Хроніка капітана Блада
Шрифт:
За проломом у палісаді вони побачили чоловік з п'ятдесят індіанців, які розкладали багаття. Біля нього безпорадно лежав дон Домінго, зв'язаний реміняччям. Жінка кинулась до нього, шепочучи якісь пестливі іспанські слова. У відповідь на його зблідлому обличчі, що ще зберігало зневажливий вираз, з'явилась лагідна усмішка. Капітан Блад, практичніший, ніж індіанка, підійшов до іспанця слідом за жінкою і ножем розрізав на ньому пута.
Індіанці роздратовано загомоніли, але Бразо Ларго миттю їх заспокоїв. Він швидко промовив до них кілька слів, і вони розчаровано вгамувались. Волверстонові люди стояли з мушкетами напоготові й роздмухували ґноти.
Під їхньою охороною дона Домінго повели назад у форт. Його маленька дружина дріботіла між своїм чоловіком і капітаном піратів, якому вона пояснювала, чому індіанці так охоче послухались її батька.
— Він сказав, що ти мусиш так чинити, бо дав дону Домінго слово честі зберегти його життя. Але незабаром тобі доведеться звідси піти. Тоді вони повернуться сюди і вб'ють Домінго та інших іспанців.
— Ми повинні цьому запобігти, — сказав капітан Блад, щоб заспокоїти її.
Вступивши до форту, пірати побачили, що під час їхньої відсутності частина індіанців, близько двадцяти чоловік, вдерлась до барака, де було замкнено іспанців. На щастя, діло тільки розпочалось, і іспанці, значно перевищуючи нападників кількісно, хоч і беззбройні, поки що чинили успішний опір. Капітан Блад з'явився саме вчасно, щоб відвернути поголовну різанину.
Після того як капітан Блад вигнав геть своїх диких союзників, іспанський командир висловив бажання поговорити з ним.
— Дон Педро, — сказав він. — Ви врятували мені життя. Я не знаходжу слів, щоб подякувати вам.
— Прошу, не завдавайте собі клопоту, — відповів капітан Блад. — Те що я зробив, я зробив не заради вас, а тільки тому, що дав слово, хоч, можливо, відіграло роль і співчуття до вашої маленької дружини індіанки.
Іспанець якось замислено всміхнувся, дивлячись на свою дружину, що стояла поруч.
— Я був неввічливий з вами цього ранку. Прошу пробачення.
— Не варто про це й згадувати.
— Ви дуже великодушні,— з гідністю мовив іспанець. — Чи можу я вас спитати, сеньйоре, які у вас наміри щодо нас — мене й усіх інших?
— Як я вже сказав, ми не зазіхаємо на вашу свободу. Коли повернуться мої люди, ми звільнимо вас і підемо звідси.
Іспанець зітхнув:
— Саме цього я й побоювався. Ви залишите нас знесиленими, із зруйнованими захисними спорудами на ласку Бразо Ларго та його індіанців, які негайно виріжуть нас до ноги. Будьте певні, вони не підуть з Санта-Марії, поки цього не зроблять.
Капітан Блад, вислухавши його, спохмурнів.
— Ви, безперечно, викликали у Бразо Ларго почуття особистої ненависті, і він за всяку ціну помститься вам. Але що я можу зробити?
— Ви могли б дозволити нам вирушити в Панаму, причому негайно, поки ви ще тут, щоб прикрити нас від своїх союзників-індіанців.
Капітан Блад нетерпляче махнув рукою.
— Та дослухайте, дон Педро, — мовив іспанець, — я не звернувся б до вас з таким проханням, якби не зрозумів з того, що бачив: ви людина з добрим серцем і лицар, хоч і пірат. До того ж оскільки ви дали слово, що не будете поводитися з нами, як з полоненими, то я, власне, нічого у вас і не прошу.
Іспанець мав рацію, і капітан Блад, подумавши над його словами, прийшов до висновку, що йому також буде набагато краще сидіти в Санта-Марії без цих іспанців, яких, з одного боку, треба було стерегти, а з другого — захищати. Тому Блад погодився з цією пропозицією. Проте Волверстон вагався. Та коли Блад спитав його, чого вони досягнуть, тримаючи іспанців у Санта-Марії, Волверстон мусив зізнатися, що не знає. Всі його заперечення зводились до того, що він не вірить жодному іспанцеві на світі, але такі докази нітрохи не допомагали розв'язати питання.
Тож капітан Блад пішов шукати Бразо Ларго і знайшов його в дуже похмурому гуморі на дерев'яній пристані неподалік форту.
Коли Блад підійшов, індіанець підвівся. Вираз його обличчя був підкреслено байдужий.
— Бразо Ларго, — сказав капітан Блад, — твої люди зневажили моє слово й кинули пляму на мою честь.
— Не розумію, — відповів індіанець. — Ти став другом іспанських злодіїв?
— Став другом? Ні. Але коли вони здавались мені, я пообіцяв — і це було однією з умов їхньої здачі,— що їм не буде заподіяно ніякої шкоди. А твої люди, порушуючи мою обіцянку, повбивали б їх усіх, якби я їм не перешкодив.
Індіанець зневажливо посміхнувся.
— Ха-ха! Ти мені не друг. Я привів тебе до іспанського золота, а ти йдеш проти мене.
— Тут немає золота, — відказав Блад, — але ж я не розпочинаю з тобою сварку через це. Ти повинен був сказати мені, друже, перш ніж ми подалися в ці мандри, що хочеш використати мене для того, щоб ми віддали до твоїх рук твого іспанського ворога та дочку. За цієї умови я не дав би дону Домінго слова честі в тому, що він буде в безпеці, і ти міг би винищити тут до ноги всіх іспанців. Але ти обдурив мене, Бразо Ларго.
— Ха-ха! — зареготав Бразо Ларго. — Я тобі більше нічого не скажу.
— Зате я скажу. Тут твої люди. Після того, що сталось, я не можу їм вірити. А слово яке я дав, змушує мене захищати іспанців доти, доки я перебуватиму тут.
Індіанець схилив голову.
— Зрозуміло. Доти, доки ти тут. А потім? — Якщо знову зніметься колотнеча, — вів далі Блад, — ми будемо стріляти і можемо вбити котрогось з твоїх хоробрих хлопців. Я шкодуватиму про це більше, ніж про втрату іспанського золота. Цього не повинно трапитись, Бразо Ларго. Тобі треба зібрати своїх людей і дозволити мені замкнути їх на якийсь час в одному з бараків у форті — задля їхнього власного добра.
Бразо Ларго замислився. Потім кивнув головою. Цей дикун мав багато здорового глузду. Отже, індіанців зібрали докупи, і Бразо Лаго, всміхаючись так, як уміє всміхатися тільки людина, яка вміє чекати, погодився на те, щоб усіх його людей разом з. ним замкнули в одному з бараків.
Пірати, що зійшлись у гурт, почали бурчати, і Волверстон взяв на себе місію висловити Бладові загальне несхвалення.
— Ти надто далеко заходиш, капітане, і ризикуєш заради якихось іспанських собак мати клопіт з індіанцями!