Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
— Хоч би що ви казали, а Дамблдор Снейпові довіряє.
— Герміоно, перестань, — нетерпляче озвався Рон. — Я знаю, що Дамблдор чудовий і все таке, але це не означає, що кмітливий темний чаклун не зміг би його обдурити...
— Чому ж тоді в першому класі Снейп урятував Гаррі життя? Міг би просто дати йому померти.
— Не знаю... Може, боявся, що Дамблдор його вижене...
— Сіріусе, а ти що думаєш? — голосно спитав Гаррі, і Рон з Герміоною, закінчивши суперечку, прислухались.
— Думаю, що вони обоє мають рацію, — сказав Сіріус, замислено дивлячись на Рона й Герміону. — Коли я довідався, що Снейп працює тут, я не переставав дивуватися, навіщо Дамблдор узяв його на роботу. Снейп завжди захоплювався темними мистецтвами — цим він і прославився в школі. Слизький підлабузник, хлопчисько з масним волоссям — ось який він був, — додав Сіріус, і Гаррі з Роном розреготалися. — Коли Снейп вступив до школи, він знав більше заклять, аніж який-небудь семикласник. З їхньої слизеринської компанії майже всі стали смертежерами.
Сіріус почав загинати пальці, називаючи імена:
— Розьє та Вілкіс — обох убили аврори за рік до падіння Волдеморта. Подружжя Лестранжів — вони в Азкабані. Про Ейвері я чув, що той уник неприємностей, бо сказав, ніби діяв під закляттям "Імперіус" — він і досі на волі. Як мені відомо, Снейпа ніколи навіть не звинувачували в тому, що він був смертежером — але це ще нічого не означає. Багатьох з них так і не впіймали. А Снейп достатньо розумний і хитрий, щоб не потрапляти в халепу.
— Снейп близько знається з Каркарофим, хоча й воліє тримати це в таємниці, — сказав Рон.
— Бачили б ви Снейпове обличчя, коли Каркароф учора приперся на урок "настійок"! — швидко додав Гаррі. — Каркароф хотів зі Снейпом поговорити, казав, що Снейп його уникає. І мав дуже стурбований вигляд. Показав Снейпові щось у себе на руці, але я не бачив, що саме.
— Він показав Снейпові щось на руці? — Сіріус був щиро спантеличений. Його пальці мимохіть перебирали брудні пасма волосся. Врешті він стенув плечима. — Не уявляю, до чого це все... одначе, якщо Каркароф непідробно захвилювався і прийшов до Снейпа щось питати...
Сіріус якийсь час вдивлявся в стіну печери, а тоді на його обличчі вималювалося розчарування.
— Усе ще слід зважати й на те, що Дамблдор Снейпові довіряє. Я розумію, що професор довіряє багатьом таким людям, яким не довіряє більше ніхто, але я не допускаю, що він дозволив би Снейпові викладати у Гоґвортсі, якби той коли-небудь працював на Волдеморта.
— То чому ж Муді та Кравч так пориваються влізти у Снейпів кабінет? — уперто спитав Рон.
— Думаю, — повільно вимовив Сіріус, — Дикозор обшукав кабінети всіх учителів, тільки-но потрапив у Гоґвортс. Цей Муді сприймає захист від темних мистецтв дуже серйозно. Я не певен, чи він узагалі хоч кому-небудь довіряє, і після всього, що він у житті бачив, це не дивує. Та попри все, Муді ніколи не вбивав, якщо цьому можна було запобігти. Він діяв твердо, але ніколи не опускався до рівня смертежерів. А Кравч... то геть інший випадок... Може, він справді хворий? Якщо хворий, то навіщо виснажувався, щоб прокрастися у Снейпів кабінет? А якщо ні... то що він задумав? Чим таким важливим займався на Кубку світу, що не з'явився в ложі для шановних гостей? Що він робив у той час, коли мусив судити на Турнірі?
Сіріус замовк, втупившись у стіну печери. Бакбик обнюхував кам'яну долівку, шукаючи кісток.
Врешті Сіріус звів погляд на Рона.
— Кажеш, твій брат — особистий помічник Кравча? Ти можеш його спитати, чи він останнім часом не бачився з Кравчем?
— Можу спробувати, — невпевнено сказав Рон. — Тільки щоб не здалося, що я Кравча в чомусь підозрюю. Персі його любить.
— Заразом спробуй довідатися, чи не знайшли вони якихось слідів Берти Джоркінз, — Сіріус жестом вказав на другий примірник "Щоденного віщуна".
— Беґмен казав, що не знайшли, — мовив Гаррі.
— Так, його в цій статті цитували, — кивнув Сіріус на газету. — Він нарікав, яка в Берти погана пам'ять. Може, вона й змінилася з тих часів, що я її знав, але Берта ніколи не була забудькувата. Скоріше навпаки. Не дуже розумна — це так, але на плітки вона мала чудову пам'ять. Через це в неї було багато неприємностей, адже вона не знала, коли треба тримати рота на замку. Думаю, там, у Міністерстві магії, Берта трохи заважала... може, саме через те Беґмен так довго не починав пошуків...
Сіріус широко позіхнув і потер запалі очі.
— Котра година?
Гаррі зиркнув на годинник, але згадав, що той зупинився ще на дні озера.
— Пів на четверту, — сказала Герміона.
— Вам уже пора вертатися, — сказав Сіріус, зводячись на ноги. — І послухай... — особливо пильно глянув він на Гаррі, — тобі не треба часто зникати зі школи, щоб зі мною побачитися. Краще шли мені записки. Я й далі хочу знати про все незвичайне. Та нізащо не виходь з Гоґвортсу без дозволу, бо цим даси кому-небудь ідеальний шанс на тебе напасти.
— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.
Сіріус кинув на нього сердитий погляд.
— Байдуже... Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?
Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.
— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.
Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.
Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.
— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже... напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.