Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
— Ріта точно не використовує плащ-невидимку! — задихано повідомила Герміона, наздогнавши Гаррі з Роном у вестибюлі й відриваючи Гарріну руку від рухливого вуха, щоб він її почув. — Муді каже, що на другому завданні її біля суддівського столу не бачив. І біля озера ніде не бачив!
— Герміоно, чи можливо тебе переконати, щоб ти все це покинула? — спитав Рон.
— Неможливо! — відрубала Герміона. — Я хочу знати, як вона почула нашу розмову з Віктором! І як вона вивідала про Геґрідову маму!
— Може, вона підклала тобі жучка, — припустив Гаррі.
— Жучка? — не зрозумів Рон. — Це як? Бліх
Гаррі почав пояснювати про приховані мікрофони та записувальну апаратуру.
Рон був захоплений, але Герміона їх перебила:
— Чи ви колись прочитаєте "Історію Гоґвортсу"?
— А навіщо? — здивувався Рон. — Ти ж її напам'ять знаєш. Як буде щось треба, спитаємо в тебе.
— Усі ці замінники магії, які використовують маґли — електрика, комп'ютери, радари, — у Гоґвортсі та його околицях не діють. Тут надто багато чарів у повітрі. Ні, щоб підслуховувати, Ріта використовує магію, по-іншому тут просто неможливо... якби ж я могла дізнатися, яку... якщо це щось незаконне, то я її дістану...
— Невже в нас нема інших проблем? — запитав її Рон. — До повного щастя нам не вистачає лише кровної помсти Ріті Скітер?
— Я не прошу вас мені допомагати! — огризнулася Герміона. — Я сама це зроблю!
І вона покрокувала мармуровими сходами вгору, навіть не глянувши на хлопців. Гаррі був упевнений, що Герміона йде до бібліотеки.
— Закладаюся, що вона повернеться з коробкою значків "Я ненавиджу Ріту Скітер", — сказав Рон.
На щастя, Герміона так і не попросила їх про допомогу в помсті. Обидва були їй за це дуже вдячні, адже перед Великодніми канікулами учнів завантажили цілими горами завдань. Гаррі щиро захоплювався, як Герміоні, окрім домашнього завдання, вдавалося вивчати ще й магічні методи підслуховування. Сам він віддавав усі сили навчанню, хоч і взяв собі за обов'язок регулярно відсилати Сіріусові в гірську печеру пакунки з їжею. Поголодувавши торік улітку в Дурслів, він не забув, як то — постійно бути голодним. У пакунки Гаррі вкладав записки, в яких повідомляв, що не сталося нічого незвичайного і що вони й досі чекають відповіді від Персі.
Гедвіґа не поверталася аж до кінця Великодніх канікул. Лист Персі був укладений у пакунок з крашанками, присланий місіс Візлі. Крашанки для Гаррі й Рона були завбільшки з драконячі яйця, ще й наповнені домашніми ірисками. Герміонина ж була навіть менша за куряче яйце. Вона аж зблідла, побачивши дарунок.
— Роне, твоя мама часом не читає "Відьомського тижневика"? — тихо спитала Герміона.
— Читає, — відповів Рон з набитим цукерками ротом. — Передплачує заради рецептів.
Герміона сумно поглянула на своє крихітне яєчко.
— Не хочеш подивитися, що написав Персі? — скоромовкою спитав її Гаррі.
Лист Персі був короткий і роздратований.
Як я постійно торочу кореспондентам "Щоденного віщуна", містер Кравч узяв заслужену відпустку. Він регулярно присилає сов із вказівками. Я з ним самим не бачився, але, думаю, ніхто не сумнівається, що я добре знаю почерк власного начальника. У мене багато роботи і я не можу витрачати час ще й на спростування цих сміховинних чуток. Прошу мене більше не турбувати, хіба що заради чогось важливого. Вітаю зі святом.Початок весняної чверті зазвичай означав для Гаррі безперервні тренування перед останнім у році матчем з квідичу. Але тепер він мусив готуватися до третього й останнього завдання Тричаклунського турніру, хоч і досі не знав, яким воно буде. Нарешті в останній тиждень травня професорка Макґонеґел затримала його після уроку трансфігурації.
— Поттере, сьогодні о дев'ятій вечора прийдеш на поле для квідичу, — сказала вона. — Там буде містер Беґмен. Він розповість чемпіонам про третє завдання.
Тож о восьмій тридцять Гаррі залишив Рона з Герміоною у ґрифіндорській вітальні і спустився сходами у вестибюль. Там він натрапив на Седрика.
— Як гадаєш, що там буде? — спитав Седрик, коли вони вийшли надвір, у захмарений вечір. — Флер постійно каже про якісь підземні тунелі, де нам доведеться шукати скарбів.
— Це було б зовсім непогано, — сказав Гаррі і подумки всміхнувся, уявляючи, як попросить у Геґріда ніфлера, а той усе за нього зробить.
Перетнувши темну галявину, вони опинилися на стадіоні. Доріжкою між трибунами вийшли на поле.
— Що вони з ним зробили? — обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.
Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.
— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.
— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.
Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.
— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?
На мить запала мовчанка.
— Лабіринт, — пробурмотів Крум.
— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.
— Ми пгосто повинні пгойти лябігинт? — спитала Флер.
— Там будуть перешкоди, — радісно застрибав Беґмен. — Геґрід забезпечить певну кількість істот... ще треба буде зламати закляття... усяке таке, знаєте. Чемпіони, які мають більше очок, стартуватимуть у лабіринті першими. — Беґмен вишкірився до Гаррі й Седрика. — Потім зайде містер Крум... А тоді — міс Делякур. Але реальний шанс перемогти матиме кожен. Усе залежатиме від того, наскільки вдало ви подолаєте перешкоди. Буде весело!
Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.