Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
Шрифт:
Рон узяв зелену горошинку, пильно на неї подивився і надкусив з одного боку.
— Бе-е-е! Бачиш? Капуста!
Вони добре розважилися, ласуючи горошком на кожен смак. Гаррі натрапив на грінки, кокосовий горіх, варену квасолю, полуницю, карі, траву, каву, сардину й навіть відважився надгризти краєчок дивної сірої горошинки, якої б ніколи не торкнувся Рон і яка виявилася перцем.
Краєвид за вікном ставав щораз дикішим. Зникли охайні лани й луки і натомість з'явилися ліси, звивисті річки й темно-зелені пагорби.
Хтось постукав, і до купе увійшов заплаканий кругловидий хлопець, якого Гаррі бачив на платформі номер дев'ять і три чверті.
— Перепрошую, — вибачився він, — ви не бачили мою жабку?
Коли вони заперечно похитали головами, він захлипав:
— Я загубив її! Вона завжди тікає від мене!
— Ще знайдеться, — заспокоїв Гаррі.
— Може. Гаразд, якщо десь побачите… — простогнав бідолаха й пішов далі.
— Не знаю, навіщо так перейматися, — здивувався Рон. — Якби я мав жабу, то загубив би її якнайшвидше. Хоча я маю Скеберса, тож краще помовчу.
Пацюк і далі дрімав у Рона на колінах.
— Що живий, що здохлий — однаково! — роздратовано поскаржився Рон. — Вчора я спробував трохи його прикрасити і зробити жовтим, але замовляння не подіяло. Ось зараз покажу, дивись…
Понишпоривши у своїй валізі, він дістав пошарпану чарівну паличку. Подекуди вона була пощерблена, а з одного краю виблискувало щось біле.
— Уже вилазить єдинорогова волосина. Гаразд!.. Тільки-но він підняв паличку, як прочинилися двері купе. Знову прийшов хлопець, від якого втекла жабка, та цього разу з ним була дівчинка, вже одягнута в нову гоґвортську мантію.
— Ви не бачили жабки? Невіл загубив жабку, — сказала дівчинка. Вона мала командирський голос, густе каштанове волосся й трохи завеликі передні зуби.
— Ми вже йому казали, що не бачили, — відповів Рон, але дівчинка не слухала, бо помітила в його руці паличку.
Ох, ти насилаєш чари? Ану ж поглянемо!
Вона сіла, а Рон геть збентежився:
— Е-е… Ну, добре… — Кахикнув і промовив:
Соняшник, масло і стиглий урюк, Хай буде жовтим дурний цей пацюк!Він махнув паличкою, але нічого не сталося. Скеберс і далі був заспаний і сірий.
— Ти певен, що це справжнє замовляння? — запитала дівчинка. — Бачиш, щось не виходить, правда? А я випробувала кілька простих замовлянь — просто так, і вони всі спрацювали. У моїй родині зовсім нема чарівників, і я так здивувалася, отримавши листа! Мені було так приємно! Це, звичайно, найкраща школа чарів, я чула про неї… я вже знаю напам'ять всі основні підручники… звичайно, сподіваюся, що цього мені вистачить… до речі, я Герміона Ґрейнджер, а ви?
Все це вона випалила, мов з кулемета, і Гаррі аж розгубився. Але глянувши на не менш збентеженоного Рона, він зрозумів, що не тільки він не вивчив підручників напам'ять, тож полегшено зітхнув.
— Я — Рон Візлі, — пробурмотів Рон.
— Гаррі Поттер, — відрекомендувався Гаррі.
— Справді? — скрикнула Герміона. — Я, звичайно, знаю про тебе все. Я дістала кілька додаткових книжок із позакласного читання, і про тебе згадано в "Сучасній історії магії", в "Розвиткові й занепаді темних мистецтв" та "Видатних чаклунських явищахXXсторіччя".
— Про мене? — приголомшено запитав Гаррі.
— Господи, невже ти не знаєш? Та якби йшлося про мене, я б усе перерила! — здивувалася Герміона. — А ви знаєте, в якому ви гуртожитку? Я всіх розпитала і сподіваюся потрапити до Ґрифіндо-ру, його назва звучить найкраще, я чула, що й сам Дамблдор був у ньому, хоч у Рейвенклові теж було б непогано… Ну добре, ми, мабуть, підемо далі шукати Невілову жабку. Знаєте, краще переодягніться, бо, здається, ми скоро прибуваємо.
Й дівчинка пішла, забравши з собою хлопчика, який загубив жабку.
— Хоч у якому я опинюсь гуртожитку, сподіваюся, її там не буде, — сказав Рон, жбурнувши чарівну паличку назад до валізи. — Ідіотське замовляння! Це Джордж мене навчив, але, клянуся, він знав, що то фальшивка.
— А в якому гуртожитку твої брати? — запитав Гаррі.
— У Ґрифіндорі, — знову спохмурнів Рон. — Там були й мама з татом. Не знаю, що вони скажуть, якщо я туди не потраплю. У Рейвенклові, мабуть, непогано, але уяви, що буде, коли мене запроторять до Слизерину!
— Це той гуртожиток, де жив Вол… тобто Відомо-Хто?
— Так, — підтвердив Рон і пригнічено сів на лаву.
— Знаєш, мені здається, що в Скеберса пояснішали кінчики вусів, — сказав Гаррі, намагаючись відвернути Рона від думок про гуртожитки. — А де тепер твої старші брати, які вже скінчили навчання?
Гаррі було цікаво довідатися, що робить чарівник, закінчивши школу.
— Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Біля щось там робить для "Ґрінґотсу" в Африці, — повідомив Рон. — А ти чув про "Ґрінґотс"? Про це писали в "Щоденному віщуні", але я не думаю, що серед маґлів ти мав змогу його читати. Хтось намагався пограбувати секретний сейф. Гаррі аж очі витріщив.
— Справді? І що з ним сталося?
— Власне, нічого, і тому це така сенсація. Нікого не спіймали. Тато каже, що це, певне, якийсь могутній чорний чаклун, але з "Ґрінґотсу", здається, нічого не взяли, — ось що найдивніше. Звичайно, всі лякаються, коли трапляється таке, бо ж раптом за цим усім стоїть Відомо-Хто.
Гаррі замислився. Він уже теж почав здригатися, тільки-но хтось згадає Відомо-Кого. Мабуть, це все — результат знайомства з магічним світом, але він почувався набагато безтурботніше тоді, коли міг безжурно вимовляти "Волдеморт".