Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
Шрифт:
— Що ж, не забувайте тільки про той плавний пух зап'ястком руки, над яким ми працювали! — пищав професор Флитвік, забравшись, як завжди, на купу книжок. — Легко й елегантно, пам'ятайте, легко й елегантно!.. І дуже важливо точно вимовляти магічні слова! Не забувайте ніколи про чарівника Баруффіо, який замість "с" сказав "з" і, побачив не тролів сад, а тролів… самі здогадуєтесь що.
Завдання виявилося важким. Гаррі з Шеймусом махали-вимахували своїми паличками, але перо, яке хлопці мали підняти вгору, незрушно лежало на столі. В Шеймуса зрештою
Ронові теж не щастило.
— Вінґардіум Левіоза\ — вигукував він, розмахуючи своїми довгими руками, немов вітряк.
— Ти не так кажеш! — дратувалася Герміона.— Має бути "Він-ґар-діум Леві —о-за". "Леві" треба вимовляти протяжно й легко.
— Кажи сама, коли така розумна, — огризнувся Рон.
Герміона підкотила рукави мантії, махнула паличкою й вимовила:
— Вінґардіум Левіоза!
Перо піднялося зі столу й зависло приблизно за метр над їхніми головами.
— Дуже добре! — вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. — Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!
Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.
— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!
Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався — вона плакала.
— Мабуть, почула.
— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.
Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.
Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.
Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:
— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на підлогу.
Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.
— Старости! — вигукнув він. — Негайно відведіть своїх учнів до спалень!
Персі був у своїй стихії.
— За мною! Першокласники, тримайтеся купи!
Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!
— Як сюди міг потрапити троль? — дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.
— Не знаю, кажуть, вони досить дурні, — відповів Рон. — Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.
Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.
— Я тільки тепер згадав — Герміона!
— Що з нею?
— Вона ж не знає про троля!
— Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив Персі.
Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли в іншому напрямку, прослизнули в безлюдний бічний коридор і помчали до дівочих убиралень. Тільки-но завернули за ріг, як почули ззаду швидкі кроки.
— Персі! — зашипів Рон, ховаючись разом із Гаррі за великого кам'яного грифона.
Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця коридору і зник.
— Що він тут робить? — прошепотів Гаррі. — Чому він не в підвалах разом з рештою вчителів?
— Звідки я знаю?
Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої ходи Снейпа.
— Він пішов на четвертий поверх, — сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.
— Чуєш цей запах?
Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід— суміш старих шкарпеток і громадського туалету, який ніколи не прибирають.
А тоді вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з'являється в смузі місячного світла.
То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло в темно-сірій шкурі скидалося на кам'яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх, маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні. Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню, що волочилася по землі.
Троль зупинився біля дверей і зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось міркуючи своєю крихітною головою, а тоді повільно зачовгав до кімнати.
— У замку є ключ, — пробурмотів Гаррі. — Його можна замкнути.
— Чудова думка! — нервово озвався Рон.
Хлопці навшпиньки, з пересохлими горлянками, молячись, щоб не вийшов несподівано троль, підкралися до відчинених дверей. Стрибнувши, Гаррі відразу схопив ключ, грюкнув дверима і замкнув їх.
— Ура!
Розчервонілі від перемоги, хлопці кинулися бігти коридором назад, але на розі почули таке, від чого їхні серця завмерли — пронизливий, сповнений жаху крик, і долинав він саме з тієї кімнати, яку вони щойно замкнули.