Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— Не маю поняття, — голосно відповів Гаррі. — Ані найменшого.
Вони так довго дивилися одне на одного, що в Гаррі аж засльозилися очі. Тоді Амбридж підвелася.
— Ну що ж, Поттере, цього разу повірю вам на слово, але попереджаю: за мною стоїть така потуга, як міністерство. Усі канали зв'язку в школі й поза нею під наглядом. Регулювальник мережі порошку флу стежить за кожним каміном у Гоґвортсі... крім мого, звичайно. Мій інквізиторський загін відкриває й перечитує всю вхідну й вихідну совину пошту. А містер Філч контролює всі потаємні переходи замку. Якщо я знайду хоч найменше свідчення...
БАБАХ!
Підлога
— Що це?..
Вона дивилася на двері. Гаррі скористався нагодою, щоб вилити чай з майже повної чашки у найближчу вазу з засушеними квітами. Чув, як кількома поверхами нижче бігали й кричали люди.
— Вертайтеся на обід, Поттере! — крикнула Амбридж, витягла чарівну паличку й кинулася з кабінету. Гаррі трошки зачекав, а тоді побіг за нею, щоб побачити, що там бабахнуло.
З'ясувати це було неважко. Поверхом нижче панував хаос. Хтось (а Гаррі, зрозуміло, знав, хто саме) запустив у дію величезний ящик зачаклованого феєрверку.
Коридорами гасали туди-сюди дракони з золотисто-зелених іскор. Вони гучно вибухали й стріляли вогнем. Яскраво-рожеві вогненні колеса діаметром метрів по півтора загрозливо шипіли в повітрі, немов літаючі тарілки. Від стін рикошетом відбивалися ракети з довжелезними хвостами зі сліпучих срібних зірок. Бенгальські вогні виписували в повітрі лайливі слова. Хлопавки вибухали скрізь, наче міни, і замість, щоб поступово гаснути, зникати чи вщухати, усі ці піротехнічні чудасії, здавалося, лише набирали енергії й потужності. Прибиті жахом Філч і Амбридж завмерли на сходах. Гаррі побачив, як одне велике вогненне колесо вирішило, мабуть, що йому треба більше місця для маневру, і зі зловісним свистом полетіло прямо на Амбридж та Філча. Ті з переляку закричали й пригнулися, а колесо пролетіло над ними й вилетіло крізь вікно на подвір'я замку. Тим часом кілька драконів і величезний фіолетовий кажан, жахливо димлячи, скористалися відчиненими дверима в кінці коридору й шугонули у напрямку третього поверху.
— Швидше, Філч! — зарепетувала Амбридж, — вони розлетяться по всій школі, якщо ми зараз нічого не зробимо... Закляктус!
З її чарівної палички вистрілив струмінь червоного світла і влучив в одну ракету. А та, замість завмерти в повітрі, вибухла з такою силою, що пропалила дірку в картині, на якій була зображена замріяна відьма посеред лугу. Відьма ледве встигла втекти і за кілька секунд втислася в сусідню картину. Намальовані там чарівники, що перед цим грали в карти, попідхоплювалися, щоб звільнити їй місце.
— Не приголомшуй нічого, Філч! — сердито гаркнула Амбридж, немовби це він, а не вона сама щойно виконала це закляття.
— Ваша правда, пані директорко! — прошипів Філч, який був сквибом, а отже, йому було легше проковтнути феєрверк, аніж його приголомшити. Він кинувся до найближчої комірчини, витяг звідти мітлу й почав нею розмахувати. Не минуло й кількох секунд, як феєрверк мітлу підпалив.
Гаррі надивився досить. Зігнувшись від реготу, він побіг до дверей, прихованих, як він знав, за гобеленом трохи далі по коридору. Прослизнув туди і наштовхнувся на Фреда та Джорджа, що зачаїлися там. Хлопці прислухалися, як репетують Амбридж та Філч, і аж трусилися від ледве стримуваного реготу.
— Вражаюче, — усміхнувся їм Гаррі. — Справді вражаюче... ще трохи і ви залишите доктора Флібустьєра без роботи...
— Дякую, — прошепотів Джордж, витираючи з обличчя сльози сміху. — Якби ж вона спробувала зараз "щезника"... вони тоді почнуть ділитися надесятеро.
Феєрверк цілісінький день горів і ширився по всій школі. Хоч він наробив великої руйнації, особливо вогняними вертунцями, однак учителі, як було видно, не надто цим переймалися.
— От лихо, — саркастично бідкалася професорка Макґонеґел, коли дракон увірвався в її клас, голосно бахкаючи й стріляючи вогнем. — Міс Браун, чи не могли б ви побігти до пані директорки й сказати їй, що в наш клас залетів феєрверк?
У результаті професорка Амбридж цілісінький перший день у ролі директорки бігала по школі й намагалася погасити феєрверк у кабінетах інших учителів, бо ті самі ніяк не могли з ним упоратися. Коли пролунав останній дзвінок, і учні вже йшли до ґрифіндорської вежі, Гаррі з величезною радістю побачив, як розпатлана й чорна від сажі Амбридж, витираючи з лоба піт, виходить з кабінету професора Флитвіка.
— Дуже вам дякую, пані професорко! — пропищав професор Флитвік. — Я б і сам, звичайно, міг позбутися бенгальських вогнів, але не був певний, чи я маю на це повноваження.
Він засяяв посмішкою і зачинив двері перед її перекошеним лицем.
Того вечора безсумнівними героями ґрифіндорської вітальні були Фред і Джордж. Навіть Герміона проштовхалася крізь збуджену юрбу, щоб їх привітати.
— Це був просто розкішний феєрверк, — захоплено визнала вона.
— Дякую-дякую, — трохи здивувався і водночас зрадів Джордж. — "Візлівські Вибухові Вогні". На жаль, довелося використати увесь наш запас. Тепер доведеться починати з нуля.
— Але вони марно не пропали, — сказав Фред, приймаючи замовлення від галасливих ґрифіндорців. — Герміоно, якщо хочеш записатися на "Базову багаторазову бабахівку", то вона коштує п'ять ґалеонів, а "Набір найновіших набоїв" — двадцять...
Герміона підійшла до столу, за яким сиділи й дивилися на свої портфелі Гаррі й Рон, ніби сподівалися, що домашні завдання вистрибнуть звідти й самі почнуть себе виконувати.
— Може, ми сьогодні влаштуємо вихідний? — весело запропонувала Герміона, коли повз вікно промайнув сріблястий хвіст візлівської ракети. — У п'ятницю починаються великодні канікули, і в нас ще буде повно вільного часу.
— Що з тобою? — здивовано глянув на неї Рон.
— Якщо вже ти про це згадав, — безтурботно озвалася Герміона, — то знаєш... мені здається, що я маю дещо... бунтівний настрій.
Коли за годину Гаррі пішов спати, вдалині ще чулися вибухи невгамовних хлопавок, а роздягаючись, він побачив, як повз вежу промайнув самотній бенгальський вогник, виразно прошипівши "пісь-пісь".
Гаррі позіхнув і заліз під ковдру. Зняв окуляри, тож рештки феєрверку, що пролітали повз вікно, видавалися йому розмитими іскристими хмаринками, такими прекрасними й таємничими на тлі чорного неба. Він повернувся на бік, уявляючи, як почувається Амбридж після першого дня на Дамблдоровій посаді, а також, як зреагує Фадж, коли довідається, що в школі цілісінький день панував суцільний гармидер. Усміхнувся й заплющив очі...