Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Тієї миті у двері підвалу хтось постукав.
— Заходьте, — сказав Снейп своїм звичним тоном.
Двері відчинилися і весь клас озирнувся. Увійшов професор Каркароф. Учні дивилися, як він прямує до Снейпового стола. Його пальці перебирали цапину борідку — отже, він був чимось схвильований.
— Треба поговорити, — грубо кинув Каркароф. Він так боявся підслуховувань, що рота відкривав ледь-ледь, скидаючись при цьому на невдаху-черевомовця. Гаррі, не відриваючи погляду від імбирного коріння, уважно прислухався.
— Поговоримо після уроку, — пробурмотів Снейп, але Каркароф його
— Северусе, я говоритиму зараз, поки ти не вислизнув. Ти мене уникаєш.
— Після уроку, — відрубав Снейп.
Вдаючи, що перевіряє, чи досить додав до настійки жовчі броненосця, Гаррі підняв догори вимірювальну колбу і крадькома глянув на дивну пару. Каркароф був страшенно схвильований, а Снейп — сердитий.
Каркароф нависав над Снейповим столом аж до кінця подвійного уроку. Видно, хотів не дати Снейпові втекти.
Щоб підслухати, що хоче сказати Каркароф, за дві хвилини до дзвінка Гаррі зумисне перекинув пляшечку з жовчю броненосця, і коли однокласники галасливо поспішали до виходу, він пригнувся за казаном і почав витирати пляму.
— Що там таке невідкладне? — почув він, як Снейп просичав до Каркарофа.
— Оце, — сказав Каркароф, і Гаррі, визирнувши з-за казана, помітив, що той відтягує лівий рукав мантії і показує щось на внутрішній частині передпліччя.
— Ну що? — спитав Каркароф, і далі намагаючись не ворушити губами. — Бачиш? Це ще ніколи не проступало так виразно, відтоді, як...
— Забери! — прогарчав Снейп. Його чорні очі металися по класу.
— Але ж ти мав би помітити... — почав Каркароф схвильованим голосом.
— Поговоримо пізніше, Каркароф! — відрізав Снейп. — Поттер! Що ти там робиш?
— Витираю жовч броненосця, пане професоре, — невинним тоном сказав Гаррі, розгинаючись і показуючи мокру ганчірку.
Стурбований і розлючений водночас, Каркароф крутнувся на підборах і вийшов з підвалу. Не бажаючи залишатися на самоті з оскаженілим Снейпом, Гаррі скинув книжки й складники в портфель і прожогом вилетів з класу, щоб розповісти Ронові й Герміоні про сцену, свідком якої він щойно став.
Коли опівдні наступного дня вони вийшли з замку, слабке сріблясте сонце осявало шкільні угіддя. Вітру майже не було, тож дійшовши до Гоґсміда, друзі познімали мантії і просто накинули їх на плечі. Їжа, яку просив принести Сіріус, лежала в Гаррінім портфелі. З обіднього столу їм вдалося поцупити дванадцять курячих стегенець, хлібину й пляшку гарбузового соку.
Зайшовши в крамницю чаклунського одягу "Чудові лахи", щоб купити дарунок для Добі, вони добряче там повеселилися: таких чудернацьких шкарпеток вони ще не бачили — розцяцьковані, наприклад, сяючими золотими та срібними зірками, або такі, що починали голосно кричати, коли ставали занадто смердючі. О пів на другу друзі рушили Високою вулицею попри "Дервіш і Бенкс" і так аж до краю села.
Гаррі ще ніколи тут не бував. Крива сільська дорога вела їх за околиці Гоґсміда. Хаток ставало все менше, а городи коло них усе більшали. За селом вони взяли напрям до підніжжя гори, в затінку якої й лежав Гоґсмід. Ще один поворот — і вони побачили перелаз наприкінці дороги. Спершись на нього передніми лапами і тримаючи в зубах якісь газети, їх чекав великий кудлатий чорний пес, дуже знайомий на вигляд...
— Привіт, Сіріусе, — вигукнув Гаррі, коли вони підійшли.
Пес пожадливо обнюхав портфель Гаррі, махнув хвостом, а тоді розвернувся й побіг від них поміж кущами до кам'янистого підніжжя гори. Друзі перелізли через перелаз і поспішили за псом.
Сіріус довів їх до всіяного камінцями підніжжя гори. Йому, чотирилапому, бігти було легко, зате Гаррі, Рон і Герміона дуже швидко захекалися. Але Сіріус не спинявся. З півгодини вони, обливаючись потом, дерлися крутою, звивистою і кам'янистою стежкою, намагаючись не відставати від чорного волохатого хвоста. Лямка Гарріного портфеля різала плече.
Врешті-решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі натрапили на вузьку розколину в скелі. Протиснувшись у неї, вони опинилися в прохолодній, напівтемній печері. У найдальшому кінці до великого каменя був прив'язаний гіпогриф Бакбик. Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла. Він люто зблиснув жовтогарячими очима, побачивши Гаррі, Рона та Герміону. Трійця низько йому вклонилася, і Бакбик якусь мить гордо їх розглядав, а тоді зігнув лускаті коліна й дозволив Герміоні підійти ближче, щоб погладити його пір'я на шиї. Тим часом Гаррі дивився, як чорний пес перетворився на його хрещеного батька.
Сіріус був у пошарпаній сірій мантії, у тій самій, в якій утік з Азкабану. Його довге сплутане чорне волосся відросло ще більше після того, як Гаррі востаннє бачив його в каміні. У Сіріуса був виснажений вигляд.
— Курка! — хрипко вигукнув він, випльовуючи старі випуски "Щоденного віщуна" на долівку печери.
Гаррі відкрив портфель і простяг Сіріусові пакет з курячими стегенцями та хлібом.
— Дякую, — сказав Сіріус, розгорнув пакет, ухопив стегенце і, всівшись долі, відкусив великий шмат. — Я харчувався переважно щурами. Не міг красти у Гоґсміді багато їжі — це привернуло б увагу.
Він голосно засміявся, та Гаррі у відповідь лиш неохоче всміхнувся.
— Що ти тут робиш, Сіріусе? — запитав він.
— Виконую свої обов'язки хрещеного батька, — відповів Сіріус, по-собачому вгризаючись у кістку. — За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.
Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:
— Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист... Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.
Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.
Гаррі не зводив із Сіріуса очей:
— А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?
— Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, — сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.
Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники "Щоденного віщуна". У першому був заголовок "Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча", у другому — "Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії".