Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі
Шрифт:
Отруєна татарська стріла, що влучила у Сагайдачного при сутичці на самому початку Хотинської битви, вкоротила йому життя. У Києві він дуже хворів, страждав від рани, але продовжував піклуватися про школи, братства, церкви та шпиталі. За п'ять днів до смерті Петро Конашевич у присутності київського митрополита Іова Борецького й нового запорозького гетьмана Оліфера Голуба склав тестамент, заповідаючи своє майно на освітньо-навчальні, релігійно-церковні благодійні цілі, зокрема 1500 золотих подарував Київській і Львівській братським школам «на науку і цвічення (виховання) діток українських і бакалаврів учених».
До останнього подиху Сагайдачного не покидали думки про долю рідної України і козацтва. Відповідаючи на лист Сигізмунда III,
Помер Петро Конашевич Сагайдачний у квітні 1622 р. Кончину гетьмана з болем сприйняли скрізь в Україні. З великим сумом проводжали в останню путь славнозвісного полководця. Двадцять спудеїв Київської братської школи перед похованням прочитали вірші, складені ректором школи Касіаном Саковичем. Поховали Сагайдачного на території Братського монастиря на Подолі «з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних».
Вірші Касіана Саковича були видані в тому ж 1622 р. окремою книжкою під назвою: «Вірші на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана Войска Єго Королевской Милости Запорозкого. Зложоный през инока Касіана Саковича, ректора школ Кієвских, в брацтві. Мовленые от єго спудеов на погребі того цного рыцера в Кієві, в неділю проводную, року Божого тисяча шестьсот двадцать второго». Епіграф до книжки: «Не вісти ли яко властелин велик паде в сій день».
У творі Саковича подаються біографічні відомості про Сагайдачного, який, на думку автора, втілив найхарактерніші риси козацтва — безприкладну хоробрість козаків у боротьбі з ворогами Батьківщини й готовність віддати за неї своє життя.
…Лепій єст стратити живот за ойчизну, Ніжли неприятелю достать ся в коризну. Кто бовім за ойчизну не хочет вмирати, Тот потом з ойчизною мусить погибати.Підносячи військові доблесті та моральні якості Сагайдачного, Сакович говорить, що він був «вож славний, неприателюм ойчизны страшный… способный й прудкій до бою», мудро керував військом, був справедливим.
У книжці «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Сагайдачного» розповідається про взяття Кафи:
За своєго гетманства взял в Турцєх місто Кафу, Аж и сам цесар турскій был в великом страху, Катарги єдины палил, другій потопил, Много тогды з неволі христіан свободил, За што го Бог с воинством єго благословил, Бо за найбольшую нех себі нагороду Почитает рыцер, кгды кого на свободу Вызволить, за што гріхов собі отпущенье Одержить, а по смерти в небі воміщеньє.Розповідь про бойові діла і славу Сагайдачного автор «Віршів» вважає за необхідне поширити не лише на гетьмана, а й на всіх козаків, бо «гетман не сам през ся, леч войском єст славний… Гетман без войска — што ж єст, войско тыж без него? Згола нічого не єст єдин без другого». Тому Сакович, описуючи життєвий шлях Сагайдачного, поєднує це з розповіддю про славні діяння Запорозького Війська. Вважаючи однією з основних рис характеру свого героя беззавітне служіння своїй Батьківщині, поет відзначає хоробрість запорожців, які готові без вагань віддати життя за свободу Вітчизни («За волность єи и свой живот положити»).
Віддаючи хвалу «зацне силному запорозкому рыцерству», Сакович називає його «ойчизні нашой суть обороною, от татар поганых и турков заслоною». Він високо підносить ратні подвиги Запорозького Війська проти ворогів християнства, проти «непріателей ойчистых»,
Подіям Хотинської битви і майстерному військовому керівництву Сагайдачного в її боях він відводить кілька рядків. Сакович також висловлює загальновизнану сучасниками думку, що саме козаки забезпечили перемогу під Хотином.
Бо и в так рочной войні, Бог вість, як бы было, Кгды бы запорозкое войско не прибыло, Котроє, с коронным войском обок ставши, Менжне поган разило, в помоч Бога взявши.Автор «Віршів», оцінюючи вступ Сагайдачного з усім Запорозьким Військом до Київського братства як велику збройну і моральну підтримку йому, говорить також про матеріальну допомогу з боку гетьмана.
В которое ся братство зо всім войском вписал И на него ялмужну значную отказал.Стверджуючи ідею про безсмертя подвигів, слави і добродійств Сагайдачного, автор «Віршів» пише:
Несмертельной славы достойный, гетмане. Твоя слава в молчаню нікгды не зостане, Поки Дніпро з Дністром многорыбниє плынути Будуть, поты ділности теж твої слынути.Безсмертя справи Петра Сагайдачного Касіан Сакович порівнює з безсмертям слави античних героїв:
Бо єсли вихваляєт Кгреціа Нестора, Ахілесса, Аякса, а Троя Гектора, Атенчикове славять кроля Періклеса, И славного оного з тим Темистоклеса, Рим зась з смілости свого хвалить Курціуша И з щасливых потычок славить Помпеюша, Теди теж и Росія Петра Сагайдачного Подасть людєм, в памятку віку потомного.Тому Сакович стверджував, що коли б якийсь поет зібрався вичерпно описати подвиги славного гетьмана, він мусив би вчитися у Гомера:
Кто би хтіл достатечне справы описати Петра Конашевича і на світ подати, Мусіл бы у кгрецкого поеты Гомера Зычить розуму, альбо тыж у Димостена, Котрый валечних своих кгреков дій Выписали достатнє, яко по лініи.У творі Саковича вперше в українській давній поезії поданий образ ідеального національного героя. Автор ставить виховні завдання — «с того гетмана кождый рыцер нех ся учить». Патріотизм запорозького гетьмана він порівнює з любов'ю до Вітчизни афінського царя Кодра, який не вагаючись пішов за неї на смерть.
Воліл сам, як Кодрус-кроль в Атенах в Греціи, Смерть поднять, бы ойчизна только была в цілі.Видання художньо оформлене. Невідомий український художник-гравер зобразив запорозького гетьмана на коні, використавши таку стародавню традицію мистецтва, як возвеличення людини засобом кінного портрета. Кінь — наче п'єдестал лицаря, хороброго й доблесного воїна. Та взагалі у творах мистецтва кінь — це своєрідний символ. Людина на коні мовби підноситься над буденністю життя. Вершник, який гордо сидить у сідлі, уособлював героїзацію образу, чого й прагнув анонімний художник-гравер, який, ідучи за «Віршами» Саковича, подав монументальний образ видатного історичного діяча.