
– Ще одна така балачка, й ти знову опинишся у своєму дослідному інституті на ставці сто сорок гривень! – досить сердито увірвала його Марина.
– Мовчу, мовчу, мем! – із удаваним страхом замахав руками Сергій.
– Хто мовчить –
– Що це з нею? – здивовано знизав плечима «Чорний король».
«Почула свіжину…» – подумки відповів йому Орест і ще раз намацав у кишені маленький газовий балончик, який придбав сьогоднішнім ранком.
О дев'ятій вечора він виїхав на побачення.
…Машина довго мчала містом, потім виїхала на приміське шосе, за яким почалися ліси. Ресторан розташувався на одній з галявин. Поруч Орест помітив вогні автозаправки. Більше будівель поблизу не було…
«Ведмежий кут» скидався на невеличкий дерев'яний хутір, побудований у народному стилі. Величезний будинок у центрі оточували курені-кухні, з яких офіціанти носили страви до ресторанних залів. Біля стилізованого паркану припаркувалися кілька іномарок. Орест відпустив машину та увійшов до затемненого, прибраного пахучою хвоєю передпокою. Що далі?
– Візьмете маску, чи у вас є своя? – одразу ж підскочив до нього кремезний вахтер, одягнутий у червоний, розшитий золотом кептар. На його голові красувався капелюх у вигляді роздзявленої ведмежої пащі. Орест зі здивуванням поглянув на нього.
– У нас сьогодні свято – два роки з часу заснування ресторану, – пояснив вахтер-ведмідь. – На честь цього – маскарад. Ви хіба не знали? Де ваше запрошення?
– У мене немає ніякого запрошення, – відповів Орест. – У мене тут призначена зустріч.
– Так чи так, треба вдягнути маску! – наполягав вахтер. – Вибирайте будь-яку!
І він показав рукою на стіну. Орест тільки зараз помітив, що біля гардеробу висіло з десяток різноманітних масок, що дивилися на нього порожніми чорними очима.
– А не можна обійтися без маскараду? – почав нервуватися він. Йому стало зрозуміло, що Роман Олексійович навряд чи зможе потрапити сюди із своїм тоненьким гаманцем. А це може означати одне: він лишиться із вбивцею сам на сам.
– Тоді покажіть свою клубну картку. Чи, можливо, ви з Ассоціації рестораторів? – насторожився «ведмідь» та почав поволі витісняти Ореста за поріг.
«Дати йому в пику, потрапити до міліції – і на тому справа й закінчиться!» – вирішив він і вже хотів так і діяти, коли чиясь рука, як змійка, миттєво ковзнула йому під лікоть.
– Він зі мною! І зараз ми виберемо маску. Заспокойтесь.
Орест озирнувся. Поруч із ним стояла руда Лисиця у лискучій темно-синій сукні. Невеликого зросту, мініатюрна витончена постать. На голові – величезний капелюх, з-під якого неприродно й доволі потворно визирала майже справжня хутряна лисяча мордочка із вузькими отворами для очей – з їх темної глибини зблискували зіниці. Руки майже до пліч обтягнуті такими ж рудими рукавичками із хутряною облямівкою.
– Треба вибрати маску! – низьким наказовим голосом промовила Лисиця, – Хоча б оцю!
Й вона зняла зі стіни капелюх Арлекіна й натягнула його на голову Оресту.
– А вам личить…
«Все хєрня, казали тато, тільки бджоли – вєщь! [2] – подумки зрецитував Орест віршика, що запам'ятався йому після якоїсь поетичної тусівки десятирічної давності, – Все хєрня… І ти лежатимеш у смітнику, обскубаний, як гиндик. І – досить про це!»
Вони зайшли до зали – Арлекін та Лисиця. Й апетитні запахи, мелодійні звуки та ледь чутні джерельця розмов оточили їх, підхопили й поглинули, ніби потік підземної ріки. Це був найкращий ресторан поза містом. За два роки свого існування він уже встиг порости лісом леґенд, щедро оздоблених чутками про пишні аристократичні раути та криваві мафіозні «розбірки», які зазвичай були замішані на фатальному коханні та шалених грошах.
2
Рядок з вірша Володимира Цибулька