Гордість і упередженість
Шрифт:
Але коли до кімнати зайшли чоловіки, Джейн перестала бути головним об'єктом уваги сестер. Міс Бінглі відразу ж спрямувала свої очі на містера Дарсі; не встиг він ступити і декількох кроків, як вона вже зібралася щось йому сказати. Але той звернувся безпосередньо до міс Беннет, чемно привітався з нею і привітав з одужанням. Містер Герст ледь помітно вклонився і пробурмотів щось на кшталт «я дуже радий»; а багатослівність і емоційність містилися саме в привітаннях Бінглі. Почуття радості, симпатії й турботи переповнювали його. Перші півгодини він тільки те й робив, що підкидав у камін дрова, щоб Джейн знову не
Після чаювання містер Герст нагадав своїй невістці про столик для гри в карти — але надаремне. Якимось чином їй удалось довідатися, що містер Дарсі в карти грати не бажає, і тому навіть відкрите звернення містера Герста до всіх присутніх було відхилене. Керолайн запевнила його, що ніхто грати не збирається, а мовчання, з яким усе товариство зустріло її слова, здавалося, підтверджувало їхню правдивість. Оскільки містеру Герсту більше нічого не залишилося робити, то він розлігся на одному з диванів і захропів. Дарсі взяв книгу; міс Бінглі зробила те ж саме, а місіс Герст, здебільшого бавлячись своїми браслетами та каблучками, час від часу приєднувалася до розмови свого брата з міс Беннет.
Міс Бінглі, поглинута своєю книгою, встигала все ж таки спостерігати і за тим, як містер Дарсі читав свою;вона безперервно або робила якесь зауваження, або заглядала в його книгу. Однак їй ніяк не вдавалося викликати його на розмову — він просто відповідав на її запитання і продовжував читати. Нарешті, зовсім знесилившись від спроб зацікавитися власною книжкою, яку вона вибрала лише тому, що це був другий том тієї книги, яку читав він, міс Бінглі позіхнула, широко розкривши рота, і мовила:
— Як приємно ось так проводити вечір! Тепер я і справді переконалася, що нема заняття приємнішого за читання. Все набридає дуже швидко, книга — ніколи. Коли матиму власну домівку, я буду не я, коли не зберу собі пристойну бібліотеку.
Їй ніхто не відповів. Тоді вона позіхнула знову, недбало відклала свою книгу вбік і окинула поглядом кімнату, шукаючи хоч якоїсь розваги. Зачувши, як її брат щось сказав міс Беннет про бал, вона різко повернулася до нього і мовила:
— До речі, Чарльзе, ти що — дійсно плануєш дати танцювальний вечір в Недерфілді? Може, перш ніж прийняти рішення, ти прислухаєшся до побажань присутніх? Я не помилюсь, коли скажу, що для декого з нас цей бал може із задоволення перетворитися на покарання.
— Якщо ти говориш про Дарсі, — вигукнув її брат, — то він може лягти спати ще до того, як цей бал почнеться. Що ж до самого балу, то він уже є справою вирішеною: як тільки Ніколс наготує достатньо харчів, я розішлю свої запрошення.
— Бали були б мені набагато більше до вподоби, — відповіла вона, — якби їх проводили в інший спосіб. У звичній же процедурі таких зібрань є щось надзвичайно нудне. Не сумніваюся — було б набагато цікавіше, коли б наголос робився на розмовах та спілкуванні, а не на танцях.
— Дійсно, люба моя Керолайн, так було б набагато цікавіше, але це вже був би не бал, а щось інше.
Міс Бінглі нічого не
— Міс Елізо Беннет, дозвольте порадити вам взяти з мене приклад і пройтися кімнатою. Запевняю вас — така зміна занять є надзвичайно корисною, особливо після довгого сидіння.
Еліза здивувалась, але порадою скористалася негайно. Така запопадлива турботливість міс Бінглі досягла-таки своєї справжньої мети — містер Дарсі підвів очі. Він — як і Елізабет — був настільки вражений зміною поведінки міс Бінглі, що аж закрив книжку. Його відразу ж запросили приєднатися до їхнього товариства, та він відхилив запрошення, зазначивши, що, настільки він розуміє, дами, вирішивши пройтися кімнатою, керувалися при цьому двома мотивами. Його ж поява серед них лише зашкодить кожному з цих мотивів. «Що він хотів цим сказати?» — переполошилася міс Бінглі. Їй страх як хотілось довідатися, що ж містер Дарсі мав на увазі, тому вона спитала Елізабет, чи зрозуміла та, що самевін хотів сказати.
— Нічогісінько, — відповіла Еліза. — Але переконана, що нічого гарного. Тож краще нам його не сердити і ні про що не розпитувати.
Однак міс Бінглі, мабуть, дуже вже хотілося розсердити містера Дарсі, тому вона почала вперто вимагати пояснень стосовно тих двох мотивів.
— Я дам вам пояснення без ніяких заперечень, — сказав він, як тільки вона дала йому можливість розкрити рота. — Ви обрали такий спосіб проведення вечора або тому, що, довіряючи одна одній, хочете обговорити якісь жіночі таємниці, або тому, що вирішили продемонструвати свої гарні статури, які при ходьбі виглядають іще кращими. Якщо правдивим є перше, то я вам зовсім не потрібен, якщо друге — то мені краще милуватися вами, сидячи біля каміна.
— Який жах! — скрикнула міс Бінглі. — Ніколи не чула нічого більш відразливого! Як ми покараємо його за таке нахабство?
— Немає нічого простішого, якщо ви дійсно збираєтеся це зробити, — сказала Елізабет. — Усі ми можемо набридати одне одному і одне одного карати. Дражніть його, насміхайтеся над ним. Ви — близькі друзі, тому вам краще знати, як це робиться.
— Але я не знаю, як це робиться, слово честі. І те, що ми — близькі друзі, ще не означає, що я вмію церобити. Як можна дражнити спокійну і розсудливу людину? Ні, мені здається, що тут він просто нас проігнорує. Що ж до насмішок, то, насміхаючись без слушного на те приводу, ми виглядатимемо просто дурепами. Містер Дарсі тільки зрадіє цьому.
— Ага, виходить над містером Дарсі взагалі не можна насміхатися? — скрикнула Елізабет. — Який рідкісний привілей! Сподіваюся, що він так і залишиться рідкісним, бо я б не хотіла мати багато такихзнайомих, тому що дуже люблю посміятися.
— Міс Бінглі, — сказав він, — мене явно перехвалила. Найрозважливіших та найдостойніших чоловіків, ні — найрозважливіші та найдостойніші їхні вчинки може перетворити на посміховисько людина, якій хліба не давай — тільки дай посміятися.