Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Усі четвертокласники помітили, що цього року кількість домашніх завдань значно зросла. Професорка Макґонеґел дала цьому пояснення, коли учні аж застогнали, почувши, скільки їм треба буде виконати домашніх завдань з трансфігурації.
— Зараз починається найважливіший етап вашої магічної освіти! — сказала вона, зловісно поблискуючи очима з-за своїх квадратних окулярів. — Невдовзі ви маєте отримувати Середні Оцінки Взірцевих учнів.
— Але ж СОВи дають аж у п'ятому класі! — обурився Дін Томас.
— Може, й так, Томасе, але повір, що вам треба старанно підготуватися! Міс Ґрейнджер єдина з класу спромоглася перетворити їжака на нормальну подушечку для шпильок. Мушу нагадати, що твоя подушечка, Томасе, й досі скручується зі страху в клубок, коли до неї піднести шпильку!
Герміона, що знову зашарілася, намагалася не виказувати свого самовдоволення.
Гаррі з Роном ледь не луснули зі сміху, коли професорка Трелоні оголосила, що за домашню роботу з віщування вони отримали найкращі оцінки. Вона зачитала вголос великі уривки їхніх пророцтв, похваливши хлопців за відвагу і стійкість щодо жахіть, які на них очікують. Та друзям стало не до сміху, коли професорка попросила їх зробити те саме й на наступний місяць — адже в них вичерпався запас ідей для можливих катастроф.
Професор Бінс, привид, який викладав історію магії, примушував їх щотижня писати реферати про бунти ґоблінів у XVIII столітті. А професор Снейп звелів виготовити протиотруту. Учні поставилися до цього якнайсерйозніше, бо він натякнув, що напередодні Різдва спробує когось із них отруїти, щоб перевірити дію протиотрути. Професор Флитвік дав їм прочитати три додаткові підручники, щоб підготуватися до заліку із замовлянь.
Навіть Геґрід не давав їм перепочинку. Вибухозаді скрути росли з дивовижною швидкістю — а ще ж ніхто не з'ясував, чим саме вони харчуються. Геґрід був у захваті й запропонував їм щодругого вечора приходити до його хижі, щоб спостерігати за дивовижною поведінкою скрутів і робити нотатки до їхнього спільного "проекту".
— Карочє, тільки не я, — рішуче заперечив Драко Мелфой, коли Геґрід повідомив про це з виглядом Діда Мороза, який витягає зі свого лантуха ще одну величезну іграшку. — Я на цю гидоту й на уроках надивився, дуже дякую.
Усмішка на Геґрідовім обличчі зів'яла.
— Ти меш робити те, шо я тобі мовив, — гаркнув він, — бо я, бігме, вчиню так, як професор Муді... Чув, шо з тебе вийшов файний тхорик, Мелфою.
Ґрифіндорці аж покотилися з реготу. Мелфой почервонів зі злості, але згадка про покарання, яке вчинив Муді, була ще, мабуть, дуже болюча, тож він мовчки проковтнув образу. Після уроку Гаррі, Рон і Герміона поверталися до замку в чудовому настрої. Дуже приємно було бачити, як Геґрід поставив на місце Мелфоя — особливо тому, що торік Мелфой аж зі шкури пнувся, щоб Геґріда звільнили.
Коли вони зайшли у вестибюль, шлях їм загородила велетенська юрба учнів, які зібралися там довкола великої дошки оголошень, що височіла біля підніжжя мармурових сходів. Рон, найвищий з них трьох, звівся навшпиньки й прочитав уголос оголошення.
ТРИЧАКЛУНСЬКИЙ ТУРНІР
У п'ятницю, ЗО жовтня, о 18 годині прибудуть делегації з Бобатону і Дурмстренґу. Уроки закінчаться на півгодини раніше...
— Класно! — зрадів Гаррі. — У п'ятницю останній урок — зілля й настійки! Отже, Снейп не встигне нас усіх потруїти!
Всі учні повинні занести в гуртожитки свої портфелі й підручники, а тоді зібратися біля замку для зустрічі наших гостей перед Вітальним бенкетом.
— Лишився тільки тиждень! — сказав Ерні Макмілан з Гафелпафу з сяючими очима вибираючись з юрби. — Цікаво, чи знає Седрик? Піду йому скажу...
— Який Седрик? — тупо перепитав Рон, коли Ерні відійшов.
— Діґорі, — пояснив Гаррі. — Напевне, він візьме участь у турнірі.
— Щоб цього ідіота обрали чемпіоном Гоґвортсу? — обурився Рон, коли вони проштовхувалися крізь галасливу юрбу до сходів.
— Він не ідіот, просто ти його не любиш, бо він переміг Ґрифіндор у квідичі, — втрутилася Герміона. — Я чула, що він дуже добре вчиться... а ще він староста.
Вона це сказала тоном, що не припускав заперечень.
— Тобі він подобається лише тому, що дуже вродливий, — саркастично скривився Рон.
— Вибач, але я не оцінюю людей тільки за вродою! — обурилася Герміона.
Рон роблено закашлявся, але в цьому кашлі явно вчувалося слово "Локарт!"
Поява оголошення у вестибюлі справила помітний ефект на мешканців замку. Наступного тижня, хоч би куди Гаррі пішов, він чув розмови лише про одне — Тричаклунський турнір. Чутки ширилися між учнів, наче вірус: хто стане чемпіоном Гоґвортсу, що діятиметься під час турніру, чи дуже будуть відрізнятися від них учні Бобатону й Дурмстренґу.
А ще Гаррі помітив, що в замку прибирали, як ніколи досі. Ретельно зішкрібали бруд і стирали порох з деяких портретів, чим викликали явне невдоволення зображених там суб'єктів, які щулилися в куточках, похмуро щось бурмочучи й мацаючи з огидою свої відчищені рожеві обличчя. Лицарські обладунки раптом аж засяяли й перестали рипіти, а сторож Арґус Філч з такою люттю нападав на кожного учня, котрий забув почистити взуття, що довів кількох першокласниць до істерики.
Інші викладачі також були на диво напружені.
— Лонґботоме, дуже тебе прошу нікому з Дурмстренґу не показувати, що ти не вмієш виконати навіть найпростіше обмінне закляття! — гаркнула професорка Макґонеґел наприкінці дуже складного уроку, під час якого Невіл випадково пересадив власні вуха на кактус.
Зійшовши тридцятого жовтня на сніданок, учні побачили, що Велику залу за ніч дуже гарно прикрасили. Зі стін звисали велетенські шовкові полотнища. Кожне представляло певний гоґвортський гуртожиток: червоне з золотим левом — Ґрифіндор, синє з бронзовим орлом — Рейвенклов, жовте з чорним борсуком — Гафелпаф, а зелене зі срібною змією — Слизерин. Над учительським столом висіло найбільше полотнище з Гоґвортським гербом: лев, орел, борсук і змія, що сплелися навколо великої літери "Г".
Гаррі, Рон і Герміона помітили за ґрифіндорським столом Фреда й Джорджа. Ті, хоч як це й було незвично, знову сиділи окремо від усіх і про щось упівголоса розмовляли. Рон з друзями попрямував до них.
— Ясно, що це лажово, — похмуро казав Фредові Джордж. — Але якщо він не поговорить з нами особисто, то доведеться послати йому листа. Або тицьнути йому в руки. Він же не зможе уникати нас вічно.
— А хто вас уникає? — поцікавився Рон, сідаючи поруч з ними.
— На жаль, не ти, — роздратувався втручанням Фред.