Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
Шрифт:
— Чому ж тоді він намагався вбити Гаррі?! — вигукнула Герміона. Події цього дня, безперечно, змінили її думку про Снейпа.
— Геґріде, я знаю, що таке закляття, я все про це читала! Треба ні на мить не спускати очей, а Снейп, до речі, навіть не кліпав, я бачила!..
— А я кажу, що ти си помиляєш! — із запалом сказав Геґрід. — Не знаю, чого Гарріна мітла так си поводила, але Снейп ніколи б си не намагав убити учня! Слухайте мене, ви всі троє: ви встряли в таке, що вас си не стосує. Це небезпечно. Забудьте того пса й забудьте те, що він стереже, бо це справа
— Ага! — сказав Гаррі. — Тут ще замішаний і якийсь Ніколас Фламель, так?..
Геґрід був сердитий сам на себе.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Дзеркало Яцрес
НаближалосяРіздво. Одного грудневого ранку Гоґвортс прокинувся вкритий пишною сніговою ковдрою. Озеро замерзло, а близнюків Візлі покарали за те, що вони зачарували кілька грудок снігу, і ті носилися всюди за Квірелом, цілячись у його тюрбан. Сови, які зуміли подолати завірюху, щоб доставити пошту, мусили якийсь час відпочивати й лікуватися у Геґріда, щоб набратися сил на зворотну дорогу.
Ніхто вже не міг дочекатися канікул. Ґрифіндор-ська вітальня й Велика зала хоч огрівалися камінами, а от у коридорах стояв лютий холод, шибки у класах шарпав несамовитий вітер. Найгіршими були уроки професора Снейпа в підвалі, де в учнів аж пара йшла з рота, і вони тулилися якнайближче до своїх гарячих казанців.
— Мені, в натурі, шкода тих учнів, — казав на уроці заклинань Драко Мелфой, — які лишаться на Різдво у Гоґвортсі, бо їх ніхто не чекає вдома.
Кажучи це, він поглядав на Гаррі. Креб і Ґойл хихотіли. Гаррі, що саме зважував мелений хребет лев'ячої рибки, вдав, ніби не чує їх. Після матчу з квідичу Мелфой став ще нестерпнішим. Роздратований поразкою Слизерину, він спочатку намагався розсмішити всіх байкою про те, що, мовляв, наступного разу ловцем замість Гаррі стане жаба з великою пелькою. Але Мелфой побачив, що ніхто не сміється, бо всі були вражені тим, як Гаррі вдалося втриматися на мітлі, що намагалася його скинути. Саме тому заздрісний і сердитий Мелфой знову почав глузувати з того, що Гаррі не мав справжньої родини.
Гаррі не збирався їхати на Різдво на Прівіт-драйв. Професорка Макґонеґел минулого тижня складала список учнів, які лишаться в школі на свята, й Гаррі відразу записався туди. Він не бачив причини, чому має себе жаліти: адже, мабуть, це буде найкраще його Різдво. Рон з братами теж лишалися, бо містер і місіс Візлі мали їхати до Румунії провідати Чарлі.
Вийшовши з підвалу після уроку зілля й насті-йок, учні побачили в коридорі велику ялинку, що загородила увесь прохід. Дві величезні ноги й гучне сопіння свідчили, що за ялинкою був Геґрід.
— Гей, Геґріде! Допомогти? — запитав Рон, просунувши голову між гілля.
— Нє! Всьо файно, дєкую, Роне.
— Звільни прохід! — почувся з-за Ронової спини зневажливий голос Мелфоя. — Що, Візлі, вирішив, тіпа, заробити трохи грошенят? Мабуть, теж хочеш стати ключником після Ґогвортсу бо Геґрідова халупа — справжній палац проти барлогу твоєї родини.
Рон кинувся на Мелфоя, але сходами якраз спускався Снейп.
— ВІЗЛІ!
Рон, що схопив Мелфоя за груди, відпустив його.
— Його си спровокували, професоре Снейпе, — пояснив Геґрід, вистромивши крізь гілля своє волохате
— Це не має значення. Бійка, Геґріде, це порушення правил Гоґвортсу, — сказав солоденьким голосом Снейп. — Візлі, знімаю з Ґрифіндору п'ять очок, і подякуй, що не більше. А тепер — розходьтеся!
Мелфой, Креб і Ґойл стали незграбно продиратися повз ялинку, обтрушуючи голки і самовдоволено шкірячись.
— Я йому покажу! — скреготів зубами Рон. — Колись я дістануся до нього!
— Я їх обох ненавиджу! — додав Гаррі. — І Мелфоя, і Снейпа.
— Гай-гай, нема чого си журити, скоро Різдво, — втішав їх Геґрід. — Знаєте що? Ходіт зі мною до Великої зали, там тепер так файно!
Отож усі троє пішли слідом за Геґрідом з ялинкою до Великої зали, яку оздоблювали до Різдва професорка Макґонеґел і професор Флитвік.
— О, Геґріде! Остання ялинка! Постав її, будь ласка, в тому далекому кутку.
Зала стала напрочуд гарною. З усіх стін звисали гірлянди з омели та гостролисту, а на підлозі стояло не менше дванадцяти різдвяних ялинок; деякі з них іскрилися малесенькими бурульками, а деякі виблискували сотнями свічок.
— Скільки днів вам си лишило до канікул? — запитав Геґрід.
— Один, — сказала Герміона. — До речі… хлопці. у нас ще півгодини до обіду, ходімо до бібліотеки.
— Авжеж, справді, — погодився Рон, неохоче відвівши очі з професора Флитвіка, що випускав зі своєї палички золотаві бульбашки, спрямовуючи їх на гілля нової ялинки.
— До бібліотеки? — здивувався Геґрід, проводжаючи їх із зали. — Перед самими канікулами? Чи не занадто, га?
— Е, це так, не для уроків, — недбало пояснив Гаррі. — Просто відколи ви згадали Ніколаса Фламеля, ми все хочемо з'ясувати, хто це.
— Що?! — Геґрід був приголомшений. — Слухайте мене. Я вже вам казав: киньте цю справу. Вас не стосується, що там си стереже той пес!
— Ми тільки хочемо знати, хто такий Ніколас Фламель, більше нічого, — сказала Герміона.
— Ну… хіба ви самі розкажете, щоб ми даремно не морочилися, — схитрував Гаррі. — Ми вже переглянули сотні книжок і ніяк не можемо його розшукати. Ви хоч натякніть нам… Я пам'ятаю, що вже десь бачив це ім'я.
— Я вам нічого не скажу! — рішуче заперечив Геґрід.
— Тоді ми спробуємо знайти його самі, — сказав Рон, і вони рушили до бібліотеки, залишивши невдоволеного Геґріда.
Відколи Геґрід проговорився про Фламеля, вони й справді шукали в книжках згадки про нього, бо як інакше можна було дізнатися, що саме хоче вкрасти Снейп? Але в яких книжках його шукати? Чим так уславився Фламель, щоб потрапити до книжок? Його не було серед "Великих чарівниківXXсторіччя" і "Видатних магів сьогодення"; не згадували про нього і в "Найважливіших магічних відкриттях сучасності" і "Дослідженні останніх тенденцій чарівництва". До того ж, звичайно, треба було ще враховувати розміри самої бібліотеки: десятки тисяч книжок, тисячі поличок, сотні вузеньких проходів між стелажами.