Капелан Армії УНР
Шрифт:
міг би з легким серцем їх осудити.
На тому довгому та істинно студеному шляху в отця
Павла траплялися і сумні, і кумедні, і ті й другі водночас
випадки. Довелося якось заночувати в невеликому
хуторцеві уже в херсонськім степу – стоптали за перехід
ноги та й вистудилися на злющих вітрах, від яких аж
душа вимерзала, бо врешті зима пригадала своє покликання.
Набилося чималенько разом з Пащевським козаків
у хатину, погодувала їх щиросердна господиня,
що лишалося ще в комірці, та й давай на долівці стелити
солому для відпочинку.
– А ти, старенький, – каже Пащевському, – лізь під
піч, та хоч там відігрійся.
В тутешніх краях підпіччя споконвіку утримувалося
охайно й чистенько, відпочивати належало в нім найстаршим
та найповажнішим.
Не відмовився цього разу отець Павло відігріти
одубіле тіло, тільки вдосвіта розбудив його жіночий лемент.
– І нема ж, людоньки добрі, на них ні хороби, ані
холери! Хоч би швидше ота Петлюра прийшла…
З’ясувалося, то плакала і заламувала руки сусідка:
матір у неї захворіла кріпко, на судній дорозі вже однією
ногою, а висповідати й соборувати нікому.
17
– Вимордували ті бандюки всеньких попів, і нема
тепер ради, – голосила сусідка у розпачі.
Розказували, що в тутешніх краях з кривавим розмахом
погуляли банди: священиків прив’язували до тачанок
залізними ланцюгами, обхоплювали ними кругом
шиї і пускали коней ускач, аж доки не відривалася голова
у нещасної жертви.
Один з козаків узявся заспокоювати сусідку.
– Та знайду я вам батюшку, тільки не плачте.
– Де ж його взяти, як вирізали всіх?!
Пащевський виліз з підпіччя у звичайній для щоденних
походів військовій формі, бо ризи беріг тільки для
треб.
– Та який з нього батюшка, він в такій, як усі, чумарці…
Аж очі в сусідки круглими стали, як з’явився небавом
отець Павло у належному облаченні, зі святими дарами
й хрестом на грудях. А як причастив і соборував
стареньку, то пішов поголос поміж людом:
– Оце то правдиве військо, з Богом іде.
Нанесли хуторяни козакам хліба й сала, іншої поживи,
а як рушало військо в подальший похід, то пристав
до його з добрий десяток тутешнього парубоцтва.
Обступали вояків у кожному таки селі, все розпитували,
а найбільше юрмилися біля отця Павла, бо ж
зроду-віку панотець знався своєю людиною, своєю від
дня та години хрещення і аж допоки наступить час гріб
запечатати.
– А чи втримаєтеся?
– Чи ж то правда, що червоні більш не воюють з
вами, а тільки з Денікіним?
Високий, сажень у плечах, отець Павло повертався до
одних, то до других, відказував найбільш нетерплячим.
Іван КОРСАК18
– Втримаємося, як належно Бога проситимо. А от за
червоних і Денікіна – то неправда…
І він вкотре розповідав про таємну інструкцію Троцького,
яку розвідці вдалося переловити. «Товарищи!.. – напучував
Лев Троцький агітаторів, яких посилав в Україну.
– Конкретно Ваша задача сводится к следующему: Не
навязывать украинскому крестьянину коммуны до тех
пор, пока наша власть там не окрепнет. …Говорить,
что Россия тоже признает самостийность Украины, но
с советской властью… Труднее дело обстоит с Петлюрой,
так как украинское крестьянство только на него
и надеется. Нужно быть осторожным. Только дурак или
провокатор без разбору везде и всюду будет твердить,
что мы воюем с Петлюрой. Иногда, пока совершенно не
разбит Деникин, выгоднее распускать слухи, что советская
власть в союзе с Петлюрой».
Врешті після якогось такого запитання Пащевський
переговорив у командуванні з політреферентом Совенком,
аби щонайбільше якоюсь листівкою поширити ту
інструкцію, аби люди знали, звідки йде хитрування й
лукавство. Порада придалася командуванню і небавом
листівка півмільйонним тиражем вже шелестіла у краї в
нагорьованих і огрубілих селянських пальцях.
Щирим був Омелянович-Павленко, коли в слові напутньому
перед Зимовим походом казав побратимам:
буде на тому шляху не з медом. Вичерпувалися набої, і як
дійшли до Вознесенська, то хоч у бій іди голіруч. Хвилювалися,
як ніколи, вояки, підходили за благословенням
до отця Пащевського. А в отця Павла душа у самого не
знаходила місця.
– Не маю я вам сказати іншого, окрім істинного у віках:
віра спасе вас.
Як почався штурм, то частина бійців мала лише
19
по кілька набоїв, а деякі й зовсім не мали. Червоні
зважилися на контратаку, але тут українська кіннота
лавою огорнула ворога, все змішалось в затятій рубці,
де вирішували уже не патрони, а сила духу. Місто
впало. В наказі номер вісімнадцять по Армії командувач