Капелан Армії УНР
Шрифт:
ректора вакантною. Натомість інспекторові доручити
й надалі бути виконувачем обов’язків, – відлунювало
під склепінням як присуд за незнану Смарагдом свою
провину.
– Антихрист з червоною зіркою поверх брів зійшов
на землю, – погляд архімандрита колов гостряком, якось
з випадом, наче шпагою штрикав. Пащевський вечеряв
зі Смарагдом, підтримувати мову мав би насамперед
отець Павло, та гість розговорився і без його зусиль.
– Іоанн Богослов
Тель-Мегіддо, де згинув цар Ахазія і цар Йосія, долину
Армагеддон, а виявилося, що починається все зі стражденної
Русі. Це ж бо один в один сказано в Одкровенні:
«І зробить вона, щоб усім – малим і великим, багатим і
вбогим, вільним і рабам – було дано знамено на їхню правицю
або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані
продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або
числа ймення його…» Хіба не так?
– Звісно, кріпкий приходить звір, – не став заперечувати
Пащевський. – Тільки в розпач впадати не
маємо.
– Який розпач? – архімандрит знову, як на коридорі
удень, нервувавсь і їжачився, навіть щоки зайшлися густим
рум’янцем, мов стояв він навпроти полум’я з печі.
– А ще й ви тут, у Києві, антихристу помагаєте, на шматки
рвете церкву, тіло Христове…
Іван КОРСАК6
– Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки
самого себе, – отець Пащевський апостольське послання
Павла цитував по пам’яті, мав її досить чіпку, а ще
помагала йому в навчанні одна особливість – він просто
бачив той текст, місце навіть його на певній сторінці.
– А тепер, як прийду я до вас, браття, і до вас говорити
буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю, коли
не поясню вам чи то відкриттям, чи знанням, чи пророцтвом,
чи наукою?... Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого
слова, як пізнати, що кажете? Ви говоритимете
на вітер!..
На подив отця Павла, нетерплячий і рвучкий архімандрит
ні разу довшу цитату не перебив, тільки, повільно
поклавши ложку, ще довго вслухався у безтурботне
туркотіння голубів за вікном у тихому надвечір’ї,
мовби те пташине перегукування було важливішим за
слова співрозмовника.
– Ви однобоко, а тому хибно тлумачите послання
апостола Павла до коринтян, – врешті озвався отець
Смарагд. – А ще, смикаючись від’єднатися, ви обвалите,
обрушите все православ’я…
– В Росії на церкву давно надягнула влада хомут, – не
стримався і собі Пащевський. – А тепер, як у вас при владі
червоні погоничі, ви ще побачите, куди вона дійсно
рушить…
Архімандрит розмовляв російською, Пащевський відказував
українською, значення слів розуміли обоє, тільки
говорили насправді, мов через товсте і непроникне скло:
видно, як ворушились вуста, кліпали інколи очі, чи, як виникала
незгода, губи щомоці затискувалися; вони балакали
довго, але так один одного і не почули.
– Хоч обоє душпастирі, але дороги в нас різні, – з сумом
нарешті сказав Пащевський – він тоді навіть не зміг
7
би собі уявити, які незабаром довгі дороги, зимові дороги
йому судитиме доля, які тисячі верст простеляться невимощеними
і недоглянутими, з пізньоосінніми калабанями
та сніговими переметами в люту зиму шляхами.
– То вже правда, – вперше за всю вечерю згодився
архімандрит Смарагд.
На крутих розворотах і звивинах вельми химерних
молодого тоді ще століття двадцятого такі несхожі долі
стикались… Вони, як і долі Пащевського та Смарагда,
втрапляли у невидиму якусь карусель, їх крутило, вертіло
і тисло, аж плющились тіла, і не кожен витримував
той неймовірно шалений тиск.
2
Опівночі військова колона вишикувалась у похід.
Спадав тихий сніг на голови тисяч бійців, на довжелезну
валку обозу, але на якусь мить над усім велелюддям запанувала
тиша, хіба зрідка порушувана побрязкуванням
збруї змерзлих коней, в яких шкіра на боках здригалась
брижами.
На середину колони виїхав верхи щойно призначений
командувач Дієвою Армією УНР Михайло Омелянович-
Павленко.
– Маємо йти до свого народу, – голос командувача
далеко котився вздовж завмерлої колони в нічній темряві,
злегка пом’якшеній та підсвіченій лапатим та мокрим
снігом, і кінь під командувачем нетерпляче переступав,
мов то не вистуджена земля була під ним, а гарячий черінь.
– Хворі, поранені можуть лишатися, ніхто й словом
не дорікне також тим, кому душа не лежить чи не випадає
іти в цей похід – не з медом там буде, братове. Прошу
їх відступити убік.
Іван КОРСАК8
І знову настала тиша під незмірним і неосяжним похмурим
небом, чорна тиша, лиш зрідка покреслена білими
навскісними лініями повільних лапатих сніжин.