Карло Сміливий
Шрифт:
— Ви смієтесь, — скричав Конте, — так, як сміялись після наших поразок при Ґрансоні та Муртені!
— Мовчіть! — сказав герцог, — граф Кампо-Бассо має погляд такий, як і я; до зброї! Рушайте на Льотарінґію. Послати вперед італійську та албанську легку кінноту! Оксфорде, ти йдеш у похід?
— Звичайно.
І обидві армії підійшли одна до одної так близько, що передові загони вже мали кілька сутичок. Оксфорд помітив, що італійська кіннота, завжди повертаючись, казала, ніби ворога розбито. Герцог шалено бажав узяти Нансі, хоч більшість вельмож та Оксфорд умовляли його, бо це було небезпечно. На Карла ніщо не впливало.
Бургундська армія стала на досить вигідній позиції перед Нансі. Перед нею протікала річка. Попереду стояло тридцять гармат під орудою Колвена.
За два дні вночі зчинився великий шарварок. Опівночі, коли всі спали в герцогському наметі, раптом пролунав крик: «зрада»! Але допомога була близько, і коли в одну мить всі збіглися до намету, герцог трохи заспокоївшись розповів, що члени таємного суду були у нього в кімнаті й вимагали, щоб він за три дні став перед священним Фем'ом.
Присутні б не повірили, але в Кардовій руці був пергамент; три хрести замість підписів стояло внизу. Оксфорд уважно прочитав. Там було призначено, де герцогові з'являтися.
— Це справа Альберта Геєрштейна, — сказав герцог, — ми довідались, що він у Феррандовому стані. Дорого заплатить мені за це.
Поставили надійний загін бургундців. Другого дня після цієї тривоги Оксфорд сам оглянув табор Ферранда Льотарінзького. Коли Кампо-Бассові сказали, щоб він поїхав з Оксфордами перевірити численність Феррандового війська, він виявив велику радість.
Вони втрьох поїхали. Вступивши до невеликого межигір'я, Кампо-Бассо сказав Оксфордові, що на його окрайкові ставши можна побачити ввесь ворожий стан.
І Артур, що їхав попереду, окремо, побачив, але не самий стан, а до того ще загін кінноти, який чимдуж мчав до межигір'я. Він хотів повернути коня та скакати назад, але покладаючись на його швидкість, спинився на хвилину роздивитися табор.
Артур помітив, що вершник попереду загону мав на щиті бернського ведмедя, та дуже скидався на Донергуґеля.
І тоді він поїхав назустріч. Вони бадьоро з'їхались, закрившись щитами. Швайцарців спис пройшовся тільки шоломом Артура, — але Артурів спис улучив добре. Рудольф упав з коня, перевернувся двічі на землі й зідхнув востаннє.
Люті крики почулися ззаду між вершниками, де вже наближався сам Ферранд Льотарінзький. Артура напевно б забили, але за нього вступився Ферранд. Він наказав його взяти в полон.
Коли Артура підвели до Ферранда, той сказав:
— Ви вільні, Артуре Оксфорде. Ви та батько ваш завжди вірно служили моїй тітці Маргареті. З пошани до пам'яті її я вас звільняю, але треба подбати, щоб ви спокійно повернулись до бургундського табору. По цей бік гір вчинки відверті та благородні, але за межигір'ям є вбивці та зрадники. Ви, лицарю, напевно охоче проведете Оксфорда?!
Лицар, що до нього вдався Ферранд, одразу під'їхав, а тимчасом Артур дякував молодому льотарінзькому герцогові.
Скоро Артур та його супутник від'їхали трохи, чужинець вступив у розмову.
— Ми раніше їздили з тобою разом, али ти цього не пам'ятаєш. Я Альберт Геєрштейн!
— Граф Альберт? — скричав стурбований Артур, реагуючи на все, що могло стосуватися Анни. — Вертайтесь швидче назад! Ви тут у небезпеці, герцог оцінив вашу голову, а всю місцевість сповняє італійська кіннота!
— Я її не боюся, та й ти зі мною!
— О, я завжди вас обороню!
— Невже? — посміхнувся Альберт: — допоможеш ворогові твого повелителя?
Артур на мить збентежився.
— Але ви сами мені допомагали, чому ж і я… — нарешті спромігся він на відповідь.
— Добре сказав, — відповів Альберт, — але здається мені, маєш інші причини. Ось що, я радий, що помер Донергуґель, бо він умовляв Ферранда, щоб той допоміг йому одружитись з моєю дочкою. Поки я живу, цього б не сталось ніяк, але я боявся, щоб по смерті моїй… Та з цим скінчено! Тепер ось що, Артуре де-Вер! Дочка мені все розказала. Не знаю, як ти, а я не від того, щоб ти взяв собі злиденну дівчину за дружину. А я знаю, надійдуть часи, коли ймення де-Вер та Геєрштейн знову засяють на обрії політичного життя. Ми зараз попрощаємось! Я повертаю назад.
Артур відповів:
— А ви, графе Альберте, ви з нами не житимете?
— Які мрії! Може життя незабаром скінчиться. Бургундського герцога засуджено на смерть. Я мушу виконати доручений від суддів вирок. Мені дано мотуза та кинджала.
— Та киньте ви ненависні символи! Не ганьбіть імени Геєрштейнів!
— Ні, Карло помре! Такий вирок справедливого суду!..
— Благаю, мовчіть! — перехопив Артур. — Я на службі в цього державця!
— І ваш обов'язок йому переказати мої слова? Я цього й бажаю. Скажіть Карлові, що він жорстоко зневажив Альберта Геєрштейна. А тепер прощавайте! Он наближається загін з бургундським прапором. Я мушу їхати!
Альберт Геєрштейн повернув коня та поскакав назад.
XXXII
Ця зброя злякає
в наметі — звитяжця,
І владу — на троні…
(Старовинна комедія).
Війки гуркіт неясний
Вітер в далечінь несе.
Слідом — жах, війна… ідуть,
Сіють біль і смерть на все…
(Міскв).
Лишившись на самоті, Артур поїхав назустріч загонові бургундської кінноти під командою графа Конте.
— Просимо, просимо, — промовив вельможа, чвалем поскакавши до молодого лицаря. — Герцог Бургундський звідси за милю з великим загоном, щоб у разі потреби дати нам допомогу. З півгодини тому ваш батько повернувся до нас, прискакавши що було сили, й сказав, ніби зрадники завели вас у Пастку, і ви в полоні. Він обвинувачував Кампо-Басса, закидав йому зраду й викликав на бій. Обидва тепер у таборі, щоб не мали змоги стати на герць. Хоч італієць цього хоче, здається, не дуже. Герць відбудеться за п'ять днів.