Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Гаррі, Рон і Герміона швидко озирнулися. До вільних місць у другому ряду, що були якраз за спиною містера Візлі, пробиралися не хто інші, як колишні власники Добі—Луціус Мелфой, його син Драко і жінка, мабуть, Дракова мати.
Гаррі і Драко Мелфой ворогували ще з першої поїздки до Гоґвортсу. Драко своїм блідим загостреним обличчям і білявим волоссям дуже нагадував свого батька. Мати в нього теж була білява. Висока й струнка, вона була б доволі симпатична, якби не скривлені губи — так, ніби їй щось постійно смерділо під самісіньким носом.
— О, Фадж, — сказав містер Мелфой, простягаючи руку міністрові
— Дуже радий, дуже радий! — усміхнувся Фадж і вклонився місіс Мелфой. — Дозвольте відрекомендувати вам містера Обланськова... Оболонського... містера... словом, це болгарський міністр магії, який не розуміє ані слова, тому не зважайте. Хто тут у нас іще... о, з Артуром Візлі ви вже, мабуть, знайомі?
Це була напружена мить. Містер Візлі й містер Мелфой зиркнули одне на одного, а Гаррі виразно пригадав останнє їхнє зіткнення. То було в книгарні "Флоріш і Блотс", де вони зчинили між собою бійку. Холодні сірі очі містера Мелфоя ковзнули з містера Візлі на ряди крісел.
— Господи! Артуре, — м'яко промовив він. — Та ти ж, мабуть, продав усе своє майно, щоб дістати місця у Верхній ложі? Хоч твоя хата стільки б і не коштувала.
Фадж, який не чув цих слів, додав: — Артуре, Луціус нещодавно зробив дуже щедру пожертву лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо. Тож я й запросив його сюди.
— Дуже... дуже приємно, — силувано всміхнувся містер Візлі.
Погляд містера Мелфоя зупинився на Герміоні. Та почервоніла, але не відвела очей. Гаррі чудово розумів, чому скривилися вуста містера Мелфоя. Мелфої хизувалися своєю чистокровністю. Інакше кажучи, вони вважали всіх осіб маґлівського роду, таких як Герміона, істотами нижчого ґатунку. Проте в присутності міністра магії містер Мелфой не посмів розкрити рота. Він глузливо вклонився містерові Візлі й рушив далі до свого місця. Драко презирливо глянув на Гаррі, Рона й Герміону, а тоді вмостився між батьками.
— Слизняки, — пробурмотів Рон і разом з Гаррі та Герміоною знову повернув лице в бік поля. Наступної миті в ложу заскочив Лудо Беґмен.
— Усі готові? — поцікавився він, а його кругле, мов гарбуз, обличчя схвильовано сяяло. — Пане міністре... починаємо?
— Якщо все готове, Лудо, то давай, — погодився Фадж.
Лудо вихопив чарівну паличку, спрямував її собі на горло і сказав "Сонорус!", після чого легко перекричав гамір усього стадіону. Його голос залунав скрізь, сягаючи найдальших трибун:
— Пані й панове... вітаю вас! Вітаю у фіналі чотириста двадцять другого Кубка світу з квідичу!
Глядачі закричали й заплескали в долоні. Замайоріли тисячі прапорів, додаючи до загального галасу звуки національних гімнів, що зливалися в суцільну какофонію. На величезному табло навпроти зникла остання реклама (Горошок на кожен смак "Берті Бот" — ану, роззяв скоріше рот!) і з'явився напис: "БОЛГАРІЯ: НУЛЬ — ІРЛАНДІЯ: НУЛЬ"
— А зараз, без зайвих слів, дозвольте мені відрекомендувати: живі талісмани збірної Болгарії!
Трибуни праворуч, забарвлені у яскраво-червоні кольори, схвально заревіли.
— Цікаво, що вони покажуть? — нахилився вперед містер Візлі. — А-а-а! — Він зірвав з носа окуляри й поспіхом почав їх протирати мантією. — Це віїли!
— А що таке вії...?
Та Гаррі не договорив, бо на поле вже випливла сотня віїл. Це були жінки... вродливіших жінок Гаррі ще не бачив... хоч вони й не були... не могли бути... людьми. Гаррі на мить замислився, намагаючись збагнути, хто ж вони такі. Чому їхня шкіра сяє якимось місячним сяйвом, а золотисто-біляве волосся розвівається навіть без вітру? Але тут залунала музика, і Гаррі стало байдуже, люди вони чи ні... якщо чесно, то йому стало байдуже все на світі.
Віїли почали танцювати, і Гаррі блаженно завмер. Розум його потьмарився і ніби вимкнувся. Єдине прагнення лишилося в нього — дивитися на віїл, бо якщо вони зупинять свій танець, станеться щось жахливе...
Віїли танцювали дедалі швидше, а в очманілій голові Гаррі виникали якісь шалені, безформні думки. Йому захотілося зробити щось неймовірне, зробити негайно. Вистрибнути з ложі на поле? Добра думка... та чи цього вистачить?
— Гаррі, що ти робиш?! — пролунав здалеку Герміонин голос.
Музика стихла. Гаррі закліпав очима. Він стояв однією ногою на бар'єрі, що відділяв ложу від поля. Біля нього застиг Рон у такій позі, ніби збирався стрибати з трампліна.
Стадіон обурено загув. Юрба не хотіла відпускати віїл. Гаррі також. Авжеж, він уболіватиме за Болгарію. От лишень незрозуміло, чого це до його грудей пришпилений великий зелений трилисник. Рон з відсутнім поглядом уже здирав трилисники зі свого капелюха. Містер Візлі всміхнувся й відібрав у нього капелюха.
— Він тобі ще згодиться, — промовив він, — коли своє слово скаже Ірландія.
— Га? — Рон і далі дивився, роззявивши рота, на віїл, які вишикувалися з одного боку поля.
Герміона незадоволено цмокнула язиком. Тоді затягла Гаррі назад у крісло. — Як так можна! — обурювалася вона.
— А тепер, — прогримів голос Лудо Беґмена, — прошу вас підняти вгору чарівні палички... на честь талісманів національної збірної Ірландії!
Наступної миті на стадіон влетіла велика зелено-золота комета. Вона зробила коло, а тоді розділилася на дві менші комети, що помчали до воріт. Зненацька над полем вигнулася дугою веселка, поєднавши своїми кінцями дві кулі світла. Натовп захоплено заохав і заахав, як це буває на показах феєрверків. Далі веселка зблякла й зникла, а кулі світла з'єдналися в одну. Вони утворили великий мерехтливий трилисник, що здійнявся високо в небо й полинув над трибунами. З нього почало падати щось схоже на золотий дощ...
— Класно! — зарепетував Рон, коли трилисник пропливав над їхніми головами, а з нього летіли додолу важкі золоті монети, відскакуючи від голів та крісел. Гаррі примружився й побачив, що трилисник складався з тисяч малесеньких бородатих чоловічків у червоних камізельках. Кожен тримав крихітного золотого чи зеленого ліхтарика.
— Леприкони! — вигукнув містер Візлі, перекрикуючи бурхливі оплески глядачів. Дехто з них і досі нишпорив під кріслами, збираючи золото.
— На, маєш, — радісно заволав Рон, запихаючи Гаррі в долоню цілу жменю золотих монет. — Це за всенокль! Тепер тобі доведеться купувати мені різдвяний дарунок, ги-ги!