Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
До цієї юрби приєднувалися нові й нові чаклуни, вони реготали й показували на летючі тіла. Намети валилися під натиском розбухлої юрби. Раз чи двічі Гаррі помічав, як хтось із цієї зграї за допомогою чарівної палички вибухом знищував намет, що загороджував йому дорогу. Деякі шатра загорілися. Крики гучнішали.
Коли якийсь палаючий намет освітив постаті, що пливли в повітрі, Гаррі одну впізнав — то був містер Робертс, розпорядник наметового містечка. Інші три постаті були, мабуть, його дружиною й дітьми. Хтось у натовпі перекинув місіс Робертс догори ногами, скерувавши на неї чарівну паличку. Нічна сорочка впала їй на голову, оголивши ноги в широких панталонах. Вона намагалася себе прикрити, а натовп унизу гиготів і улюлюкав.
— Маразм! — пробурмотів Рон, дивлячись, як найменше маґлівське дитинча закружляло дзиґою на величезній висоті. При цьому голова його теліпалася з боку на бік.
— Вони якісь хворі...
До них підбігли Герміона й Джіні, натягуючи куртки на нічні сорочки, а містер Візлі поспішав слідом за ними. Тієї ж миті з хлопчачого намету вискочили уже вдягнені Білл, Чарлі й Персі. Вони засукали рукави й тримали напоготові чарівні палички.
— Ми біжимо на допомогу міністерству — крикнув містер Візлі, теж підкочуючи рукави. — А ви всі тікайте в ліс і тримайтеся разом. Я прийду по вас, коли ми все владнаємо!
Білл, Чарлі й Персі вже мчали назустріч непроханим гостям. Містер Візлі кинувся за ними. Звідусіль збігалися міністерські чаклуни. Юрба, над якою пливла в повітрі родина Робертсів, насувалася все ближче.
— Ходімо, — схопив Фред за руку Джіні й потяг її до лісу. Гаррі, Рон, Герміона і Джордж помчали слідом. Коли добігли до дерев, то озирнулися. Юрба під родиною Робертсів стала ще більша. Міністерські чаклуни намагались пробитися в центр натовпу до відьмаків у каптурах, але це було непросто. Вдатися до чарів вони побоювалися, бо тоді родина Робертсів могла б упасти з висоти на землю.
Кольорові ліхтарі, що освітлювали стежку до стадіону, вже згасли. Між деревами навпомацки блукали темні постаті. Плакали діти. В холодному нічному повітрі довкола них відлунювали тривожні крики й перелякані голоси. Зусібіч Гаррі штовхали люди, чиїх облич він не бачив.
Раптом закричав від болю Рон.
— Що таке? — стривожилася Герміона й так різко зупинилася, що Гаррі на неї наштовхнувся. — Роне, де ти? Яка дурість... Лумос!
Вона засвітила чарівну паличку і спрямувала вузенький промінь на стежку. Рон, простягтись, лежав на землі.
— Зачепився за корінь, — сердито пояснив він, зводячись на ноги.
— Ну, канєшно, з такими лапами важко не зачепитися, — почувся ззаду лінивий голос.
Гаррі, Рон і Герміона різко обернулися. Недалечко від них сперся об стовбур цілком спокійний Драко Мелфой. Він склав на грудях руки і крізь прогалину між деревами поглядав на те, що діялося в наметовому містечку.
Рон порадив Мелфоєві піти в таке місце, про яке б ніколи не сказав у присутності місіс Візлі.
— Фільтруй базар, Візлі, — блиснув безбарвними очима Мелфой. — Краще самі туди валіть. Ви ж не хочете, щоб і її побачили?
Він кивнув на Герміону, і тієї ж миті в наметовому містечку немовби вибухнула бомба, а дерева освітив зелений спалах.
— Що ти маєш на увазі? — з викликом спитала Герміона.
— Карочє, Ґрейнджер, вони ж ловлять маґлів, — пояснив Мелфой. — Може, й ти хочеш освітити небо своїми панталонами? То підожди тут... вони вже близько. Ото буде реготу!
— Герміона — чарівниця, — гаркнув Гаррі.
— Як собі хочеш, Поттер, — лиховісно вишкірився Мелфой. — Карочє, ждіть тут і побачите, чи внюхають вони бруднокровку.
— Заткни свою пащу! — крикнув Рон. Усі вони знали, що "бруднокровка" — то вкрай непристойне слово, яким обзивають чарівниць та чарівників, що мають батьків-маґлів.
— Роне, не зважай, — швидко схопила його за руку Герміона, бо Рон уже кинувся був до Мелфоя.
За деревами щось бабахнуло з нечуваною силою. Поблизу закричали люди.
Мелфой тихо реготнув. — Що, налякалися? — ліниво мовив він. — Ваш старий сказав, щоб ви ховалися? І що він там тіпа робить... хоче рятувати маґлів?
— А де твої батьки? — спитав розлючено Гаррі. — Там, у тих масках, мабуть?
Мелфой глузливо глянув на Гаррі.
— Поттер, якби вони там і були, то я б тобі однак не сказав.
— Годі вже, — гидливо глянула на Мелфоя Герміона, — ходімо, пошукаємо інших.
— Карочє, не дуже виставляй свою кучеряву макітру, Ґрейнджер, — далі глузував Мелфой.
— Ходімо, — повторила Герміона й потягла за собою Гаррі з Роном.
— Його батько серед тих, що в масках! Це точно! — люто вигукнув Рон.
— Сподіваюся, що міністерство його впіймає! — палко мовила Герміона. — Ну, що таке, де ж усі наші?
Фреда, Джорджа й Джіні ніде не було видно, зате на дорозі юрмилося багато інших людей, які нервово озиралися на бешкети в наметовому містечку.
Коло стежки галасливо сперечалася зграйка підлітків у піжамах. Коли Гаррі, Рон і Герміона проходили поруч, до них обернулася дівчина з густим кучерявим волоссям і швидко спитала:
— Ou est Madame Maxime? Nous l'avons perdue...
— Е-е... що? — не зрозумів Рон.
— О... — дівчина відвернулася, а пізніше вони чітко почули, як вона сказала '"Оґвортс".
— Бобатон, — пробурмотіла Герміона.
— Що? — перепитав Гаррі.
— Вони, мабуть, з Бобатону, — пояснила Герміона. — Не чув? Бобатонська академія магії... Я про неї читала в "Огляді магічних освітніх закладів Європи".
— А-а, ось воно що, — мовив Гаррі.
— Фред із Джорджем не могли зайти так далеко, — здивувався Рон, а тоді витяг чарівну паличку, засвітив її так само, як Герміона, і придивився до стежки. Гаррі понишпорив у кишенях куртки за своєю чарівною паличкою... але не знайшов її. Там не було нічого, крім усенокля.