Гаррі Поттер і орден Фенікса

Ролiнг Дж. К.

Маленькі постаті на фотографії почали штовхатися, і на перший план вийшли ті, що ховалися далеко позаду.

— Це Дамблдорів брат Еберфорс, я його тоді бачив уперше й востаннє, химерний чолов'яга... це Дорка Медоуз, Волдеморт убив її власноручно... Сіріус, тоді він іще мав коротку стрижку... і... ось, думаю, тобі це буде цікаво!

Серце в Гаррі закалатало. Йому всміхалися мама й тато, що сиділи коло низенького чоловіка з водянистими очима, в якому Гаррі відразу впізнав Червохвоста, того, що зрадив його батьків, коли виказав Волдемортові

місце їхнього перебування і цим прискорив їхню смерть.

— Ну, як? — спитав Муді.

Гаррі подивився на вкрите глибокими шрамами рябе обличчя Муді. Той був переконаний, що приніс Гаррі невимовну насолоду.

— Цікаво, — через силу всміхнувся Гаррі. — Е-е... слухайте, я згадав, я ж іще не запакував...

На щастя, йому не довелося вигадувати, що саме він не встиг запакувати, бо Сіріус якраз поцікавився: "Що там У тебе, Дикозоре?" — і Муді повернувся до нього. Гаррі перейшов через кухню, прослизнув у двері і кинувся нагору, не чекаючи, доки його покличуть назад.

Він не розумів, чому це так його приголомшило, адже він уже бачив фотографії батьків, знав Червохвоста... може, тому, що це виринуло так несподівано, коли він був зовсім не готовий... "Кому б таке сподобалося?" — сердито подумав він.

Та ще усі ці щасливі обличчя довкола них... Бенджі Фенвик, від якого знайшли тільки шматочки, і Ґідеон Превет, що помер як герой, і Лонґботоми, котрих тортурами довели до божевілля... Всі радісно махають руками на знімку, що зафіксував їх навіки-віків, не знаючи, що вони вже приречені... ну, може, Дикозорові все це й цікаво... але Гаррі ця фотографія вивела з рівноваги...

Він навшпиньки проминув залу з ельфівськими головами, втішений, що знов опинився на самоті, та коли вже наближався до сходового майданчика, почув якісь звуки. У вітальні хтось плакав.

— Агов? — покликав Гаррі.

Ніхто не озвався, але й ридати не перестали. Він побіг, перестрибуючи по дві сходинки, перетнув сходовий майданчик і відчинив двері до вітальні.

Жінка, стискаючи в руці чарівну паличку, притулилася до стіни і здригалася від ридань. На старому килимі у місячному сяйві лежав розпростертий і, судячи з усього, мертвий Рон.

Гаррі раптом забракло повітря, кров у жилах застигла, він відчув, що провалюється кудись крізь підлогу — Рон мертвий, ні, не може бути...

Але стривай... цього таки неможебути... Рон унизу...

— Місіс Візлі? — погукав Гаррі.

— Р—р—рідікулюс! — місіс Візлі, ридаючи, тремтячою рукою скерувала чарівну паличку на Ронове тіло.

Лясь.

Ронове тіло перетворилося на Біллове, що нерухомо лежало навзнак з широко розплющеними очима. Місіс Візлі заридала ще гіркіше.

— Р—рідікулюс! — вигукнула вона крізь сльози.

Лясь.

Білла змінило тіло містера Візлі, чиї окуляри з'їхали набік, а обличчям, струменіла цівочка крові.

— Ні! — застогнала місіс Візлі. — Ні... рідікулюс! Рідікулюс! РІДІКУЛЮС!

Лясь. Мертві близнюки. Лясь. Мертвий Персі. Лясь. Мертвий Гаррі...

— Місіс Візлі, вийдіть звідси! — крикнув Гаррі, вдивляючись у власне мертве тіло на підлозі. — Нехай хтось інший...

— Що відбувається?

До кімнати забіг Люпин, і зразу за ним Сіріус, трохи пізніше пришкутильгав Муді. Люпин перевів погляд з місіс Візлі на мертвого Гаррі на підлозі й одразу все збагнув. Він витяг чарівну паличку й вимовив твердо й чітко:

— Рідікулюс!

Гарріне тіло зникло, і над тим місцем, де воно щойно лежало, зависла в повітрі срібляста куля. Люпин іще раз змахнув чарівною паличкою, і куля розвіялась, мов дим.

— Ох... ох... ох! — стогнала місіс Візлі, а тоді, затуливши лице руками, вибухла цілим морем сліз.

— Молі, — рівним голосом звернувся Люпин, підходячи до неї, — Молі, не треба...

За мить вона вже ридма ридала на Люпиновім плечі.

— Молі, це ж тільки ховчик, — заспокійливо погладив він її по голові. — Просто дурний ховчик...

— Я їх постійно бачу м-м-мертвими! — простогнала місіс Візлі у нього на плечі. — П-п-постійно! Н-н-навіть у снах...

Сіріус дивився на килим, де щойно лежав ховчик, прикидаючись Гарріним тілом. Муді глянув на Гаррі, але той уникав його погляду. Мав химерне відчуття, що Дикозорове магічне око стежило за ним, відколи він вийшов з кухні.

— Н-н-не кажіть Артурові, — схлипувала місіс Візлі, шалено тручи очі вилогами мантії. — Я н-н-не хочу, щоб він довідався... я така дурна...

Люпин подав їй хустинку, й вона висякалася.

— Гаррі, вибач. Що ти тепер про мене подумаєш? — простогнала вона тремтячим голосом. — Не змогла навіть ховчика вигнати...

— Не кажіть дурниць, — зобразив усмішку Гаррі.

— Мені просто т-т-так страшно, — зізналася вона, а з її очей знову бризнули сльози. — Половина р-р-родини в Ордені, це б-б-буде диво, якщо ми всі вціліємо... а П-п-персі з нами не розмовляє... а якщо станеться щ-щ-щось жахливе, а м-м-ми так і не помиримось? А якщо вб'ють нас з Артуром, хто б-б-буде опікуватися Роном і Дясіні?