Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів
Шрифт:
Ті сповідальники сплячих, як називали їх хозари, старанно записували усі свої спостереження, подібно до того, як роблять це дослідники неба чи тлумачі людських доль по зорях і Сонцю. Все, пов'язане із цим заняттям, включно з біографіями найвідоміших ловців та житіями спійманої здобичі, за розпорядженням царівни Атех
Так говорив старець до Масуді, а в кінці розмови разом зі словником дав йому і одну пораду:
— Смикати за струни може кожен, а стати ловцем снів може тільки вибраний, той, кому даровано це небом. Покиньте свій інструмент! Його вигадав якийсь єврей на ім'я Ламко. Покиньте його і починайте полювання! Якщо ваша здобич не помре у якомусь чужому сні, як моя, — вона приведе вас до мети!
— Про яку мету ви говорите? — запитав Масуді.
— Мета ловців снів — зрозуміти, що кожне пробудження — це тільки один крок на шляху до звільнення зі справжнього сну. Той, хто зрозуміє, що його день — лише чиясь ніч, а два його ока — лише чиєсь одне, той стане шукати справжнього дня, того, який приносить зі добою повне пробудження із власної яви, як зі сну, і веде до нового стану, в якому людина прокидається куди більше, ніж на яві. Тоді нарешті відкриється їй, що вона одноока біля двооких і сліпа біля зрячих…
І тут старець розповів Масуді
Якби зібрати в одне ціле усі людські сни, з того утворилася б єдина величезна людина, єдина істота завбільшки з континент. І людиною тою був би не хто завгодно, а сам Адам Рухані, небесний Адам, ангелоподібний предок людини, що про нього говорять імами. Той Адам, що передував Адамові, від початків був третім розумом світу, але потім так глибоко зайшов у себе, що збився з правильного шляху; виринувши з того хаосу, він кинув у пекло своїх блудних супутників, Ібліса й Арімана, і повернувся на небо, але там замість третього став уже десятим розумом, бо за час його блукань сім небесних херувимів зайняли місця на драбині ангелів вище за нього. Відтоді почалося спізнювання Адама-предтечі: сім небесних сходинок — то міра його спізнювання за самим собою. Так був народжений час, бо час — це і є той уламок вічності, що спізнюється. Той ангелоподібний Адам, інакше кажучи, Праадам, що був і чоловіком, і жінкою одразу, той третій ангел, що став десятим, перебуває в одвічному прагненні досягнути себе колишнього, і якоїсь миті це йому справді вдається, а потім він знову падає, весь час мандруючи поміж десятою і другою щаблиною на сходах розуму.
Таким чином, сни людей є тою частиною людської природи, яка бере свій початок від Адама-предтечі, того небесного ангела, бо його думки були тим самим, чим є наші сни. Він був швидким, як ми буваємо лише у снах, чи, навпаки, то наші сни народжені його ангельською швидкістю. І мова його була такою, якою наша стає уві сні, без теперішнього і минулого часів, а тільки в майбутньому. І так, як і ми, у сні він не міг ані вбити, ані запліднити. Тому-то ловці снів занурюються в чужу дрімоту й сон і виловлюють звідти частини тіла Адама-предтечі, складаючи їх докупи, в так звані хозарські словники, для того, щоб книги ті, з'єднані усі разом, втілили на землі величезне тіло Адама Рухані. Якщо ми супроводжуємо нашого ангелоподібного предка в той час, коли він підіймається по небесних сходинах, тоді й самі ми наближаємось до Бога, якщо ж маємо нещастя супроводжувати його в хвилини падіння, тоді від Бога віддаляємось, не відаючи, проте, де знаходимось, ні в першому, ні в другому випадку. Покладаємось на долю і завжди сподіваємось, що наша зустріч з ним відбудеться в той час, коли він перебуватиме в дорозі до другого щабля сходин розуму, наближаючи тим і нас до висот і до Істини.
Таким чином, з нашого ремесла ловців снів може бути або неждана користь, або безмірна шкода. Проте від нас це не залежить. Наше — тільки спроби. Все інше справа техніки.
І останнє, що я хочу тобі сказати. Шляхи, які пролягають крізь чужі сни, часом ховають в собі знаки, за якими можна пізнати, де знаходиться Адам-предтеча — у дорозі до неба чи на спаді своєї стежки. Тими знаками є особи, що снять один одного навзаєм. Тому найважливішою метою для кожного ловця снів є пошук такої пари і якнайтісніше з нею зближення. Бо такі дві особи завжди втілюють якісь частини Адамового тіла у різних фазах і знаходяться на різних щаблях сходин розуму. Окрім, звичайно ж, того найвищого, другого щабля, на якому Бог плюнув Адамові в уста і обволік його язик в чотири слини. Таким чином, якщо ти натрапив на пару, в якій двоє приходять у сон один одному, — ти досягнув мети! Лиш не забудь після цього залишити свої записи і доповнення до хозарського словника там, де залишають їх усі щасливі ловці снів, — в мечеті святої пророчиці Рабії у Басрі…
Так говорив старець до Масуді. І тоді Масуді покинув музику і став ловцем снів.
Спочатку він сів і прочитав про хозарів усе, що було в подарованому йому словнику. На першій сторінці тої книги було написано:
«У цьому домі, як і в кожному іншому, не всіх зустрінуть однаково привітно. І не всіх будуть однаково частувати. Хтось отримає чільне місце за столом, і перед такими стоятимуть найкращі страви, і швидше від інших будуть вони бачити, що розносять на столи, і першими зможуть вибрати собі, що забажають. Інші будуть сидіти на протягах, а в таких місцях кожна страва має принаймні два смаки і запахи. Ще інші отримають звичайні місця, на яких усі шматки і всі роти однакові. А вистачить там і таких, чиє місце буде за порогом з мискою пісної каші, і від частування їм дістанеться рівно стільки ж, скільки оповідачеві від його слів, себто нічого».
Далі у Хозарському словнику за порядком арабських літер був уміщений цілий ряд хозарських та інших біографій, — особливе місце займали біографії тих осіб, які були причетні до навернення хозарського племені в іслам. Центральною особою тих подій був дервіш і мудрець на ім'я Фарабі Ібн Кора
Коли Масуді думав про такі можливості, його обіймав жах, він боявся відкритих комодів і скринь, з яких визирав його одяг, і замикав їх завжди, коли сідав до свого словника. Він почав шукати гебрейські та грецькі рукописи, пов'язані з хозарами, у звивинах його тюрбана можна було відчитати слова Божої книги, а він наздоганяв невірних, підкуповував на своїх шляхах греків і євреїв і вчив їхні мови, які, мов дзеркала, по-іншому показували світ, — у ті дзеркала він вчився дивитись. Його хозарська картотека росла, і він чекав того дня, коли можна буде вписати у неї розповідь і про свою здобич, звіт про свою частину виконаної роботи, про свій малий додаток до величезного тіла Адама Рухані. Але, як і кожний справжній мисливець, він не знав наперед, що то буде за здобич.
А коли настав місяць рабі-уль-акер і третя джума в ньому, Масуді вперше зайшов у чужий сон. Він зупинився на ніч у корчмі, де ліг спати обіч якогось чоловіка; обличчя того не було видно, лиш було чути, як чоловік щось тихо наспівує. Спочатку Масуді не зрозумів, що діється, але його вухо було швидшим від думки. Воно було жіночим ключем з порожниною у стержні, який шукав чоловічого замка зі штирем у замковому вічці. І воно знайшло його. Чоловік, що лежав поруч у темряві, взагалі не співав; співав хтось у ньому, хтось, кого той чоловік з темряви бачив уві сні… В корчмі висіла така тиша, що було чути, як на голові у сплячого під боком у Масуді зацвітає волосся. І тоді Масуді м'яко, немов у дзеркало, ввійшов у якийсь просторий сон, устелений піском, відкритий для дощів і вітрів і наповнений дикими псами та спраглими верблюдами. Він одразу ж зрозумів, що йому загрожує небезпека бути покаліченим від підступного удару зі спини, але все одно пішов через піски, які здіймались і опускались у припливах і відпливах, повторюючи, мабуть, дихання сплячого. У одному куті того сну сидів чоловік і майстрував лютню з дерева, яке перед тим лежало в потоці коренем до устя. Зараз воно було висхлим, і Масуді побачив, що чоловік робить інструмент давно забутим способом, який використовувався понад 300 років тому. Отже, сон був старшим від того, хто його бачив. Час від часу чоловік у сні кидав свою роботу і клав до рота пригоршню плову; кожна така пригоршня віддаляла його від Масуді щонайменше на сто кроків. Завдяки цьому віддалянню перед Масуді відкрився краєвид у глибині сну. Було там трохи світла, від якого розходився нестерпний сморід. За світлом лежала могила, а в ній два чоловіки ховали коня. Одним з них був той, хто співав. Але тепер Масуді не просто чув пісню, а й бачив, хто її співає. А потім у сні з'явився якийсь хлопець з одним сивим вусом. Масуді знав, що сербські пси спершу кусають, а потім брешуть, волоські кусають мовчки, а турецькі спершу брешуть і лише тоді кусають. Той, що був у сні, не належав до жодних. Масуді запам'ятав його пісню, і на ранок залишалось йому лише знайти того другого — того, до кого хлопець зі сивим вусом приходить у сон. І Масуді одразу знав, як це зробити. Він винайняв кількох лютністів і співаків, ніби якусь мисливську дружину, і вивчив їх співати і грати незвичним способом. Він носив на пальцях перстені різних кольорів, і кожен колір відповідав одному з десятьох щаблів стану, яким він користувався. Він показував співакам той чи інший палець, і за кольором персня, кожен з яких мав свій звук, подібно до того як кожен звір має свій улюблений харч, вони співали без жодного огріху, хоча й не чули мелодії ніколи раніше. Співали на людних місцях, перед мечетями, на площах і біля джерел, і мелодія та була справжньою приманкою для тих перехожих, яким снилась по ночах Масудієва здобич. Такі зупинялися, ніби Сонце починало світити на них місячним сяйвом, і слухали, як зачаровані.
Так Масуді ішов за своєю здобиччю від міста до міста по узбережжю Чорного моря, аж доки не став помічати серед тих, хто бачив його сон, певної схожості. У тих краях, де біловусий хлопець з'являвся в снах багатьом людям, він зауважив дивні переміни: у мові людей дієслова починали займати місця, важливіші від іменників, а останні взагалі випускалися скрізь, де тільки це було можливим. Часом хлопець снився одразу цілим групам людей, якісь вірменські купці бачили його вві сні під шибеницею, спорудженою на возі, запряженому волами. Хлопець їхав через якесь гарне місто з каменю, і кат волочив його за бороду. Потім якісь вояки бачили, як він хоронить коней у великій, розкішно вимурованій кінській гробниці над морем, пізніше його бачили з якоюсь жінкою, чиє обличчя заховалось уві сні, і було видно на ньому лиш невеликі, з копійку завбільшки, місця, на яких сивовусий залишав сліди своїх поцілунків… А потім здобич раптом зникла, не залишивши за собою й сліду. Тоді Масуді зробив єдине, що міг зробити: він уніс до свого Хозарського словника все, про що дізнався на пройденому ним шляху, і всі ті записи, старі й нові, мандрували тепер разом з ним у зеленій торбі, яка ставала все важчою. Масуді, проте, ніяк не міг позбутись відчуття проґавлених снів, тих, що сняться комусь зовсім поруч від нього, а тільки він не може їх упіймати і розділити межи сплячих. Число снів було більшим від числа сплячих. І аж тоді Масуді звернув увагу на свого верблюда. Зайшовши у сон тварини, він побачив там свого хлопця з мозолистим чолом і дивними різнокольоровими вусами, що росли на його обличчі ніби в покарання. Над ним висіло якесь сузір'я, яке ніколи не купається у морі. Хлопець стояв біля вікна і читав книгу, що лежала під його ногами на підлозі. Книга мала назву Liber Cosri, і, поки Масуді з закритими очима дивився сон свого верблюда, він не знав, що ті слова означають. Це було тоді, коли гонитва привела його до кордонів колишніх хозарських земель. Поля були укриті чорними травами.