Фб-86
Шрифт:
— Знаю, що справа, про яку хочу говорити, не входить у мою компетенцію, — долинав до Каллоша голос вченого. — Але я хотів би мати ясну картину. За що, власне, виключили Красная? Що ви мені можете про це сказати?
Каллош одразу догадався, чого прийшов професор. Він навіть передбачав, що вчений клопотатиме за Красная… І все ж таки тепер він завагався. Що відповісти? З учорашнього дня кілька разів виникав у нього сумнів, чи правильно він діяв. Може, рішення було занадто суворе? Але кожного разу Каллош відмахувався од цих думок. Класова боротьба вимагає твердості. Соціалізм не можна збудувати, проявляючи поблажливість. Чи може він узяти на себе таку відповідальність? А що коли Краснай справді шпигун? Ні. Нехай краще потерпить одна людина, ніж усе суспільство. Навіть один шпигун може завдати багато шкоди. Він десь читав вислів Наполеона
— Справа в тому, товаришу професоре, — озвався він нарешті, — що Краснай припустив грубе порушення правил…
— Не написав у своїй біографії, де його батько? — перебив учений.
— Так…
— Але ж цей хлопець не має нічого спільного з батьком. Треба було ретельно вивчити обставини, і все з’ясувалося б. Це ще не підстава, щоб людину виключати! Цей юнак не просто звичайний собі студент, він талановитий, подає великі надії і вже тепер більш підготовлений, ніж деякі асистенти…
Каллош кілька разів намагався перервати Голуба, але той не спинявся.
— Ні, друже. Я цього так не залишу. Якщо негайно не переглянете справу, я сьогодні подам заяву про звільнення. Вимагатиму, щоб мене теж виключили з університету. Вимагатиму, розумієте, колего Каллош!?
Каллош не на жарт злякався. Він знав, що Голуб не кидає слів на вітер. Коли вчений подасть заяву про звільнення, розгориться скандал на всю країну. В думках він уже зважував можливі наслідки. Комісія допитуватиметься про причини відставки Голуба. Ні, цього не можна допустити, бо тоді, в кращому разі, його знімуть з роботи. В кращому разі… Він гарячково роздумував. Рішення вже відіслали в міністерство, повернути його не можна. Для цього немає поважної причини. Все ж таки треба вжити якихось заходів. Він занепокоєно стежив за обуреним професором. Несподівано в нього виникла рятівна ідея. Страх розвіявся, і вже іншим голосом Каллош поважно заявив:
— На жаль, колего, ця справа набагато серйозніша, ніж ви думаєте. Краснаєм цікавиться політичний відділ поліції. Я не маю повноважень говорити про подробиці. Можу вам тільки порадити: в наш час не варто ні за кого заступатися.
Ці слова вразили Голуба. Він раптово зупинився, наче наткнувся на стіну.
«Невже хлопець збрехав йому? Значить, уся ця історія виходить не від Каллоша? Можливо, він помиляється. Іштван не той, за кого себе видає?» — Від несподіванки його голос став глухим.
— Прошу вас, скажіть тільки одне: поліція зацікавилася особою Красная ще до розгляду його персональної справи?
— Рішення дисциплінарної комісії було лише наслідком цього. Справа Красная конфіденціальна, — відповів Каллош. — Будемо вважати, що я нічого не сказав…
— Гм… — замислився Голуб. Він був збентежений. Трохи навіть соромно стало за свою гарячковість. Накинувся на Каллоша, а виявляється, що він тут ні при чому. Неприємно. Треба б попросити пробачення.
— Товаришу професоре, — почув він голос Каллоша, — коли не прогніваєтесь, я б дав вам ще одну пораду.
Голуб запитально глянув на цього лисіючого чоловіка. Йому здавалось, що тепер Каллош дивиться на нього з деякою зверхністю.
— Будь ласка.
— Не бажано, щоб Краснай надалі брав участь у ваших дослідах. Це не моє діло, але я мав нагоду заглянути в справу, заведену в поліції на Красная… Ставом, більше нічого сказати не можу. На вашому місці я був би дуже обережним.
Голуб був вражений. А може, і його особою зацікавилась поліція?
— Ви бачили дані, які стосуються мене? — спитав він.
— Ні, але в певній мірі вони зв'язані з вашими дослідами. Прошу, не розпитуйте мене, бо я не маю права говорити… Я вас просто доброзичливо застерігаю. Цей юнак не ангел, не варто захищати його. Повірте мені, професоре, я теж дуже любив його.
— Спасибі, що попередили, колего Каллош. Велике спасибі. Сподіваюсь, я не образив вас.
— О ні, колего Голуб, — сказав Каллош. Слово «колего» він промовив з особливим наголосом.
— Я трохи погарячився.
— Не виключено, що все виявиться помилкою. Хоч факти говорять про інше… Так чи інакше, поки що іншого виходу немає, як чекати.
— Ще раз дякую, любий колего. Я не розуміюся на таких слідчих справах. Прошу пробачення, — прощався професор.
— Нічого не сталося, колего Голуб, — сказав Каллош, проводжаючи професора поглядом, поки той не зник за дверима.
Потім він сів за письмовий стіл, узяв папір і заходився писати. Довгі, гострі літери одна за одною лягали на аркуш.
— Коли написано власною рукою, буде певніше, — промимрив Каллош.
Ось що він написав:
«… Як завідуючий навчальною частиною, я вважаю за свій обов'язок звернути увагу відповідних органів на нижченаведені факти, які з'ясувалися в ході розслідування персональної справи студента четвертого курсу медичного факультету нашого університету Іштвана Красная (народився десятого вересня 1925 року, в Будапешті).
1. Батько Іштвана Петер Краснай був одним з керівників партії нілашів. У різних газетах і журналах цієї партії він вміщував статті й дослідження, в яких закликав до масового знищення людей.
2. У першій половині грудня 1944 року Петер Краснай втік на Захід, з того часу живе там. Його син стверджує, що він вмер, але для цього немає жодних доказів.
Знаючи тактику західних розвідок, можна припустити, що версію про смерть Петера Красная вигадали з метою кращої конспірації його зв'язків.
3. Петер Краснай у 1944 році не взяв з собою свого сина. Іштван Краснай у 1945 році вступив до нашого університету. В автобіографії написав, що його батько під час війни пропав без вісті (додаток 1). Однак ще в ?946 році Іштван одержав від батька листа. За даними, які є в моєму розпорядженні, Петер Краснай живе в Аргентіні, працює викладачем університету. Згідно з статтею австрійської газети (додаток 2), він на початку 1946 року читав у Відні лекції для членів організації нілашів, яка там діє.
4. Іштван Краснай систематично проводить серед студентів університету антирадянську агітацію. Невідомим для мене способом він втерся в довір'я до професора Тамаша Голуба і цілий рік бере участь у надзвичайно важливих дослідах цього вченого.
Про професора Голуба слід знати, що до визволення він жив у Лондоні і, судячи з його висловлювань, є прихильником англійського буржуазного способу життя. Свою віллу він теж обставив на англійський зразок, виписує англійські журнали, в громадській роботі ніякої участі не бере. Зневажає кадри, які вийшли з середовища робітників. Заслуговує на увагу й те, що свої досліди він не бажає проводити в лабораторіях університету, а працює тільки вдома. У свою домашню лабораторію, крім Іштвана Красная і студентки четвертого курсу медичного факультету Естер Боруш, нікого не пускає. Вважаю за необхідне сказати, що батько Естер Боруш — селянин-одноосібник, який і досі не вступив у кооператив, хоч він і комуніст.
Привертає до себе увагу й те, що Іштван Краснай ні з ким із студентів не товаришує. Про своїх товаришів не розповідає. Взагалі поводиться дуже дивно, підозріло.
Хочу ще зауважити, що професор Голуб усім своїм особистим і науковим авторитетом виступає на захист Красная.
Будапешт, 20 вересня 1949 року.
Тібор Каллош, завідуючий навчальною частиною».
Каллош заклеїв конверт, написав адресу. Потім подзвонив у відділ вищих навчальних закладів Міністерства освіти і доповів референтові Бібо про справу Красная. Наприкінці розмови, щоб надати розповіді більшої ваги, додав:
— Знаєш, товаришу Бібо, це дуже заплутана справа. Політичні органи також проявляють до Красная великий інтерес. На нашу думку, доки триває слідство… Алло, що ти кажеш? Ні… розумію. Так, так. Поліція займається цією справою. Так, так… Одним словом, можливо, що Голуб буде клопотати. У мене вже був. Я сказав йому, що це справа поліції. Так, я цілком згоден з тобою, товаришу Бібо. Вороги підтримують один одного… Алло! Друже… Було б добре, якби ви ближче придивилися до вашого Гейзи Олайоша. Він поводився тут як справжній опортуніст. Тобі він теж не подобається? Так, зарозумілий чолов'яга. Я дуже радий, що наші думки зійшлися. В неділю ти будеш на матчі? У тебе немає квитка? Чого ж ти мовчиш, старий? Здобуду, не хвилюйся. Увечері принесу на квартиру. Усе гаразд? Привіт.