Кайдашева сім’я
Шрифт:
Мотря взяла одкраяне для неї полотно і швиргонула його на лаву. Довго лежало воно на лаві надувшись, неначе сердилось на невістку. Мотря достала з скрині червоної та синьої заполочі і вже надвечір сіла вишивати рукава квітками. Квітки виходили здорові та лапаті, неначе вона вишивала їх на мішку або на рядні. Мотря плюнула, покинула шити розкішний хміль і тільки подекуди поцяцькувала рукава пружками та маленькими зірками.
Пошила Мотря сорочку, випрала й наділа. Товсте полотно синіло, неначе буз. Вона глянула в дзеркало, і для неї здалося, що в такій сорочці в неї лице почорніло й брови стали не такі гарні.
«Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли, — подумала Мотря, роздивляючись на себе в дзеркалі. — Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький».
Свекруха пішла до шинку та напідпитку судила свою невістку на все село, що вона нічим не догодить невістці; що справить, то все для неї погане, та дешеве, та не до лиця.
Молоді молодиці все чисто переказували Мотрі, як її судить у корчмі свекруха.
«Постривай же, свекрухо, не буду я більше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти», — подумала Мотря, і з того часу вона стала прясти починки собі окремо та ховати в свою скриню.
— Навіщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? — спитала Кайдашиха.
— На те, що треба; не буду ж їх їсти, — одрубала Мотря.
— А може, й поїси: хто тебе знає, — сказала Кайдашиха.
— Не бійтесь, не понесу в шинок, не проп'ю і не буду напідпитку судити, як ви мене судите.
— Що ж ти з ними думаєш робити? — спитала мати.
— Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки. Може, й під мої боки хтось постеле подушки...
Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, і трохи стурбувалась. Вона пряла ліниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього прядива.
— То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? — спитала Кайдашиха.
— Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні не терла на терниці, може, більш од вас?
Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невістка того не зробить, а тільки метиться над нею за товсті сорочки.
Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
— Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? — спитала в Мотрі свекруха.
— В мене нема жартів, — сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках і черкалось об сволок.
Кайдашиха зобидилась.
— Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, — крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило.
— Ба не дам, бо й мені треба, — одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.
— Дай сюди, кажу тобі! — крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злості. — Я сама зараз буду мотать.
— Ба не дам! В вас нема чого мотать, бо ви нічого не напряли, — крикнула й собі на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.
— Геть собі ік нечистій матерії. Дай мотовило, кажу тобі! — зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом і вхопила мотовило обома руками, ще й потягла до себе.
— Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що? —крикнула Мотря й сіпнула до себе мотовило.
— Дай!
— Ба не дам!
— Дай, кажу тобі!
— Ба не дам!
Молодиці підняли страшний ґвалт. Чоловіки позбігались у хату. Їм здалось, що молодиці б'ються. Серед хати стояли свекруха й невістка й сіпали кожна до себе мотовило. Обидві були люті, в обох очі блищали. Починок качався долі. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоїлась між ними така сварка. Свекруха й невістка так розлютувались, що не примітили чоловіків.
— Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! — кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило.
— Одчепіться, бо й я вмію пхатися, — кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.
— Чи ви подуріли сьогодні, чи показились, — сказав Кайдаш, — чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!
Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, невважаючи на його слова.
— Та це вони, мабуть, в ворона граються, — обізвався насмішкувато Лаврін.
— Це добра іграшка! Мотре! покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобі руки.
Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони його ніби й не бачили й все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тоді була п'ятниця. Він був голодний та сердитий. Жіночий крик дратував його.
— Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! — крикнув він на всю хату.
Молодиці стояли бліді, як смерть, і од злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило й потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невістка розійшлись набік.
— Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? — почав Кайдаш. — Господи! сьогодні свята п'ятниця, а вони тобі, неначе на злість, тільки до гріха доводять. Нащо тобі, Мотре, те мотовило?
— Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, — сказала Мотря.
— Вона хоче прясти собі на полотно нарізно од нас, — сказала Кайдашиха, ледве дишучи.
— Нащо тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що? — спитав Кайдаш у Мотрі.
— Хочу прясти, бо маю право, — сказала Мотря.
— Ставте, тату, мерщій хату через сіни, — обізвався Карпо.
— Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, — сказав батько.
— Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав, — сказав Карпо.
— Карпе! не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.
— Далеко вам до моєї чуприни! — обізвався Карпо.
— Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? — крикнув батько.
— Мабуть, уже переросли... Мати кривдить жінку, а ви мене, —сказав Карпо.