Хроніка капітана Блада
Шрифт:
Джеремі зробив над собою зусилля, щоб стриматись.
— Ви гадаєте, я його боюсь? — спитав він.
— Я гадаю, що ви будете досить розважливим і поводитиметесь саме так. Повторюю, він дуже небезпечний чоловік. Негідник. І надто вчащає до нас.
— Нащо ж ви його приймаєте, коли так про нього думаєте?
Мосьє д'Ожерон скривився.
— Хоч думаю про нього саме так, а заборонити не можу.
— Ви його боїтесь?
— Щиро кажучи, боюсь. О ні, не за себе, мосьє Піт, а за Люсьєну. Він до неї залицяється.
Голос Джеремі затремтів з люті:
— І ви не можете заборонити йому приходити у ваш дім? — Не можу. — Мосьє д'Ожерон криво всміхнувся. — Колись я проробив це з Левассером. Ви знаєте цю історію?
— Так, але… але ж… — Джеремі затнувся, підшукуючи слова, нарешті знайшов їх. — Мадемуазель Мадлена була введена в оману, вона стала жертвою інтриг Левассера. Ви ж не припускаєте, що мадемуазель Люсьєна…
— А чому я не повинен цього припускати? Цей Тондер, він хоч і негідник, але не позбавлений принадності, у нього навіть є деякі переваги перед Левассером. Колись він був джентльменом і ще й досі вміє показати гарні манери, якщо це йому вигідно. Нахабному, заповзятому зальотникові досить легко спокусити таке недосвідчене дівча, як Люсьєна.
У містера Піта боляче стислось серце. Зовсім спантеличений, він сказав:
— Але що доброго може дати зволікання? Раніше чи пізніше вам однаково доведеться відмовити йому. І тоді… Що буде тоді?
— Я сам питаю себе про це, — сумовито промовив мосьє д'Ожерон. — Але краще не поспішати лихові назустріч — якийсь випадок може зовсім відвернути його. — Його тон раптом змінився: — О, пробачте мені, любий мосьє Піт. Наша розмова повернула зовсім в інший бік. Що вдієш, батьків неспокій! Я тільки хотів застерегти вас і благаю послухатись мене.
Мосьє Піт подумав, що все зрозумів. Д'Ожерон, очевидно, мав на увазі, що Тондер відчув у Джеремі суперника, а такі люди не баряться, коли їм треба усунути когось із свого шляху.
— Дуже вам вдячний, мосьє д'Ожерон. Я не дам себе скривдити.
— Вірю. Щиро вірю, що не дасте. На цьому вони розійшлися.
Джеремі повернувся на борт «Арабелли» і після обіду, прогулюючись з Бладом по кормі, розповів про те, що було в губернаторському саду.
Капітан Блад замислився.
— Він не мав досить підстав застерегти тебе. Ось тільки трохи дивно, чого він про це турбувався. Я відвідаю його, обов'язково відвідаю. Можливо, я матиму змогу допомогти йому, хоч зараз ще й не знаю, яким чином. А ти, Джеррі, будь розумним і посидь на кораблі. Можеш, хай йому чорт, не сумніватись, що Тондер шукатиме тебе.
— А я що, маю уникати його? — зневажливо пирхнув Джеремі.
— Так, маєш, якщо не дурень.
— Тобто якщо я боягуз.
— Ну, краще живий боягуз, ніж мертвий дурень, яким ти неодмінно будеш, якщо зчепишся з маестро Тондером. Не забувай, що він — учитель фехтування, в той час як ти… Тьху! Це було б звичайнісіньке вбивство, авжеж. Тим, що він тебе просто заріже, ти слави не здобудеш.
У глибині душі Піт сам був такої думки, але погодитися з Бладом було надто принизливо. Тому він другого ж дня знехтував його порадою й подався на берег. Коли його побачив Тондер, він сидів з Хагторпом і Волверстоном у таверні «У французького короля».
Час наближався до полудня, і в шинку було повнісінько піратів, моряків з французького фрегата «Сінь», шукачів перлів і сухопутних шахраїв обох статей, що, мов хижі акули, крутяться біля моряків, особливо ж біля піратів, знаючи їхній звичай смітити грішми. Повітря в погано освітленому приміщенні було важке від парів рому, тютюнового диму, духу людських тіл.
Тондер підійшов недбалим, лінивим кроком, тримаючи ліву руку на ефесі шпаги й відповідаючи на привітання кивком голови. Біля столу, за яким сидів Джеремі, він зупинився.
— Ви дозволите? — спитав він і, не чекаючи відповіді, підсунув до себе табурет і сів, — Я щасливий, що маю можливість так швидко продовжити нашу розмову, яку нам не дали закінчити вчора.
Джеремі, чудово розуміючи, куди хилить Тондер, стривожено подивився на нього. Його товариші, які, навпаки, нічого не розуміли, теж втупились у француза.
— Ми, пам'ятаю, обговорювали питання про те, що невчасна поява деяких осіб іноді буває небажана, і що вам бракує кмітливості зрозуміти, якою мірою це стосується вас.
Джеремі нахилився вперед.
— Не має значення, що саме ми обговорювали. Ви прийшли сюди, як я розумію, щоб почати зі мною сварку?
— Я? — капітан Тондер нахмурився. — Чого ви так вирішили? Ви мені не заважаєте. Ви просто не можете мені заважати. Якби ви стали в мене поперек дороги, я просто роздавив би вас як блоху. — І він засміявся образливо й зневажливо, чим, як і розраховував, зразу ж викликав у Джеремі спалах гніву.
— Таку блоху, як я, вам не роздавити.
— Хіба? — Тондер підвівся. — Тоді дивіться, не набридайте мені знову, бо потрапите під ніготь. І пам'ятайте: я вас попередив. — Він говорив навмисно голосно, щоб його чули, і поступово всі в кімнаті затихли.
Тондер хотів зневажливо відвернутись, та його зупинила відповідь Джеремі.
— Ви просто нахабний пес.
Капітан Тондер застиг на місці й звів брови. Лихий посміх підняв кінчики його тонких вусиків. А огрядний силач Волверстон, усе ще нічого не розуміючи, інстинктивно спробував стримати Джеремі, який також схопився на ноги.
— Пес? — повільно перепитав Тондер. — Кажете, пес? Досить дотепно. Пес і блоха. Та все одно мені не подобається, коли на мене кажуть пес. Будьте ласкаві, заберіть свого пса назад. Заберіть негайно. Я не відзначаюсь терплячістю, мосьє Піт.
— Певна річ, я його заберу, — відповів Джеремі,— бо не хочу ображати тварину.
— Ви маєте на увазі мене?
— Ні, пса. На вас треба було б сказати не пес, а…
— А пацюк, — почувся чийсь гострий голос ззаду, примусивши Тондера рвучко обернутись.
На порозі, недбало спираючись на паличку з чорного дерева, стояв високий і елегантний у своєму чорному, розшитому сріблом вбранні капітан Блад. Його засмагле, чисто виголене обличчя було звернене до капітана Тондера, холодні сині очі пильно дивились на нього. Він поволі рушив уперед.