Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
Шрифт:
Він купив Гаррі гамбурґер, і вони посідали на пластикові стільчики, щоб поїсти. Гаррі розглядався на всі боки, і все йому чомусь видавалося дивним.
— Всьо файно, Гаррі? Ти якийсь тихенький, — занепокоївся Геґрід.
Гаррі не знав, чи зможе він пояснити свій стан. Це був найкращий день народження в його житті, а проте… Прожовуючи гамбурґер, він підшукував слова.
— Кожен думає, ніби я особливий, — сказав він нарешті. — Всі ці люди в "Дірявому Казані" — професор Квірел, містер Олівандер, але про
Геґрід перехилився через стіл і під його дикою бородою й кошлатими бровами ховалася лагідна усмішка:
— Не журиси, Гаррі. Ти швиденько навчишся. Усі в Гоґвортсі зачинают з нічого, але всьо налагодиться. Ти тілько будь собою. Знаю, як то тєжко. Тебе вирізнили з-поміж усіх, а то завжди тєжко. Але в Гоґвортсі тобі буде дуже файно, як і мені колись було файно, та й дотепер файно, якщо по правді…
Геґрід посадив Гаррі на поїзд, що мав відвезти його назад до родини Дурслі, а тоді дав йому конверт.
— Твій квиток до Гоґвортсу, — пояснив він. — Першого вересня, вокзал Кінґс-Крос, на квитку всьо написано. Будут якісь проблеми з Дурслі, відправ листа совою, вона знає, де си мене шукати… До скорого, Гаррі!
Поїзд рушив зі станції. Гаррі хотів дивитися на Геґріда, поки його буде видно, тож підвівся й притулився обличчям до вікна, проте кліпнув оком — і Геґрід миттю щез.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Поїздка з платформи номер дев'ять і три чверті
Останній місяць, що його прожив Гаррі в родині Дурслі, був не надто радісний. Щоправда, Дадлі тепер так боявся Гаррі, що не лишався з ним в одній кімнаті, а тітка Петунія й дядько Вернон уже не зачиняли Гаррі в комірчині, не силували нічого робити й не кричали на нього, — власне, взагалі не розмовляли з ним. Водночас і перелякані, й розлючені, вони вдавали, ніби стілець, на якому сидів Гаррі, був просто порожній. Хоч така поведінка була кращою від попереднього ставлення, проте згодом це почало пригнічувати Гаррі.
Він намагався не виходити зі своєї кімнати, де єдиним його товариством була сова. Він вирішив назвати її Гедвіґою, натрапивши на таке ім'я в "Історії магії". Його шкільні підручники виявилися дуже цікавими. Лежачи на ліжку він читав їх до пізньої ночі, а Гедвіґа то летіла куди-небудь крізь відчинене вікно, то поверталася, коли їй заманеться. На щастя, тітка Петунія вже не прибирала в кімнаті й не бачила, як Гедвіґа верталася з упольованими мишками. Щовечора, перед сном, Гаррі викреслював один день на приклеєному до стіни аркуші паперу, рахуючи час, що лишався до першого вересня.
Останнього серпневого дня він подумав, що варто було б розпитати тітку й дядька, як добиратися до вокзалу Кінґс-Крос, отож зійшов до вітальні, де вони дивилися якусь телевікторину. Гаррі кахикнув, щоб привернути до себе увагу. Дадлі зойкнув і прожогом вискочив з кімнати.
— Е-е… дядьку Верноне!
Дядько Вернон щось буркнув у відповідь.
— Е-е… мені завтра треба на Кінґс-Крос, щоб… щоб їхати до Гоґвортсу.
Дядько Вернон знову щось буркнув.
— Може, ви підкинете мене?
Знову буркіт. Напевне, це згода, подумав Гаррі.
— Дякую, — мовив він і вже збирався йти, коли дядько Вернон нарешті заговорив:
— Дивний спосіб добиратися до чаклунської школи — поїздом. А килими-літаки міль поточила, еге?
Гаррі промовчав.
— До речі, а де ж та школа?
— Не знаю, — зізнався Гаррі, вперше збагнувши, що й справді цього не знає. Він витяг з кишені квиток, якого дав йому Геґрід.
— Я просто маю сісти на поїзд з платформи номер дев'ять і три чверті об одинадцятій годині, — прочитав він там.
Тітка з дядьком витріщили очі.
— З якої платформи?
— Дев'ять і три чверті.
— Не мели дурниць, — скривився дядько Вернон. — Платформи дев'ять і три чверті не існує.
— Але на квитку написано.
— Нісенітниці! — обурився дядько Вернон. — Повне ідіотство! Вони всі там такі! Ти ще побачиш. Почекай тільки трохи. Добре, завеземо тебе на Кінґс-Крос. Нам і так треба завтра до Лондона, інакше б я не морочився.
— А чому ви їдете до Лондона? — поцікавився Гаррі, щоб показати, що він не сердиться на дядька Вернона.
— Дадлі веземо до лікарні, — пробурмотів дядько Вернон. — Треба ж вирізати того клятого хвоста, поки він не пішов до "Смелтінґсу"!
На другий день Гаррі прокинувся о п'ятій і вже не міг заснути від хвилювання. Підвівся, натягнув джинси, бо не хотів з'являтися на вокзалі в мантії чарівника — переодягнеться в поїзді. Ще раз переглянув свій гоґвортський список, аби впевнитись, чи чогось не забув. Далі подивився, чи надійно замкнена клітка з Гедвіґою, і став походжати по кімнаті, чекаючи, поки прокинуться Дурслі. За дві години величезну й важку валізу Гаррі вже поклали в багажник, тітка Петунія вмовила Дадлі сісти біля Гаррі, і вони поїхали.
О пів на одинадцяту прибули на Кінґс-Крос. Дядько Вернон поставив Гарріну валізу на візочок і підвіз її аж до колій. Гаррі був приємно здивований такою доброзичливістю дядька, аж поки той зупинився біля платформ, огидно вишкірившись:
— Ну от, хлопче. Ось дев'ята платформа, а ось десята. Твоя має бути десь посередині, але її, здається, ще не збудували, га?
Звісно, він мав рацію. Над однією платформою висів великий пластмасовий номер дев'ять, над другою — десять, а посередині нічого не було.