Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Аріана не була сквибкою!
– прохрипів Додж.
– Це ти так кажеш, Ельфаєсе. Поясни тоді, чого вона не вчилася в Гоґвортсі!
– вигукнула тітонька Мюріель. Вона глянула на Гаррі.
– У наші часи сквибів воліли не згадувати. Але щоб піти на такі крайнощі, як фактично ув’язнити маленьку дівчинку в будинку і вдавати, що її не існує...
– Кажу тобі, такого не було!
– обурювався Додж, проте тітка Мюріель не вгавала, і далі звертаючись тільки до Гаррі.
– Сквибів зазвичай віддавали в маґлівські школи й заохочували їх інтегруватися в маґлівську спільноту... це було значно милосердніше, ніж
– Аріана була хвороблива!
– розпачливо втрутився Додж.
– її здоров’я було надто слабке, і не дозволяло їй...
– Не дозволяло вийти з дому?
– гигикнула Мюріель.
– Але її не поклали в лікарню Святого Мунґа і ні разу не викликали до неї цілителів!
– Слухай, Мюріель, ну як ти можеш знати, чи...
– До твого відома, Ельфаєсе - мій кузин Ланселот був у ті часи цілителем у клініці Святого Мунґа, і цілком конфіденційно розповів нашій родині, що Аріани там не бачили. А це, на Ланселотову думку, було вкрай підозріло!
Здавалося, Додж ось-ось розридається. Тітка Мюріель, страшенно собі подобаючись, клацнула пальцями, щоб їй подали ще шампанського. Онімілий Гаррі згадав, як колись його замикали Дурслі, ховали від чужих очей, хоч єдиним його злочином було чаклунське походження. Невже Дамблдорова сестра зазнала такої самої долі, тільки з іншої причини: ув’язнена була за те, що їй бракувало магічних задатків? І невже Дамблдор покинув її напризволяще, подавшись у Гоґвортс, щоб показати там свій талант і геніальність?
– Так от, якби Кендра не померла перша, - підсумувала Мюріель, - то я подумала б, що це вона прикінчила Аріану...
– Та як ти можеш, Мюріель?
– застогнав Додж.
– Щоб мати вбила рідну дочку? Подумай, що ти говориш!
– Якщо та мати, про яку йдеться, могла рідну дочку на довгі роки ув’язнити, то чом би й ні?
– знизала плечима тітка Мюріель.
– Але ж я кажу, що тут не сходиться, бо Кендра померла раніше за Аріану... хоч і невідомо, з якої причини...
– Ой, та хто ж її міг убити, як не Аріана, - спробував поглузувати Додж.
– Чом би й ні?
– Так, Аріана могла піти на відчайдушний вчинок заради свободи і в бійці вбила Кендру, - задумливо сказала тітка Мюріель.
– Заперечуй, заперечуй, крути головою скільки хочеш, Ельфаєсе! Ти ж був на Аріаниному похороні?
– Був, - підтвердив тремтячими вустами Додж.
– І я не пам’ятаю сумнішої й трагічнішої події. Албус був убитий горем, з розбитим серцем...
– І не тільки з серцем. Це ж на похороні Еберфорс розквасив Албусові носа?
Додж і до цього мав переляканий вигляд, та то було ніщо проти того, яким він став тепер. Склалося враження, ніби Мюріель проштрикнула його ножем. Тітка голосно зареготала й відсьорбнула черговий ковток шампанського, що потекло їй з підборіддя.
– Як ти?..
– прохрипів Додж.
– Моя мати приятелювала зі старою Батільдою Беґшот, - радісно повідомила тітонька Мюріель.
– Я підслухала під дверима, як Батільда все це матері описувала. Бійка біля труни! Еберфорс, казала Батільда, крикнув, що в смерті Аріани винний Дамблдор, а тоді вдарив його в обличчя. За її словами, Албус навіть не захищався, що дуже дивно, бо у двобої Албус міг знищити Еберфорса зі зв’язаними за спиною руками.
Мюріель знову хильнула шампанського. Переказ давніх скандалів захоплював її не менше, ніж лякав Доджа. Гаррі не знав, що й думати і кому вірити. Він хотів знати правду, а Додж тільки те й робив, що сидів і кволо мекав про Аріанину хворобу. Гаррі не вірив, що Дамблдор не втрутився б, якби така жорстокість чинилася в його домі, і все ж таки в усій цій історії було щось дуже дивне.
– І я тобі ще щось скажу, - Мюріель, гикаючи, допила ще один келих.
– Думаю, Батільда багато чим поділилася з Рітою Скітер. Усі ці натяки в її інтерв’ю про важливе джерело з Дамблдорового оточення... та всі ж знають, що вона була з ним під час тих подій, пов’язаних з Аріаною - і все стає на свої місця!
– Батільда ніколи б не стала розмовляти з Рітою Скітер!
– прошепотів Додж.
– Батільда Беґшот?
– перепитав Гаррі.
– Авторка «Історії магії»?
Це ім’я й прізвище було на палітурці одного з підручників Гаррі, хоч і не з тих, які він уважно читав.
– Так, - відповів Додж, хапаючись за питання Гаррі, мов за соломинку.
– Найобдарованіший історик магії і давня Албусова приятелька.
– Я чула, що вона вже геть здуріла, - бадьоро повідомила тітка Мюріель.
– Якщо це так, то те, що Скітер цим скористалася - справжнє безчестя, - обурився Додж, - і як тоді можна вірити сказаному Батільдою?!
– О, існують засоби видобувати давні спогади, і Ріта Скітер, безперечно, добре їх знає, - відказала тітка Мюріель.
– Та якби Батільда й здуріла, то все одно в неї лишилися якісь старі фотографії, можливо, навіть листи. Вона багато років знала Дамблдора... вже тільки заради цього варто було побувати в Ґодриковій Долині.
Гаррі захлинувся маслопивом. Додж стукав його по спині, а Гаррі кашляв, дивлячись крізь сльози на тітоньку Мюріель. Коли до нього знов повернувся дар мови, він запитав:
– Батільда Беґшот живе в Ґодриковій Долині?
– О, так. Скільки себе пам’ятаю, вона завжди там жила! Коли Дамблдори переселилися туди після ув’язнення Персіваля, вона була їхня сусідка.
– І Дамблдори жили в Ґодриковій Долині?
– Так, Баррі, я ж уже сказала, - роздратувалась тітка Мюріель.
Гаррі почувався спустошеним, порожнім. Ані разу за шість років Дамблдор і слова не зронив, що вони обидва жили і втратили найрідніших людей у Ґодриковій Долині. Чому? Можливо, Лілі та Джеймс поховані недалеко від Дамблдорових матері й сестри? Можливо, Дамблдор, провідуючи на цвинтарі рідних, проходив повз могили Лілі та Джеймса? Проте він не сказав про це Гаррі... не вважав за потрібне...
Гаррі не міг пояснити навіть самому собі, чого це було так важливо, але відчував, що небажання Дамблдора сказати про це спільне для них місце, спільне минуле, було рівнозначне брехні. Він дивився перед собою, нічого не бачачи, тож навіть не помітив, коли з натовпу вийшла Герміона, аж поки вона не підсунула до нього стільця.
– Я вже не маю сили танцювати, - захекано пожалілася вона, знімаючи туфельку й розтираючи стопу.
– Рон пішов шукати маслопиво. Трохи дивно, але я щойно бачила, як Віктор відскочив від Луниного батька, здається, вони сперечалися...
– Вона стишила голос, дивлячись на нього.
– Гаррі, що таке?