Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— Стержис Подмор? — поволі перепитав Рон. — Це той тип, якому ніби соломи в голову напхали, так? Один з членів Ор...
— Роне, цсс! — прошипіла Герміона, перелякано зиркаючи на нього.
— Півроку в Азкабані! — приголомшено прошепотів Гаррі. — Тільки за спробу зайти в двері!
— Не будь дурний, до чого тут двері? Що він робив у міністерстві о першій ночі? — видихнула Герміона.
— Думаєте, виконував якесь завдання Ордену? — пробурмотів Рон.
— Стривайте... — поволі протяг
Друзі глянули на нього.
— Так, він мав бути одним з наших охоронців по дорозі на Кінґс-Крос, пригадуєте? А Муді ще сердився, що він не прийшов. Отже, Стержис не міг виконувати їхнє завдання.
— Може, вони й не чекали, що його впіймають, — завагалася Герміона.
— Це могла бути пастка! — вигукнув схвильовано Рон. — Ні... послухайте! — заговорив він значно тихішим голосом, коли побачив лютий погляд Герміони. — Міністерство підозрює, що він належить до Дамблдорових спільників, тому... ну, я не знаю... його могли заманитив міністерство, і він не вдирався ні в які двері! Можливо, це все підлаштували, щоб його затримати!
Якийсь час Гаррі й Герміона мовчки все обмірковували. Гаррі це все здалося надуманим. А ось Герміона була вражена. — Я не здивувалася б, якби насправді так і було. Вона замислено склала свою половину газети. Гаррі відклав ножа й виделку, а Герміона мовби отямилася від марення.
— Я думаю, що треба почати з реферату для професорки Спраут про самозапилювальні чагарники, а тоді, якщо пощастить, ще встигнемо перед обідом попрацювати над закляттям "Інаніматус конжурус" для Макґонеґел...
Гаррі відчув докори сумління, коли згадав, як багато домашніх завдань чекає його нагорі, але небо було чисте і яскраво-синє, а він уже цілий тиждень не сідав на "Вогнеблискавку"...
— Та ми ввечері все зробимо, — сказав Рон. коли вони з Гаррі прямували пологим схилом до квідичного поля, несучи на плечах мітли. У їхніх вухах і досі бриніли жахливі Герміонині пророкування, що вони провалять усі свої СОВи. — А ще ж буде завтра. Вона занадто переймається навчанням, і в цьому її біда... — Рон на хвилю замовк, а тоді стурбовано додав:
— Думаєш, вона серйозно казала, що не дасть нам переписувати конспекти?
— Думаю, що так, — зітхнув Гаррі. — Але тренування — це теж важливо. Треба тренуватися, якщо хочемо залишитися в команді...
— Це правда, — радісно погодився Рон. — І ще ж є багато часу на все інше...
Коли вони підійшли до квідичного поля, Гаррі зиркнув праворуч, туди, де погойдувалися темні верхівки дерев Забороненого лісу. Звідти нічого не вилітало. Небо було чисте й порожнє, хіба що кілька сов ширяло вдалині навколо вежі з соварнею. Йому вистачало інших турбот. Летючий кінь не завдав йому ніякої шкоди. Він викинув його з голови.
У шафці в роздягальні вони взяли м'ячі й почали тренування. Рон захищав троє височенних воріт, а Гаррі в ролі загонича намагався забити йому квафела. Гаррі побачив, що Рон грає зовсім непогано. Він відбив три чверті м'ячів, що їх намагався забити Гаррі, причому, що довше вони тренувалися, то краще Рон грав. Так минуло кілька годин, а тоді вони повернулися до замку на обід, під час якого Герміона не втомлювалася торохтіти про їхню безвідповідальність, а потім знову пішли на квідичне поле для справжнього тренування. Коли зайшли в роздягальню, там уже була вся команда, окрім Анжеліни.
—Усе гаразд, Рон? — підморгнув йому Джордж.
— Так, — відповів Рон, який по дорозі до поля ставав дедалі тихіший.
— Готовий себе показати у всій красі, манюній сталоста? — капосно всміхнувся Фред, натягуючи через розкуйовджену голову квідичну мантію.
— Замовкни, — буркнув з кам'яним обличчям Рон, уперше одягаючи форму своєї команди, яка йому на диво личила, зважаючи, що раніше належала Оліверу Вуду, значно ширшому в плечах.
— Увага, всім, — з'явилася з капітанського кабінету вже переодягнена Анжеліна. — Йдемо на поле. Алісія і Фред, якщо не важко, візьміть коробку з м'ячами. І ще. Там дехто за нами стежитиме, тож прошу ні на кого не зважати, чули?
Щось у її штучно буденному голосі підказало Гаррі, що він має знати тих непроханих гостей. І справді, щойно вони вийшли з роздягальні на залите яскравим сонцем поле, як їх зустріло голосне улюлюкання та глузування гравців слизеринської команди та їхніх посіпак, що сиділи в центрі порожніх трибун. Їхні голоси лунали на весь стадіон.
— А на чому це, карочє, летить Візлі? — зневажливо вигукнув своїм лінивим голосом Мелфой. — Кому стукнуло в голову накласти летючі чари на таку покриту цвіллю палицю, як у нього?
Креб, Ґойл і Пенсі Паркінсон зайшлися реготом. Рон сів на мітлу і відштовхнувся від землі, а Гаррі злетів за ним, спостерігаючи, як червоніють Ронові вуха.
— Не зважай на них, — порадив він, наздогнавши друга, — побачимо, хто сміятиметься після матчу з нами...
— Абсолютно правильно, Гаррі, — схвально відгукнулася Анжеліна, підлітаючи до них з квафелом під пахвою і зависаючи в повітрі обличчям до своєї летючої команди. — Увага! Спочатку для розігріву відпрацюємо перепасовку.
Прошу всією командою...
— Егей, Джонсон, а що в тебе з зачіскою? — закричала знизу Пенсі Паркінсон. — Мені ввижається, чи це в тебе й справді з голови вилазять хробаки?
Анжеліна відкинула з чола своє довге, заплетене в кіски волосся і спокійно розпорядилася:
— Розлітаймося навсібіч і побачимо, хто в якій формі...
Гаррі дав задній хід і відлетів на дальній край поля. Рон шугонув до протилежних воріт. Анжеліна підняла вгору квафел і різко кинула його Фреду, той відпасував Джорджеві, той Гаррі, той Ронові, а той випустив його з рук.