Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Скеберс значно схуд, а його вуса хворобливо звисали.
— Тут недалечко є крамниця з магічними істотами, — сказав Гаррі, який уже добре вивчив алею Діаґон. — Можеш глянути, чи вони мають щось для Скеберса, а Герміона зможе купити сову.
Вони розрахувалися за морозиво й попрямували до "Магічного звіринця".
Там було небагато вільного місця. Усі стіни були заставлені клітками. Смердючі мешканці кліток несусвітньо пищали, верещали, ґелґотіли й сичали. Доки відьма за прилавком радила якомусь чаклунові, як
Дві величезні пурпурові жаби жадібно ковтали мертвих мушок. Велетенська черепаха виблискувала за склом своїм розкішним панцирем. Отруйні помаранчеві равлики неквапно повзали стінкою скляного акваріума, а товстенький білий кролик з голосним ляскотом перетворювався то на шовковий капелюх, то знов на кролика. Ще там були різнокольорові коти, клітка з галасливими круками, кошик з кумедно-пискливими морськими свинками, а на прилавку стояла велика клітка з лискучими чорними щуриками, що стрибали через скакалки своїх довжелезних хвостів.
Чаклун з двостороннім тритоном нарешті пішов, і Рон підступив до прилавка.
— Це мій пацюк, — мовив він до відьми. — Відколи ми повернулися з Єгипту він має нездоровий вигляд.
— Поклади його на прилавок, — звеліла відьма, добуваючи з кишені важкі чорні окуляри.
Рон витягнув Скеберса і поклав його біля клітки зі щуриками, котрі перестали стрибати й підбігли якомога ближче.
Скеберс, як і майже все Ронове майно, мав пошарпаний вигляд і дістався йому у спадок від братів (раніше він належав Персі). Поряд із вгодованими щурами в клітці він здавався вкрай жалюгідним.
— Гм... — відьма взяла Скеберса. — А скільки ж йому років?
— Не знаю, — відповів Рон. — Досить старий. Раніше належав братові.
— А що він уміє робити? — поцікавилася відьма, уважно розглядаючи Скеберса.
— Е-е... — замислився Рон. Правду кажучи, Скеберс ніколи не виявляв жодних талантів. Відьма ковзнула поглядом зі Скеберсового драного лівого вуха до лапки, на якій бракувало пальця, і поцокала язиком.
— Добряче його життя пошарпало, — сказала вона.
— Мені його Персі вже таким дав, — почав виправдовуватися Рон.
— Такий звичайний пацюк живе не довше трьох років, — пояснила відьма. — Якщо хочеш витривалішого, можеш глянути на них...
Вона показала на чорних щуриків, які знову почали стрибати.
— Е, викаблучуються, — пробурмотів Рон.
— Ну, якщо не хочеш його міняти, то спробуй цей тонізуючий засіб для щурів, — порадила відьма, дістаючи з-під прилавка маленький червоний флакончик.
— Добре, — сказав Рон. — А скільки... ОЙ!!!
Рон різко нагнувся. З найвищої клітки йому на голову стрибнуло щось величезне, руде і з шаленим пирханням кинулося на Скеберса.
— КРИВОЛАПИКУ, НЕ СМІЙ!!! — заверещала відьма, але Скеберс, наче брусок мила, вислизнув у неї з рук, розкарячено гепнувся на підлогу і помчав до дверей.
— Скеб! — вигукнув Рон і вилетів услід за пацюком. Гаррі побіг за ними.
Хвилин з десять вони не могли знайти Скеберса, що заховався під сміттєвим бачком біля крамнички Усе для квідичу". Рон запхнув тремтячого пацюка в кишеню, тоді випростався і потер голову.
— Що то було?
— Або величезний кіт, або маленький тигр, — відповів Гаррі.
— А де Герміона?
— Мабуть, вибирає сову.
Вони повернулися в "Магічний звіринець" саме тієї миті, коли звідти вийшла Герміона, але без сови. Вона міцно притискала до себе величезного рудого кота.
— Ти купила цього монстра? — роззявив рота Рон.
— Він чудовий, правда? — усміхалася Герміона.
"Це вже як на кого", — подумав Гаррі. Руде котяче хутро було густе й пухнасте, але сам кіт був криволапий, а морду мав люту й на диво плескату, немовби лупнувся нею об цегляний мур. Тепер, коли поблизу не було Скеберса, кіт задоволено муркотів.
— Герміоно, та він мало не зняв з мене скальп! — обурився Рон.
— Він же не хотів, правда, Криволапику? — лагідно промовила Герміона.
— А Скеберс? — Рон показав на відстовбурчену кишеню. — Йому потрібна тиша і спокій! А тут під боком чигатиме цей котяра!
— До речі, ти забув тонізуючий засіб для щурів, — сказала Герміона, подаючи Ронові червоний флакончик. — І не хвилюйся, Криволапик буде в моїй спальні, а Скеберс — у твоїй. Усе буде нормально. Бідний Криволапонько!.. Відьма каже, що він уже хтозна-скільки пробув у її крамниці: ніхто його не купував.
— Цікаво, чому? — зіронізував Рон.
Вони рушили до "Дірявого Казана". Там уже сидів містер Візлі й читав "Щоденного віщуна".
— Гаррі! — усміхнувся він. — Як ся маєш?
— Дякую, добре, — відповів Гаррі, і вони всі троє підійшли до містера Візлі.
Містер Візлі відклав газету. З фотографії на Гаррі знову дивився Сіріус Блек.
— Його ще й досі не впіймали? — поцікавився він.
— Ні, — похмуро відповів містер Візлі. — Міністерство перекинуло нас усіх на його пошуки, але поки це нічого не дало.
— А якщо ми його впіймаємо, нам дадуть якусь винагороду? — поцікавився Рон. — Було б непогано на цьому заробити...
— Не роби з себе посміховиська, Роне! — урвав його містер Візлі, якому було явно не до жартів. — Тринадцятирічний чарівник не подужає впіймати Блека. Це зроблять азкабанські вартові, згадаєш мої слова.
Тут у шинок увійшла місіс Візлі з покупками, а за нею п'ятикласники — близнюки Фред і Джордж, новий староста школи Персі та Джіні — наймолодша і єдина донька в родині Візлів.