Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Але, раптом побачивши вираз Гарріного обличчя, Рон замовк і вже не озивався аж до самої Великої зали. Там він запропонував раніше засісти за домашнє завдання професорки Трелоні, бо на нього могла піти не одна година.
Герміона за вечерею не приєдналася до розмови між Гаррі й Роном, зате умлівіч проковтнула свою порцію і, як завжди, побігла в бібліотеку. Гаррі з Роном попрямували до ґрифіндорської вежі, і Гаррі, що за вечерею увесь час думав про непрощенні закляття, знову заговорив на цю тему.
— Цікаво, чи Муді з Дамблдором не матимуть неприємностей з
— Це можливо, — припустив Рон. — Але ж Дамблдор завжди чинив так, як вважав за потрібне, а Муді, здається, роками тільки те й робив, що потрапляв у різні халепи. Він спочатку нападає, а потім питає — згадай його сміттєві бачки... "Бридня".
Гладка Пані відхилилася вбік, і вони пролізли крізь отвір у ґрифіндорську вітальню, де було людно й гамірно.
— То що, беремося за віщування? — спитав Гаррі.
— Мабуть, — простогнав Рон.
Вони піднялися в спальню по підручники й таблиці і побачили Невіла, що самотньо сидів на ліжку й читав. Був він значно спокійніший, ніж наприкінці уроку Муді, хоча й досі ще не цілком нормальний. Очі в нього були червоні.
— Усе гаразд, Невіле? — спитав його Гаррі.
— Так, — відповів Невіл, — усе гаразд, дякую. Читаю оце книжку, яку мені дав професор Муді...
Він показав книжку. "Магічні середземноморські водорості та їхні властивості".
— Очевидно, професорка Спраут розповіла професорові Муді про мої успіхи в гербалогії, — сказав Невіл. У його голосі звучала гордість, яку Гаррі досі в нього не помічав. — Він подумав, що ця книжка мені сподобається.
Це був вельми тактовний спосіб підбадьорити Невіла — натякнути йому на слова професорки Спраут, адже Невіла хвалили доволі рідко. Так міг би вчинити хіба що професор Люпин.
Гаррі й Рон взяли підручники "Розтуманення майбутнього", повернулися у вітальню, знайшли там вільний стіл і почали працювати над пророцтвами на наступний місяць. Минула година, а вони мало чого досягли, хоч стіл був уже захаращений клаптями пергаменту з цифрами та символами, а Гарріна голова залилася туманом, що мовби проник у неї з каміна професорки Трелоні.
— Не маю зеленого поняття, що це все має означати, — пробурмотів він, дивлячись на довжелезні колонки розрахунків.
— Знаєш, що, — запропонував Рон, чиє волосся стирчало навсібіч — так часто він розгублено чухав собі потилицю, — мені здається, треба вдатися до запасного варіанту.
— Тобто... наплести сім мішків гречаної вовни?
— Ага, — підтвердив Рон, змахнув зі стола списані аркуші, вмочив перо в чорнильницю і знову почав писати.
— У понеділок, — переповідав він те, що пише, — я маю підхопити кашель через несприятливе поєднання Марса та Юпітера. — Він глянув на Гаррі. — Ти ж її знаєш — що більше буде нещасть, то скоріше вона проковтне.
— Точно, — погодився Гаррі, а тоді зіжмакав аркуш з попередніми спробами і понад головами невгамовних першокласників жбурнув його в камін. — Так... у понеділок мені будуть
— Саме так, — похмуро пожартував Рон, — бо в понеділок ми знову працюємо зі скрутами. А у вівторок я... гм...
— Загубиш щось цінне, — підказав Гаррі, гортаючи "Розтуманення майбутнього" в пошуках ідей.
— Чудово! — зрадів Рон, записуючи підказку. — Через... гм... вплив Меркурія. А чого б тобі не отримати від друга підступний удар у спину?
— Так... круто... — записав Гаррі, — бо... Венера буде в дванадцятому секторі.
— А в середу мене, здається, добряче відлупцюють.
— Ой, це ж я збирався устрягти в бійку. Добре, нехай я програю парі.
— Так, бо ти закладешся, що переможу в тій бійці я...
Вони вигадували нові пророцтва, дедалі трагічніші, цілу годину, а вітальня тим часом порожніла, бо всі потроху розходилися по спальнях. До них підійшов Криволапик, нечутно стрибнув на вільний стілець і докірливо глянув на Гаррі. Точнісінько так би подивилася Герміона, якби довідалася про їхнє безвідповідальне ставлення до домашніх завдань.
Роззираючись по кімнаті й намагаючись придумати ще якесь досі не згадане нещастя, Гаррі побачив Фреда й Джорджа, що сиділи під протилежною стіною, схиливши докупи голови й записуючи щось на аркуші пергаменту. Було дуже незвично бачити, як Фред і Джордж мовчки працюють над чимось у куточку. Зазвичай вони любили гамір і завжди намагалися бути в центрі уваги. Вони, здається, приховували від інших якусь таємницю, і Гаррі відразу пригадав, як вони колись у "Барлозі" щось удвох писали. Він навіть було подумав, що то черговий бланк замовлень на "Відьмацькі витівки Візлів", але ж ні — бо тоді вони обов'язково поділилися б цим задумом з Лі Джорданом. Може, це якось стосується Тричаклунського турніру?
Поки Гаррі спостерігав за ними, Джордж похитав головою, закреслив щось і дуже тихенько сказав Фредові, хоч його слова в майже порожній вітальні все одно було чути: — Ні... бо скидається, ніби ми його звинувачуємо. Треба обережніше...
Тут Джордж озирнувся й побачив, що Гаррі на них дивиться. Гаррі всміхнувся і знову взявся до пророцтв — він не хотів, щоб Джордж подумав, ніби він їх підслуховує. Невдовзі близнюки скрутили свій пергамент, попрощалися й пішли спати.
Хвилин за десять після того, як пішли Фред із Джорджем, відкрився отвір у портреті, й до вітальні залізла Герміона. Вона тримала в одній руці сувій пергаменту, а в другій — ящик, у якому щось торохтіло. Криволапик вигнув спину і завуркотів.
— Привіт, — сказала вона, — я щойно закінчила.
— Я теж! — переможно кинув перо Рон.
Герміона поклала речі на вільне крісло, а сама сіла біля Рона й підсунула до себе його пророцтва. — Бачу, в тебе буде не дуже добрий місяць, — глузливо мовила вона, а Криволапик згорнувся в неї на колінах.
— Принаймні я про це попереджений, — позіхнув Рон.
— Ти, здається, двічі втопишся, — зауважила Герміона.
— Справді? — зазирнув у власні пророцтва Рон. — Зараз поміняю — я не втоплюся, бо мене розчавить дикий гіпогриф.