Хроніка капітана Блада
Шрифт:
Блад міг іноді пробачити погані схильності вісімнадцятирічним молодикам, вважаючи, що час їх виправить, але в цьому тридцятилітньому чоловікові вони здалися йому безмежно огидними. Під вишуканими манерами й елегантною зовнішністю іспанця вгадувались душевний бруд гульвіси й розпусника. Та Пітер Блад був далекий від того, щоб виказати свою зневагу. Навіть більше, заради власної безпеки і щоб випадково не зіпсувати того враження, яке він з самого початку справив на капітана, Блад був змушений пристосовуватись до товариства і удавати з себе таку ж розбещену людину, як і вони.
Все це призвело до того, що протягом тих днів, поки галеон, майже заштилівши в тропічному морі, ледве повз на північ під усіма вітрилами, які часто зовсім не вловлювали руху повітря й мертво висіли на щоглах, між доном Хуаном і доном Педро виникло щось схоже на дружбу. Багато що захоплювало дона Хуана в його новому приятелі — очевидна сила м'язів і міцність духу, глибоке знання людей і світу, швидкий розум і трохи цинічна філософія. Вони щодня проводили разом довгі години, і їхня дружба, здавалося, зростала з такою ж швидкістю, як і все інше в цьому тропічному кліматі.
Отак і сталося, що Пітер Блад уже шостий день перебував почесним гостем на кораблі, на якому б він мандрував у кайданах, якби виникла бодай найменша підозра, хто він є насправді. А поки командир цього корабля набридав йому сороміцькими пісеньками, Блад розмірковував над усією кумедністю цієї ситуації, якій, проте, він залюбки поклав би край при першій же нагоді.
Коли співи припинились і дон Хуан, узявши із срібної скриньки, що стояла коло нього, перуанську цукерку, заходився її жувати, капітан Блад завів мову про те, що його цікавило. Пінассу, в якій він мандрував разом з іспанцями-втікачами, галеон тягнув на буксирі, і Блад подумав, що настав час знову скористатися з неї.
— Ми тепер десь на траверсі Мартініки, — зауважив він. — І до берега не більше шести чи семи ліг.
— Цілком можливо, і все через цей клятий штиль. Я своїми легенями міг би надути вітрила краще, ніж цей бриз.
— Ви, певна річ, не можете заходити в порт заради мене, — мовив Блад. Саме в той час між Францією і Іспанією точилась війна, що й була, як він здогаду вас я, однією з причин перебування дона Хуана в цих водах. — Але при такому спокійному морі я можу легко добутись до берега в тому ж човні, на якому плив. Що ви скажете, доне Хуан, коли я залишу вас сьогодні ввечері?
— Чому раптом такий поспіх? Хіба ми не домовилися, що я доставлю вас на Сен-Мартен?
— Домовились. Але, добре подумавши, я згадав, що кораблі рідко туди заходять і я можу надовго там затриматись, поки знайду судно на Кюрасао, в той час як з Мартініки…
— О ні,— вередливо перебив його хазяїн. — Ви, з вашого дозволу, вийдете на Марі-Галанте, куди мені треба зайти в справах, або, якщо захочете, на Гваделупі, думаю, вам так буде. зручно. Але, присягаюсь, раніше я вас не відпущу.
Капітан Блад перестав натоптувати люльку запашним тютюном з глека у вигляді скрученого листка, що стояв на столі.
— Ви маєте справи на Марі-Галанте? — Блад був такий здивований, що аж облишив попередню тему розмови, хоч для нього особисто вона мала неабияке значення. — Які ж справи можуть бути між вами й французами?
Дон Хуан таємниче всміхнувся.
— Воєнні справи, друже. Хіба ж я не командир військового корабля?
— Ви збираєтесь вчинити напад на Марі-Галанте? Іспанець відповів не зразу. Його пальці м'яко торкались гітарних струн, на повних червоних губах все ще блукала усмішка, але тепер у ній з'явилось щось жорстоке, а чорні очі спалахнули.
— Гарнізоном у Бас-Тері командує одна тварюка на ім'я Кулевен, з яким я мушу звести рахунки. Цілий рік я збирався це зробити, і тепер нарешті день розплати скоро настане. Війна надає мені таку можливість. Одним ударом я влаштую свої справи й прислужусь Іспанії.
Блад викресав вогню й розпалив люльку. Він вважав, що ризикувати великим військовим кораблем, нападаючи на таке дрібне поселення, як Марі-Галанте, зовсім не означає похвально служити Іспанії. Та коли він по хвилі озвався знову, то нічим не зрадив своїх думок, хоч про свою висадку на Мартініці більше не прохопився й словом.
— Перебування на борту корабля підчас бою дещо додасть до мого життєвого досвіду. Таке, мабуть, довго пам'ятатиметься, як, звичайно, гармати Бас-Тери не пустять нас на дно..
Дон Хуан розсміявся. Незважаючи на всю свою розбещеність, він, очевидно, був не з боязких, і наступний бій не дуже його лякав. Навпаки, він ніби сповнював іспанця радістю. Ця радість ще збільшилась, коли надвечір нарешті бриз посвіжішав і вони пішли швидше. Того вечора в капітанській каюті «Естремадури» завдяки галасливим зусиллям дона Хуана панував піднесений настрій. Річкою лилося міцне іспанське видно, раз у раз вибухав сміх.
Капітан Блад прийшов до висновку, що французький управитель Марі-Галанте, певне, й справді заборгував дону Хуану дуже багато, якщо вже саме тільки очікування зведення рахунків викликає в іспанця таку бурхливу радість. Що ж до особистих симпатій Блада, то вони були на боці французьких поселенців, бо ті мали зазнати одного з тих жахливих нападів, які накликали на іспанців заслужену ненависть в усьому Новому Світі. Та він був безсилий не тільки щось зробити, а навіть вимовити на їхній захист бодай слово. Натомість він мусив приєднатись до цих огидних веселощів з приводу наступної різанини й пити за вічні пекельні муки для всіх французів взагалі й полковника Кулевена зокрема.
Вранці, вийшовши на палубу, капітан Блад побачив на відстані десяти-дванадцяти миль по лівому борту довгу берегову смугу острова Домініка, а далеко попереду — невиразні обриси сірого громаддя, що, як він знав, було горою в центрі круглого острова Марі-Галанте. Отже, вночі, проминувши Домініку з півдня, вони вийшли з Карібського моря в Атлантичний океан.
Дон Хуан у чудовому настрої, не зіпсованому навіті нічною пиятикою, підійшов до Блада, який стояв на кормі, й повідомив його про все те, що Блад знав і без нього, але з обережності не показував своїх знань.