Гордість і упередженість
Шрифт:
— Ви помиляєтесь. Я пишу досить повільно.
— Мабуть, протягом року вам доводиться писати дуже багато листів! І ділових — також! Вони видаються мені такими нудними!
— Тож радійте, що займатися ними випадає мені, а не вам.
— Будь ласка, напишіть вашій сестрі, що я скучила за нею.
— На ваше прохання, я вже одного разу це зробив.
— Здається, ваше перо погано пише. Давайте я вам його застругаю. Я дуже добре вмію це робити.
— Дякую, але я завжди сам гострю свої пера.
— Як вам вдається писати такими рівними рядками?
Він промовчав.
—
— Може, ви мені дозволите відкласти ваші захвати до мого наступного листа? Наразі я не маю для них належного місця.
— О, це не має великого значення. Все одно я побачу її в січні. А ви завжди пишете їй такі прекрасні довгі листи, містере Дарсі?
— Зазвичай вони довгі, а прекрасні вони чи ні — вирішувати не мені.
— Я завжди вважала, що людина, здатна писати довгі листи, не може писати погано.
— Керолайн! Такий комплімент для Дарсі не годиться, — скрикнув її брат. — Тому що листи даються йому нелегко.Він навмисне підшукує якомога довші слова. Правда ж, Дарсі?
— Мій стиль письма дуже різниться від твого.
— Авжеж! — вигукнула міс Бінглі. — Чарльз пише так недбало! Половину слів він забуває написати, а решту — викреслює.
— Мої думки линуть так швидко, що мені бракує часу висловлювати їх, тому адресати інколи нічого не розуміють у моїх листах.
— Містере Бінглі, — звернулася до нього Елізабет, — ваша скромність усуває будь-яке бажання дорікати вам.
— Немає нічого більш оманливого, — мовив Дарсі, — ніж удавана скромність. Часто за нею криється лише зверхнє ставлення до чужої думки, а інколи — приховане самовихваляння.
— А до якого з цих двох типів ти відносиш мійнедавній невеличкий вияв скромності?
— До непрямого самовихваляння, бо в дійсності ти пишаєшся недоліками свого письма, тому що вважаєш їх спричиненими швидкістю твоїх думок і власною недбалістю при висловленні їх у листі; а останнє — на твоє переконання — не будучи похвальним, є зате дуже оригінальним. Той, хто має здатність робити щось швидко, завжди вихваляє цю свою якість, часто не звертаючи ніякої уваги на недбалість виконання. Коли ти казав сьогодні вранці місіс Беннет, що, збираючись покинути Недерфілд, зробиш це за п'ять хвилин, у твоїй уяві це мало бути панегіриком, чимось на кшталт компліменту самому собі. А чи дійсно гідна похвали така поспішність, при якій іде шкереберть дуже важлива справа і від якої немає ніякої користі ні тобі, ні іншим людям?
— Годі, досить! — вигукнув Бінглі. — Це вже занадто: згадувати ввечері всі ті дурощі, що були сказані вранці. І все ж, слово честі, я вірив у правдивість того, що говорив про себе, і зовсім не намагався виглядіти моторним та безтурботним, аби лише сподобатися дамам.
— Може, ти і вірив у те, що говорив; але я зовсім не переконаний, що ти і справді покинув би маєток із такою прудкістю. Твоя поведінка залежала б від випадковості
— Цим ви лише довели, що містер Бінглі здатен чинити всупереч своїм звичкам, і тим самим висловили йому похвалу ще більшу, ніж та, на яку спромігся б він сам.
— Я безмежно вдячний вам за те, — мовив Бінглі, — що слова мого друга ви обернули на комплімент піддатливості моєї вдачі. Але боюся, що тим самим ви приписуєте цьому панові те, чого він зовсім не мав на увазі; він бо ж прекрасно знає, що в подібних обставинах я навідріз відмовився б скористатися такою порадою і поїхав би якомога швидше.
— То, значить, містер Дарсі вважає, що поспішність вашого початкового наміру компенсувалася б тією впертістю, з якою ви його виконали б?
— Знаєте, я не зовсім уявляю, про що йдеться. Нехай Дарсі сам тлумачить те, що сказав.
— Тобі хочеться, щоб я тлумачив думки, які ти чомусь вважаєш моїми, хоча я цього ніколи не стверджував. Однак якщо розглядати цю справу так, як подали її ви, міс Беннет, то вам слід пам'ятати, що той приятель, котрий начебто бажав його повернення додому і відкладення від'їзду, пропонував це просто так — без жодного аргументу на користь доречності такого кроку.
— Ага, значить, коли людина швидко і легко погоджується з умовляннямисвого приятеля, то це для вас — не достоїнство?
— Коли людина погоджується зі своїм приятелем, не будучи при цьому переконаною, то це не робить честі розумовим здібностям їх обох.
— Здається, містере Дарсі, ви не враховуєте впливу дружби та симпатії. Повага до того, хто просить, часто змушує пристати на прохання, навіть не чекаючи раціональних доказів на його користь. Я не обов'язково маю на увазі запропоновану вами уявну ситуацію щодо містера Бінглі. Ми можемо почекати, доки виникне подібна обставина, після чого матимемо можливість обговорити обережність його подальшої поведінки. Але в звичайних і простих ситуаціях, що виникають між друзями, — коли один умовляє іншого змінити свою думку з не дуже важливого питання, — хіба ж ви подумаєте погано про людину тільки тому, що вона погодилася з чиїмось бажанням, не чекаючи на раціональні докази?
— А чи не краще було б — перш ніж продовжувати цю тему — більш точно визначити міру важливості, властивої цьому проханню, а також міру дружніх почуттів, що існують між сторонами?
— Аякже, — скрикнув Бінглі, — давайте заслухаємо всі подробиці, не забуваючи про їхню відносну висоту та розміри, бо вони матимуть таке велике значення у нашій суперечці, про яке ви навіть і не підозрюєте, міс Беннет. Запевняю вас, що коли б Дарсі не був таким кремезним високим чолов'ягою, то я не виявив би на його адресу і половини своєї поваги. Мушу вам сказати, що в певних ситуаціях і в певних місцях я не зустрічав персони, жахливішої за Дарсі, особливо у неділю ввечері, коли йому нема чого робити.