Груші в тісті

Винничук Юрій Павлович

Солдати поділялися за терміном, який вони відслужили, на такі категорії: гусь-гусак-фазан-старік-дєд. Однорічників, як я, називали «вічним гусаком».

В армії я надивився на різних вар’ятів. Рядовий Цвільов, щоб не носити шпали, заявив, що випадково

проковтнув шрубу, йому не повірили і сказали, що коли збрехав, то посадять на гауптвахту, він з переляку наковтався ще шрубів та гайок і навіть кілька цвяхів, його завезли в госпіталь і там усе це витягали електромагнітом, але потому все одно посадили на гауптвахту. А то було раз офіцер, який заступив у наряд, зійшов з глузду і почав верзти нісенітниці у вимкнений телефон протягом усього нічного чергування. П’яний старший лейтенант оголосив фальшиву тривогу: «Пожежа на першому посту!» – це там, де знаходиться знамено, – солдати побачили, що жодної пожежі нема і прапора не винесли, тоді він почав їх матюкати, розмахувати пістолетом і погрожувати трибуналом і не заспокоївся, доки не викликали начальника штабу. З нами служив Кантарія, його дід начебто почепив прапор над бундестагом, то був рідкісної підлоти сержант, якось він зачепився з моїм товаришем Олексієм з Вінниці, вони домовилися, що зустрінуться один на один в спортзалі, але Кантарія привів з собою ще кількох грузинів і вони Олексія побили, а Кантарія ще й ножем його чиркнув.

Незабаром моє курортне життя урвалося – підвело вміння малювати. Солдати-старики, які лаштувалися на дембель, оформляли свої дембельські альбоми – фотографіями, різними записами і малюнками. Крім того старанно готували свою дембельську форму, збираючи різні значки, які потім можна буде почепити на груди і, гордо їх випнувши, з’явитися у рідному селі, часто ті значки одні в одних крали або купували, бо в залізничних військах жодних значків чи медалей солдатам не вручали. До мене почали чіплятися «старики», щоб я їм намалював що-небудь в альбомі, теми малюнків вони підказували самі. Тут була і сцена ґвалтування кози, і секс з товстезною буфетчицею, яка, приходячи до мене, прохала дати їй щось таке почитати, від чого б їй аж «в жопє завєртєло», на першій сторінці альбому вірмени прохали намалювати розіп’ятого Ісуса, а мусульмани – пророка Магомета з Кораном. А коли я на Корані вивів ще й арабську в’язь, вони прозвали мене «хаджі».

Та одного разу під час політзанять влетіли замполіт з командиром батальйону і скомандували:

– Всєм стать! Рукі за голови!

Після цього вони взялися нас обшукувати і вилучати записники. Вилучили і мій, а в ньому – ескізи усіх тих малюнків. Та не стільки вразив чутливу душу начальства секс із козою, як моя карикатура, яка зображала якусь чудернацьку мавпу, з писка якої визирала інша мавпа, а з писка тієї ще інша і так далі. Вони побачили в цьому не що інше, як карикатуру на армійську ієрархію.