Хранителі Персня

Толкин Джон Рональд Руэл

— Він, на мою думку, вирішує, який шлях найбільш безнадійний, — припустив Арагорн. — Бо тут дійсно є над [424] чим поміркувати. З тих пір, як Горлум вислідив нас і таємниці нашого загону, без сумніву, вже не існує, рушити на схід — це майже безнадійна справа. Але від Мінас-Тіріту аж ніяк не ближче до згубного Вогню та до знищення Тягаря. Ми можемо затриматись там і чинити хоробрий опір; але як можуть намісник Денетор та його люди надіятись на успіх у тому, що навіть Елронд вважав вище своїх сил: зберегти Тягар у таємниці або відбити Ворога, коли він зі всією міццю своєю з'явиться одібрати свій скарб? Який саме шлях обрав

би кожен з нас на місці Фродо? Не знаю! Зараз нам надзвичайно бракує Гандальфа…

— Прикра втрата, — зітхнув Леголас. — Але нічого не поробиш — ми маємо впоратись без його допомоги. Тож давайте вирішимо нарешті — таким чином ми й Фродо допоможемо! Покличемоі його та висловимо всі думки. Я раджу йти до Мінас-Тіріту.

— Я б теж віддав перевагу Мінас-Тіріту, — зізнався Гімлі. — Ми, звісно, були призначені тільки допомагати Хранителю і не зобов'язані йти далі, ніж забажаємо. Ніхто не наказував нам іти до Згубної гори, і присяги ми не давали. А все ж таки я залишив Лоріен, хоч це мені й важко далось. А тепер, коли ми зайшли вже так далеко, я знаю точно: Фродо покинути не можу. Якщо він піде до Мінас-Тіріту, я теж піду — а якщо ні, то ні.

— Я теж, — сказав Леголас. — Було б підлотою зараз кинути його.

— Вірно, підло було б зовсім залишити його, — сказав Арагорн. — Але якщо він піде на схід, то всім іти з ним не треба, та й не годиться. Чи нас восьмеро піде, чи двоє, чи навіть хтось один — надії на успіх однаково мало. Якби це від мене залежало, я б запропонував Фродо трьох супутників: Сема — він іншого й не допустив би, Гімлі та себе самого. Боромир повернеться до свого рідного міста, де його ждуть батько й народ; з ним могли б піти всі інші, або хоч Меріадок з Перегріном, якщо Леголас захоче нас покинути.

— Не бути цьому! — скрикнув Меррі. — Ми не можемо покинути Фродо! Ми з Піном з самого початку збиралися йти за ним повсюди, то й підемо. Звичайно, тоді ми не розуміли, як це буде. Там, далеко, в Краї та в Рівенделлі, все виглядало інакше. Відпустити Фродо у Мордор — це безглуздо й жорстоко! Чому ми не можемо зупинити його?

— Ми навіть повинні його зупинити! — підхопив Пін. — Саме це, я впевнений, його й непокоїть. Він розуміє, що [425] ми не згодимось відпустити його на схід. І він, бідолаха, не бажає нікого прохати. Уявіть тільки: одному йти у Мордор! — Піна пересмикнуло. — Але бідний старий Фродо, дурник, мусив був би знати, що прохати зовсім не треба. Час вже зрозуміти, що позаяк ми не в змозі його зупинити, то ми його не залишимо!

— Даруйте, панове, — встряв Сем, — тільки здається, ви зовсім хазяїна не розумієте. Він анітрохи не має сумніву, куди йти. Анітрохи! Яка користь від Мінас-Тіріту? — йому тобто, ви вже пробачте, майстре Боромире, — додав він і озирнувся. Тільки тоді виявилось, що Боромир, котрий спочатку сидів самотньо осторонь і мовчав, кудись зник.

— Ой леле, та куди ж він подівся? — злякався Сем. — Останній час він, на мій погляд, якось дивно поводиться. Але так чи інакше, в нас з ним різні справи. Йому треба додому, він сам весь час стверджував це, й звинувачувати його в цьому нема за що. Але пан Фродо — він знає, що мусить знайти Згубну щілину, якщо зуміє. Але він боїться. Тепер розумієте? Йому просто страшно. Через те й мучиться. Звісно, дечому він, так би мовити, навчився — ми усі навчилися — відтоді, як з дому пішли, а не то він би так жахався, що просто зашпурнув би Перстень

у ріку, та й навтіки. І все ж йому поки що занадто страшно, щоб відразу піти. А про нас він не хвилюється: чи підемо, чи ні. Він знає, чого ми хочемо. Це його теж дуже бентежить. Якщо він взагалі відважиться, то забажає йти сам. Ось згодом пригадаєте мої слова! Нам прийдеться важко, коли Фродо сюди повернеться: він сам себе накрутить, без сумніву, не будь він Торбинс!

— Знаєш, Семе, а ти мудріший за нас усіх, — визнав Арагорн. — Але що ж нам робити, коли це так станеться?

— Затримаємо його! Не пустимо! — вигукнув Пін.

— Ось як? Але він — Хранитель, і Тягар судилося нести йому. Не думаю, щоб нам личило у той чи інший спосіб направляти його. Та якщо ми й спробуємо, нічого не вийде. Тут діють інші сили, набагато могутніші.

— Гаразд, — сказав Пін. — Але пора вже Фродо нарешті накрутитись і повернутись, щоб скінчити справу. Чекати — це жахливо важко. Та й час вже минув, еге ж?

— Так, година давно минула, — сказав Арагорн. — Ранок вже скінчився. Давайте покличемо його!

Але в цю мить з лісу з'явився Боромир. Він мовчки наблизився до своїх товаришів. Обличчя його було похмуре [426] та печальне. Він зупинився, немов перелічив тих, хто сидів у колі, а потім і сам сів осторонь, втупивши очі у землю.

— Де ти був, Боромире? — спитав Арагорн. — Фродо бачив?

Боромир відповів не одразу, неохоче:

– І так, і ні. Так, тому що знайшов його нагорі, далеко звідси, і розмовляв з ним. Я наполягав, щоб він йшов не на схід, а до Мінас-Тіріту, і занадто погарячкував. Тоді він… він зник. Зовсім як у казках. Мабуть, надів Перстень. Я не зумів відшукати його. Я думав, що він повернувся сюди!

— Це все, що ти можеш сказати? — Арагорн суворо, жорстко поглянув на Боромира.

— Так. Зараз я нічого більше не скажу.

— Кепська справа! — вигукнув Сем і скочив на рівні ноги. — Що такого лихого мав натворити чоловік, щоб пан Фродо відважився дістати Перстень? Він мусив не чіпати його, а якщо вже надів, то тільки сили небесні знають, що могло скоїтись!

— Припустимо, він захотів уникнути небажаної зустрічі, - здогадався Меррі, - за прикладом Більбо. Але тоді він не залишив би Перстень на пальці, відразу зняв би, як тільки чужі пройдуть!

— Та куди ж він подівся? — крикнув Пін. — Де він? Його вже бозна-скільки часу нема!

— Чи давно ти залишив Фродо, Боромире? — спитав Арагорн.

— Десь близько півгодини тому. А може, й годину. Я потім ще трохи походив. Я не знаю! Нічого не знаю! — Боромир обхопив голову руками й зігнувся, немов від нестерпного болю.

— Він зник годину тому? — збентежився Сем. — Тоді треба негайно йти шукати його. Ходімо!

— Постривай! — стримав його Арагорн. — Ми мусимо розділитись по двоє та домовитись… Егей, стійте! Заждіть!

Але його ніхто не почув. Сем перший метнувся до лісу. Меррі та Пін помчали за ним і вже зникли за деревами понад берегом, пронизливо, по-гобітанськи, лементуючи: «Фродо! Фродо!» Леголас і Гімлі побігли теж. Здавалося, весь загін несподівано збожеволів.

— Розбіжаться на всі боки й загубляться! — застогнав Арагорн. — Боромире! Не знаю, у чому ти завинив, але тепер можеш допомогти. Йди за молодшими гобітами, і якщо вже Фродо не знайдеться, хоч їх збережи! А якщо [427] все ж таки знайдеш його чи хоч якісь сліди, повертайся сюди. Я прийду незабаром!