Гаррі Поттер і келих вогню

Ролiнг Дж. К.

Гаррі озирнувся. Седрик кивнув головою, показуючи, що зрозумів Беґменові слова, і знову почав міряти кроками шатро. Обличчя в нього було зеленкувате. Флер Делякур і Крум узагалі ніяк не відреагували. Може, вони боялися, що їх знудить, якщо відкриють рота, бо Гаррі відчував себе саме так. Але ж вони принаймні пішли на це добровільно...

І ось уже було чути, як повз шатро тупотять сотні ніг, лунають збуджені розмови, сміх і жарти... Гаррі почувався таким відірваним від цієї юрби, ніби він був з іншої планети. Аж тут — Гаррі здалося, що не минуло й частки секунди — Беґмен

розв'язав багряну шовкову торбинку.

— Спочатку дами, — подав він її Флер Делякур.

Флер засунула тремтячу руку в торбинку й витягла крихітну, але досконалу модель дракона — зелену валлійку. На шиї в неї висів номерок "два". Судячи з того, що Флер анітрохи не здивувалася й була налаштована цілком рішуче, Гаррі зрозумів, що не помилився: мадам Максім про все її попередила.

Те саме стосувалося й Крума. Він витяг яскраво-червону китайську метеорку. Та мала на шиї номер "три". Крум навіть не зморгнув, а тільки втупився в землю.

Седрик запхав руку в торбинку й добув сіро-голубу шведську короткорилку з номером "один" на шиї. Знаючи вже, що там залишилося, Гаррі засунув руку в торбинку і витяг звідти угорську рогохвістку — номер "чотири". Драконка розправила крила й вищирила до Гаррі свої манісінькі ікла.

— Ну, от і все! — вигукнув Беґмен. — Кожен з вас дістав собі свого дракона, а також порядковий номер, згідно з яким ви рушатимете на зустріч з ним, зрозуміло? За мить я вас покину, бо маю коментувати змагання. Містер Діґорі, ваш номер перший. Після свистка йдіть у загороду. Ясно? І ще... Гаррі... можна з тобою перекинутися словом? Надворі?

— Е-е... так, — безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом. Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього по-батьківському.

— Гаррі, ти добре почуваєшся? Я можу тобі чимось допомогти?

— Що? — перепитав Гаррі. — Я... ні, нічого не треба.

— Маєш якийсь план? — неголосно й змовницьки спитав Беґмен. — Бо, якщо хочеш, можу тебі дещо підказати. Тобто, — ще тихіше пробурмотів Беґмен, — ти ж тут у гіршому за них становищі... а я міг би посприяти...

— Ні, — так різко заперечив Гаррі, що це, мабуть, прозвучало дуже нечемно. — Ні... я... я вирішив, що маю робити. Дякую.

— Гаррі, ніхто ж не довідається, — підморгнув Беґмен.

— Не треба, все гаразд, — відмовився Гаррі, дивуючись, чому він таке говорить, якщо насправді йому було погано, як ніколи. — Я розробив план, я...

Звідкілясь пролунав свисток.

— О, Господи, мушу бігти! — тривожно вигукнув Беґмен і побіг.

Гаррі пішов до шатра й побачив, як з нього виходить Седрик, ще зеленіший, ніж був. Гаррі хотів побажати йому успіху, але спромігся видобути з себе лиш якесь хрипке мугикання.

Він зайшов усередину до Флер і Крума. За якусь мить вони почули, як заревіла юрба, а це означало, що Седрик зайшов у загороду й опинився там віч-на-віч з живим двійником своєї моделі...

Сидіти тут і прислухатися було гірше, ніж Гаррі міг собі уявити. Юрба закричала... заверещала... затамувала дихання, мов якась велика багатоголова істота, реагуючи на дії Седрика,

що намагався пройти повз шведську короткорилку. Крум і далі не підводив погляду з землі. Тепер уже Флер почала крокувати в шатрі, як це робив раніше Седрик. А Беґменові коментарі створювали ще гірше, набагато гірше враження... У Гарріній голові виникали жахливі картини, коли він чув: — О-о-ой, ще б трохи — і все! Ще б трішечки... Це занадто ризиковано! Ого!... Розумний хід — шкода тільки, що не вдався!

Минуло хвилин з п'ятнадцять, і Гаррі почув оглушливе ревіння, що могло означати лише одне: Седрик проминув свою драконку й заволодів золотим яйцем.

— Дуже добре! — заверещав Беґмен. — А тепер — оцінки суддів!

Проте він не оголосив їх. Мабуть, подумав Гаррі, судді просто підняли вгору таблички з оцінками і показали їх глядачам.

— Один уже закінчив, попереду ще троє! — заревів Беґмен, коли знову пролунав свисток. — Прошу вас, міс Делякур!

Флер тремтіла з голови до ніг. Гаррі відчув до неї більшу симпатію, ніж досі, дивлячись, як вона виходить з шатра, високо піднявши голову й стискаючи в руках чарівну паличку. Вони лишилися з Крумом удвох. Стояли в протилежних кінцях шатра і не дивилися один на одного.

І почалося знов те саме... — Ой, не думаю, що це було мудро! — чулися радісні вигуки Беґмена. — Ой... ще б трохи! Тепер обережно... О Боже, а я вже подумав, що це все!

Минуло десять хвилин, і Гаррі почув, як знову в юрбі вибухли оплески... Флер, мабуть, також досягла успіху. Все стихло, коли показували оцінки... Нові оплески... І ось свисток пролунав утретє.

— А тепер зустрічайте містера Крума! — вигукнув Беґмен, і Крум почалапав назовні, залишивши Гаррі на самоті.

Гаррі набагато сильніше, ніж досі, відчував власне тіло. Чітко усвідомлював, як калатає в грудях серце, як тремтять зі страху пальці... і водночас йому здавалося, що він дивиться на себе збоку, бачить стіни шатра, чує, ніби здалеку, ревіння юрби...

— Дуже сміливо! — закричав Беґмен, а Гаррі почув, як жахливо й пронизливо закричала китайська метеорка, а глядачі як один затамували подих. — Він демонструє велику відвагу... і... так, яйце у нього в руках!

Оплески струснули морозне повітря, неначе хтось розбив скло. Крум закінчив — зараз настане черга Гаррі.

Він устав, відзначивши мимохіть, що ноги в нього мовби зроблені з зефіру. Зачекав. А тоді почув свисток. Вийшов з шатра, а страх здіймався в ньому дев'ятим валом. І ось він уже крокував повз дерева до прогалини в загороді.

Бачив усе перед собою, ніби в кольоровому сні. Сотні облич дивилися на нього з трибун, вичаклуваних на тому самому місці, де зовсім недавно він стояв. А в самій загороді сиділа на гнізді з яйцями угорська рогохвістка. Крила її були напівскладені, а лиховісні жовті очі втупилися в нього. Монстровидна луската чорна ящірка гупала своїм шпичастим хвостом, залишаючи на землі глибокі вибоїни. Юрба оглушливо галасувала, та чи доброзичливо, чи ні, Гаррі не знав і не хотів знати. Треба було робити те, що він мусив зробити... цілком і повністю зосередитися на своєму єдиному шансі...