Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Останній тиждень перед Різдвом ставав дедалі бурхливішим. Скрізь ширилися чутки про Святковий бал, хоч Гаррі половині з них і не вірив — наприклад, що Дамблдор придбав у мадам Розмерти вісімсот діжок хмільної медовухи. Зате схоже було на правду, що він запросив на танці "Фатальних сестер". Гаррі не знав, хто такі чи що таке ті "Фатальні сестри", бо ніколи не мав чаклунського радіо. Однак, судячи з шаленого захвату тих, хто виріс, слухаючи ЧРМ (Чаклунську радіомережу), то була дуже популярна група.
Деякі вчителі, такі, як крихітний професор Флитвік, уже й не намагалися чогось навчити на своїх уроках, адже було очевидно, що думками учні перебувають деінде. У середу він навіть дозволив їм на своєму уроці гратися, а сам обговорював з Гаррі його бездоганне замовляння-викликання на першому завданні Тричаклунського турніру. Інші вчителі не були такі великодушні. Професора Бінса, наприклад, від хронології повстань ґоблінів не відірвала б навіть власна смерть — що вже казати про таку "дрібничку", як Різдвяний бал. Просто дивовижно, як він умів перетворити описи кривавих і жорстоких ґоблінських бунтів на занудство, чимось схоже на звіти Персі про товщину казанів. Професори Макґонеґел та Муді завантажували їх до останньої секунди занять, а Снейп скоріше усиновив би Гаррі, ніж дозволив би на своїх уроках гратися. З відразою поглипуючи на клас, він повідомив, що на останньому уроці півріччя дасть контрольну з протиотрут.
— Що за паскудний тип! — з гіркотою сказав Рон того вечора у ґрифіндорській вітальні. — В останній день давати контрольну! Пересобачити останні години року!
— Щось не схоже, що ти перевтомлюєшся, — зиркнула Герміона поверх свого зошита з "Зілля й настійок". Рон захопився побудовою замку з вибухових карт. Це було набагато цікавіше, ніж робити те саме зі звичайних маґлівських, адже ця розвага будь-якої миті могла несподівано закінчитися.
— Це ж Різдво, Герміоно, — ліниво сказав Гаррі. Він сидів у кріслі біля каміна і вдесяте перечитував "Літаючи з "Гарматами".
Герміона суворо глянула й на нього:
— Гаррі, я думала, що хоч ти робиш щось корисне, навіть якщо не вчиш протиотрути!
— Наприклад? — спитав Гаррі, спостерігаючи, як Джо Дженкінс із "Гармат" метнув бладжера в напрямку загонича "Кажанів з Проклятого замку".
— Яйце! — прошипіла Герміона.
— Та ну, Герміоно, до двадцять четвертого лютого ще далеко, — сказав Гаррі.
Він тримав яйце у валізі і не заглядав у нього з часу святкового вечора після першого завдання. Зрештою, залишалося цілих два з половиною місяці, щоб дізнатися, що означають усі ті пронизливі завивання.
— Та на це ж може піти цілий тиждень! — обурилася Герміона. — Ти будеш наче ідіот, якщо всі знатимуть, яке наступне завдання, а ти — ні!
— Дай йому спокій, Герміоно, Гаррі заслужив відпочинок, — сказав Рон. Він якраз розмістив дві останні карти на вершечку замку, і цілісінька споруда вибухнула, обсмаливши йому брови.
— Прикольно виглядаєш, Рон... Пасуватимеш до своєї святкової мантії.
Це були Фред і Джордж. Вони підсіли за стіл до Гаррі, Рона та Герміони, якраз коли Рон визначав, наскільки серйозні його ушкодження.
— Рон, позичиш Левконію? — спитав Джордж.
— Ні, бо її зараз нема — полетіла з листом, — сказав Рон. — А що?
— Джордж хотів запросити її на бал, — саркастично кинув Фред.
— Нам треба відправити листа, йолопе, — сказав Джордж.
— І кому ж це ви пишете? — спитав Рон.
— Не пхай свого носа до чужого проса, бо я ще й його присмалю, — погрозливо замахав чарівною паличкою Фред. — То ви вже знайшли собі дівчат на бал?
— Ні.
— То поквапся, старий, бо всіх гарненьких порозбирають, — сказав Фред.
— А ти з ким ідеш? — поцікавився Рон.
— З Анжеліною, — відразу ж відповів Фред без найменшого сліду збентеження.
— Що? — вигукнув захоплений зненацька Рон. — Ти її вже запросив?
— Влучне запитання, — сказав Фред. Він повернув голову й гукнув через усю вітальню:
— Агов, Анжеліно!
Анжеліна, котра якраз базікала з Алісією Спінет, сидячи біля каміна, поглянула на нього.
— Що? — гукнула вона у відповідь.
— Хочеш піти зі мною на бал?
Анжеліна окинула Фреда оцінювальним поглядом.
— Ну добре, — сказала вона, повернулася до Алісії й продовжила балачку з ледь помітною усмішкою.
— Ну от, — сказав Фред до Гаррі та Рона, — все дуже просто.
Він звівся на ноги й позіхнув:
— Доведеться взяти шкільну сову. Ходімо, Джорджику... — І вони пішли.
Рон перестав обмацувати брови й поглянув на Гаррі крізь тліючий кістяк свого карткового замку.
— Ми таки повинні ворушитися... повинні когось запросити. Він правильно каже. Ми ж не хочемо в результаті опинитися поруч з парою тролів.
— Вибач, з ким? — аж спалахнула від обурення Герміона.
— Ну, знаєш, — гигикнув Рон, — краще я піду сам, ніж, скажімо, з Луїзою Міджен.
— У неї останнім часом набагато менше прищів. І вона дуже мила!
— У неї ніс перехняблений!
— Ага, зрозуміло, — наїжачилася Герміона. — Тобто ти готовий піти з гарненькою дівчиною, навіть якщо вона просто нестерпна?
— Е-е-е... ага, приблизно так, — погодився Рон.
— Я йду спати, — урвала розмову Герміона і, не сказавши більше й слова, подалася до сходів у дівчачу спальню.
Гоґвортці, бажаючи ще дужче вразити гостей з Бобатону та Дурмстренґу, вирішили на Різдво показати замок у всій красі. Коли його прикрасили, Гаррі відзначив, що таких чудових оздоб він у школі ще не бачив. Нетанучі бурульки прикріпили до поручнів мармурових сходів; на традиційні дванадцять ялинок у Великій залі начіпляли найрізноманітніших прикрас: від самосвітних жолудів до золотих, одначе живісіньких, сов, а лицарські обладунки зачаклували так, що, коли повз них хтось проходив, вони починали щедрувати. Це було неабищо — чути "Щедрик-щедрик, щедрівочка..." у виконанні порожнього шолома, що знав лише половину слів. Кілька разів шкільний сторож Філч мусив витягати з обладунків Півза, що взяв собі за звичку там ховатися і в перервах між щедрівками горлав придумані ним самим віршики нещедрувального змісту.