Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Хтось різко затарабанив у двері, й Гаррі аж підскочив, почувши дзвінкий Герміонин голос.
– Гаррі, тобі потрібна твоя зубна щітка? Я принесла.
– Ага, чудово, дякую, - спробував він відповісти якомога буденніше, а тоді встав, щоб відчинити двері.
– РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -
Крічерова оповідь
Рано-вранці Гаррі прокинувся у спальному мішку на підлозі вітальні. У просвіті між важкими портьєрами виднілося небо - холодного ультрамаринового кольору, що нагадувало водянисте чорнило.
Він подивився на темну стелю й засновану павутинням люстру. Не минуло й доби, як він стояв на сонці біля входу у весільне шатро, чекаючи появи весільних гостей. Здавалося, це все було в іншому житті. Що буде далі? Він лежав на підлозі й думав про горокракси, про страшне й складне завдання, яке лишив для нього Дамблдор... Дамблдор...
Горе, що гнітило його з дня Дамблдорової загибелі, тепер відчувалось інакше. Звинувачення, які він почув на весіллі від Мюріель, угніздилися в голові, неначе хвороботворні віруси, вони заражали спогади про чарівника, якого він боготворив. Невже Дамблдор міг таке допустити? Невже він був, як Дадлі, що радів, коли когось зневажали й мучили - головне, щоб не його самого. Невже він відвернувся від рідної сестри, яку тримали фактично в ув’язненні?
Гаррі думав про Ґодрикову Долину, про могили, Дамблдором ніколи не згадувані, про таємничі предмети, які їм заповів Дамблдор без жодного пояснення, і відчув, як темрява набрякає його обуренням. Чому Дамблдор нічого йому не сказав? Чому не пояснив? Може, Гаррі взагалі був йому ні до чого? Чи, може, Гаррі був для нього просто знаряддям, яке треба відшліфувати й нагострити, не удостоюючи зайвою увагою й довір’ям?
Гіркі думки, що обсіли Гаррі, не давали змоги полежати ще. Відчайдушно прагнучи якоїсь дії, щоб трохи забутися, він вислизнув зі спального мішка, взяв чарівну паличку й навшпиньки вийшов з кімнати. На сходовому майданчику прошепотів: – «Лумос»,– і почав підніматися по сходах, освітлюючи паличкою дорогу.
На третьому поверсі була кімната, в якій вони з Роном ночували, коли востаннє тут були. Зазирнув у неї. Дверцята шафи були відчинені, постільна білизна подерта. Гаррі згадав про перекинуту тролеву ногу внизу. Хтось влаштував трус у будинку, коли його покинув Орден. Снейп? Чи, може, Манданґус, який поцупив з цього будинку чимало речей і до, і після смерті Сіріуса? Гаррі зупинив погляд на портреті, що іноді зображав Фінеаса Ніґелуса Блека, Сіріусового прапрадіда, однак зараз у рамі не було нічого, крім натягнутого брудного полотна. Очевидно, Фінеас Ніґелус ночував у директорському кабінеті в Гоґвортсі.
Гаррі піднявся сходами далі, аж доки дістався найвищого поверху, де було тільки двоє дверей. На тих, перед якими він опинився, висіла табличка «Сіріус».Гаррі ні разу не бував у спальні хрещеного батька. Він штовхнув двері, тримаючи чарівну паличку високо, щоб краще все освітити.
Кімната була простора і колись, мабуть, ще й гарна. У ній стояло велике ліжко з різьбленим дерев’яним узголів’ям, височенні вікна були завішені довгими оксамитовими шторами; з канделябра, вкритого товстим шаром пороху, ще й досі стирчали недогарки свічок, а застиглий віск звисав, немов бурульки. Тонкий шар пилу вкривав картини на стінах та узголів’я ліжка; павутиння тяглося від канделябра до великої дерев’яної шафи, а коли Гаррі ступив крок у кімнату, то почув метушню потривожених мишей.
Сіріус-підліток заліпив стіни такою кількістю плакатів та знімків, що з-під них майже не проглядалися сріблясто-сірі шовкові шпалери. Гаррі подумав, що Сіріусові батьки не могли протидіяти приклеювальним чарам, які так міцно тримали оздоби на стінах, бо навряд чи вони поділяли смаки свого старшого сина. Видно було, що Сіріус робив усе можливе й неможливе, щоб подратувати батьків. Декілька вилинялих ґрифіндорських прапорів, колись червоно-золотих, лише підкреслювали його відмінність від слизеринської родини. Було багато знімків з маґлівськими мотоциклами, а ще (Гаррі не міг не оцінити Сіріусової зухвалості) - кілька плакатів з напівоголеними маґлівськими дівчатами в бікіні. Гаррі збагнув, що це маґелки, бо їхні зображення були нерухомі, із застиглими на папері збляклими усмішками та скляними очима. Контрастувала з усім єдина на цих стінах чаклунська фотографія, яка зображала чотирьох учнів Гоґвортсу, що стояли пліч-о-пліч і всміхалися в об’єктив.
Гаррі з великою радістю впізнав батька. Його неслухняне чорне волосся стирчало ззаду так само, як і в Гаррі, і він теж носив окуляри. Поруч з ним стояв безтурботний красень Сіріус, його дещо самовпевнене обличчя було набагато молодше й веселіше, ніж Гаррі доводилось бачити. Праворуч від Сіріуса стояв Петіґру, нижчий на півтори голови пухкий курдупель, із сльозливими очима, який аж сяяв з утіхи, що його взяли в цю найкрутішу компанію на чолі із загальними улюбленцями-бунтарями Джеймсом і Сіріусом. По ліву руку від Джеймса був Люпин, уже тоді трохи пошарпаний, але також перейнятий духом радісного подиву, що його визнали й прийняли... чи, може, Гаррі бачив усе це на фотографії, бо знав, як воно було насправді? Спробував зняти знімок зі стіни - він же, зрештою, належить тепер йому, бо Сіріус усе йому залишив - однак знімок не ворухнувся. Сіріус зробив усе, щоб батьки не змінили інтер’єру кімнати.
Гаррі оглянув підлогу. Небо за вікном яснішало. Світанок висвітлив клаптики паперу, книжки та різні дрібні предмети, розкидані по килимі. Сіріусову кімнату теж, мабуть, обшукували, хоч речі, що тут були, чомусь розцінили як переважно нікчемні. Деякими книжками, вочевидь, так сильно трусили, що повіддирали палітурки, і вся підлога була всіяна тепер висхлими на сонці сторінками.
Гаррі схилився, підняв і оглянув кілька аркушів. Один був зі старого видання «Історії магії»Батільди Беґшот, а другий - з інструкції до мотоцикла. Третій аркуш був написаний від руки й пожмаканий. Гаррі його розгладив.
Дорогий Гультяю,
Дякую, дуже дякую тобі за подарунок для Гаррі на день народження! Він ним просто захоплений. Йому тільки рік, а він уже скрізь гасає на іграшковій мітлі, і такий собою задоволений! Я додаю фотографію, щоб ти побачив сам. Мітла піднімається всього на два фути над землею, але він уже ледь не вбив кота і розтрощив жахливу вазу, яку мені прислала на Різдво Петунія (я не нарікаю). Зрозуміло, Джеймс вважає, що все це дуже смішно, й каже, що з хлопця виросте чудовий квідичист, треба тільки поховати увесь посуд і не зводити з нього очей.
Ми дуже гарно й затишно відсвяткували день народження - за чаєм, були тільки ми та стара Батільда. Вона завжди була до нас люб’язна, а в Гаррі закохана просто до нестями. Шкода, що ти не зміг приїхати, але справи Ордену понад усе, а Гаррі ще малий і не розуміє, що це його перший день народження! Джеймс трохи дратується, що мусить тут сидіти під замком, він намагається цього не показувати, але я ж бачу... крім того, його плащ-невидимка й досі у Дамблдора, і тому нема змоги виходити на прогулянки. Якби ти нас відвідав, він би дуже зрадів. Минулої неділі тут був Червик, він дуже пригнічений - можливо, так на нього вплинула звістка про Маккінонів. Я цілий вечір проплакала, коли це почула.
Батільда забігає ледь не щодня, це дивовижна старушенція, вона знає стільки цікавих історій про Дамблдора, хоч навряд чи він зрадів би, якби довідався! До речі, сумніваюся, що у все можна вірити, бо не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор...
У Гаррі затерпли руки й ноги. Він стояв непорушно, тримаючи занімілими пальцями цей дивовижний аркуш, а в його грудях мовби відбулося тихе виверження емоцій - радість і смуток у рівних дозах стугоніли в його жилах. Хитнувшись до ліжка, він сів.
Ще раз перечитав листа, однак якогось нового сенсу не знайшов, тому почав вивчати її почерк. Вона писала «г» так само, як і він. Переглянув листа і знайшов усі ці літери до одної - і кожнісінька була мовби дружній помах руки з потойбіччя. Цей лист - неймовірний скарб, свідчення, що Лілі Поттер жила, насправді жила, що її тепла рука колись торкалася цього аркуша, виводила чорнилом ці букви, ці слова про нього, про Гаррі, її сина.