Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
— Тілько другий рік, — сказав Геґрід.
— Гарнісінько... Ви, мабуть, не проти дати інтерв'ю? Поділитися своїм досвідом догляду за магічними істотами? "Віщун" щосереди дає зоологічну колонку — ви це, напевно, знаєте. Ми можемо надрукувати про цих... е-е-е... висохлозадих скутерів.
— Вибухозадих скрутів, — нетерпляче виправив Геґрід. — Та можна, чому нє?
Гаррі мав погане передчуття, але поговорити з Геґрідом так, щоб не помітила Ріта Скітер, було неможливо, тож він тихо стояв і дивився, як Ріта домовляється з Геґрідом про
— Гаррі, до побачення! — радісно вигукнула Ріта Скітер, коли Гаррі з Роном та Герміоною зібралися йти. — Геґріде, отже, до п'ятниці, до вечора!
— Вона перекрутить кожне його слово, — прошепотів Гаррі.
— Аби він лише не завіз сюди скрутів незаконно, — з безнадією промовила Герміона. Вони перезирнулися — якраз на таке Геґрід був здатний.
— Він уже не раз потрапляв у різні халепи, але Дамблдор однак його не вигнав, — намагався їх втішати Рон. — Найгірше, що може статися — Геґріда примусять позбутися скрутів. Даруйте... невже я сказав, що це найгірше? Я мав на увазі — найкраще, що може статися...
Гаррі з Герміоною засміялися і з трохи легшим серцем пішли на обід.
Цього вечора Гаррі з подвійною насолодою узявся за пророцтва. Вони продовжували складати зоряні карти й передбачення, але тепер, знову удвох з Роном, усе це вкотре було страшенно смішно. Професорка Трелоні, спершу так приємно вражена їхніми пророцтвами власних жахливих смертей, дуже скоро стала дратуватися, бо Рон і Гаррі не могли стримати хихикання, коли вона пояснювала численні способи, якими Плутон може вплинути на людину.
— Мені здається, — прошепотіла вона містично, однак свого очевидного роздратування приховати не зуміла, — що деякі з нас, — професорка багатозначно подивилася на Гаррі, — не були б такі легковажні, якби побачили те, що вчора у своїй кришталевій кулі бачила я. Я сиділа тут, поглинута вишиванням, і раптом мене переповнила потреба порадитися з кулею. Я підвелася, сіла перед нею і задивилася в її кришталеві глибини... і як ви думаєте, що дивилося на мене звідти?
— Потворна стара кажаниха в завеликих окулярах? — ледве чутно прошепотів Рон.
Гаррі над силу зберіг серйозний вираз обличчя.
— Смерть, мої дорогі.
Перелякані Парваті й Лаванда одночасно затулили долонями роти.
— Так, — професорка Трелоні гаряче закивала головою, — вона наближається, вона все ближче й ближче, вона кружляє над нашими головами, мов стерв'ятник, дедалі нижче... дедалі нижче над замком...
Вона багатозначно глянула на Гаррі, котрий відверто позіхнув.
— Це було б трохи ефектніше, якби вона разів з вісімдесят не робила так раніше, — сказав Гаррі, коли вони нарешті знову вдихнули свіжого повітря на сходах під кабінетом професорки Трелоні. — Якби я вмирав щоразу, як вона мені це пророкує, то вже став би дивом медицини!
— Ти
Але Герміона на обід не прийшла. У бібліотеці хлопці теж її не знайшли. Там сидів лише Віктор Крум. Рон покрутився за книжковими полицями, спостерігаючи за Крумом і пошепки сперечаючись з Гаррі, чи не попросити в нього автограф. Але раптом помітив, що за дальшими стелажами ховається шестеро чи семеро дівчат, обговорюючи те ж саме, і втратив увесь свій запал.
— Цікаво, де вона поділася? — сказав Рон, коли вони з Гаррі поверталися до ґрифіндорської вежі.
— Не знаю... Бридня!
Гладка Пані саме почала повертатися, коли звук швидких кроків за спинами звістив їм, що йде Герміона.
— Гаррі! — засапавшись, вона різко зупинилася біля нього (Гладка Пані дивилася на неї згори вниз, здивовано звівши брови). — Гаррі, ти повинен прийти, ти обов'язково мусиш прийти — сталася така дивовижа!.. Будь ласочка...
Вона схопила Гаррі за руку й потягла коридором.
— Що сталося? — спитав Гаррі.
— Покажу, як прийдемо... ну давай, швидше...
Гаррі озирнувся на Рона. Той відповів заінтригованим поглядом.
— Гаразд, — сказав Гаррі, йдучи за Герміоною. Рон намагався не відставати.
— Ох, не звертайте на мене уваги! — роздратовано крикнула їм услід Гладка Пані. — Не просіть вибачення, що потурбували! Я собі висітиму отут, навстіж розчинена, аж доки ви повернетеся, добре?
— Дякуємо, — закричав Рон через плече.
— Герміоно, куди ми? — спитав Гаррі, коли вона провела їх на шість поверхів униз й потягла у вестибюль.
— Самі побачите! Ще хвильку! — схвильовано відповіла Герміона.
Зійшовши зі сходів, вона повернула ліворуч і поспішила до дверей, у яких зник Седрик Діґорі того вечора, коли Келих Вогню викинув їхні з Гаррі імена. Гаррі ще ніколи сюди не заходив. Хлопці збігли за Герміоною на ще один проліт кам'яних сходів, та, замість опинитися в похмурому підземному переході, такому, як той, що веде до підвалу Снейпа, перейшли в широкий кам'яний коридор, яскраво освітлений смолоскипами і прикрашений веселими картинами, на яких була зображена переважно їжа.
— Стривай... — проказав Гаррі посеред коридору. — Зупинися на хвильку, Герміоно...
— Що таке? — вона обернулася й глянула на нього з очікуванням.
— Я вже знаю, що й до чого, — сказав Гаррі.
Він штурхнув Рона ліктем і вказав на картину якраз за спиною в Герміони. На ній була намальована велетенська срібна ваза з фруктами.
— Герміоно! — вигукнув Рон, усе збагнувши. — Ти знову хочеш затягти нас у ту свою сечу!
— Ні, ні, не хочу! — поспіхом сказала вона. — І це не сеча, Роне...