Кленовий лист
Шрифт:
Лишивши Юру біля пораненого, хлопці пішли на пошуки чогось їстівного.
— Олег, тримайся, друже! Ти так мужньо бився з його напарником, доки вони нам загрожували. А тепер покажи в ставленні до цього пораненого наші радянські звичаї допомагати людині! Я сам, братику, шкодую, що наш добрий друг чех загинув, а цього, клятого, лише дряпнув. Але тепер він поранений і потребує допомоги...— говорив Ваня.
— Це — Горн. Я з документа впевнився, що це він. Його наш Пранек посадовив!
...Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Крім того, вони дістали ще один пістолет з чотирма повними обоймами патронів. А це багато значило
Знайдено й ще деякі речі, кожна з яких мала для «робінзонів» неоціниме значення. Чудовий портативний компас, майже не початий записничок з олівцем, фінка, запальничка і, нарешті, годинник з восьмидобовим заводом!
— Ти, Ромо, кажеш, що фашистські льотчики завжди беруть аварійчий запас шоколаду на випадок чого... Гостинність у гітлерівців підгуляла.
— Це правда. Гостинність у гітлерівців підгуляла: ще на літаку, мабуть, пожер, проклятий, ганяючись за нами.
— Не було коли. Напевно, гітлерівці тепер і не нюхають того шоколаду. Хоч би хлібину брав з собою, нещасний. Летить, клятий, неначе до тітки в гості, за три дні виголодався... Нагодуєш його тепер...— бурмотів незадоволений Роман.
— А скніти з-за цього не слід, Робінзоне. У нас ще так багато невідомого попереду, давайте не впадати в розпач. Ходімо до куреня. Юра, напевне, там уже порозумівся з нашим полоненим. Треба щось вигадувати, думати треба, хлопці.
— Треба думати, гадати, як харчі тут здобувати,— доповнив Тулякова замислений Роман.
Сонце вже немилосердно припікало на скелях.
Думати, гадати піонерам було про що. На їхніх руках поранений, якому не тільки догляд, а головне — пристойне харчування потрібне. Та й про себе, про своє харчування подбати треба. І майбутнє їхнє теж лишається такою ж невирішеною проблемою.
Що по океану десь ходять кораблі союзників, у цьому не було жодних сумнівів. Треба тільки простежити, не помилитись. А як їх повідомити з такої відстані про своє становище?
Та доки з'явиться той спасенний корабель (чи й захочуть ще союзники возитись із якимись там хлопцями?..), треба самим шукати засобів до життя.
Другим вартовим біля хворого погодився лишитись на ніч Ваня Туляков. Перебивши голод якимись субтропічними щавлями та лопуцьками, хлопці вклалися спати у курені. Розпорядок дня, згідно з рішенням колективу, вступив у дію як незмінний за будь-яких обставин закон. Невідомий острів, поранений — усе це високо підносило свідомість кожного, мобілізувало увагу. Олег урочисто записав розпорядок дня у записничок льотчика. Туди ж записав і список чергувань. На окремому листочку вперше помітили: «Поранений двічі розплющував очі і знову засинав. Стогне, лише, коли впадає в нестяму або спить».
— Встановили, значить, час і обов'язки,— влучно сказав Роман перед сном.
Троє друзів лежали в курені на перебранім мотлосі пересохлих бур'янів та листя. В кутку поклали льотчика. Перегорнуте вдвоє полотнище парашута правило всім одночасно і за простирадло, і за ковдру.
Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого. Як шкода, що ніхто з них до пуття не знав німецької мови, крім хіба десятка окремих випадкових слів. Можна було б в пораненого допитатися про самопочуття, пояснити йому становище, вимагати дотримання хоч якогось лікувального режиму...
Одягнений у френч льотчика, озброєний пістолетом, з якого довелося ще звечора вистрілити для перевірки,
Під час перших коротких розшуків хлопці натрапили на мальовничу поляну між горами. До неї привів ручай, що протікав біля куреня. Ручай витікав з озерця на поляні ніжним струмком, але глибоке русло свідчило, що він буває часто і бурхливою річкою. Всі дощові та весняні води потрапляють звідси в океан тільки одним цим глибоким руслом.
Озерце те огортала запашна зелень бур'янів, трави, нехворощі та розкішних моложавих щавлів. Свіже соковите листя лопуцьок ламалися в руках, хрумтіли на зубах. Найдобірніші з них залишали для пораненого. Навіть двоє яєць видерли з гнізда якогось птаха і нагодували ними хворого.
Льотчик уперше, як укладали його вже в курені, оглянув усіх чотирьох цілком свідомим поглядом.
— Що, пане Горн? Гам-гам? — заговорили хто як міг, жестикулюючи руками на додачу.
Льотчик ледве здужав перевести погляд на інших і, застогнавши, знову заплющив очі.
— Здається... упився і наївся пан Горн.
Ваня стримав настирливу неприязнь товаришів.
Тепер ось вони сплять. Поранений, здається, теж. Завтра знов турботи з ним, усі підуть на той щавель, а йому розшукають яйце. Позавтрому те саме. Напевне, ще знайдуться і якісь ягоди. Ліс повний всіляких горіхів, птиці. Та все це — безперервні, марудні проблеми, а не бодай якась перспектива вижити і добратись до рідного краю.
«Неодмінно треба полагодити оцю рибальську сітку,— міркував Ваня.— Приладнаємо парашутні стропи і завтра ж затягнемо в отому ставку. Не може бути, щоб у ньому не плодилася риба. В консервних банках наваримо юшки, щавлем та сіллю з тої гори задобримо. Ого, ще й як можна розкошувати! А житимемо за розписом, вивчатимемо острів, виходжуватимемо німця. А як повернемося, надрукуємо свої нариси про острів, назвавши його островом Юних ленінців! Напевне ж, тут є і якісь лами, кролі. Вловити, як Робінзон... А П'ятниця?.. Невже на острові немає ніяких людей?.. Льотчика охрестити П'ятницею? Але ж людина має своє ім'я. Перевелися часи П'ятниць, хоч робінзонад на світі ще вистачить».
Свіжа, темна, сповнена гомоном океану ніч змусила вартового спочатку щільніше загорнутися у френч льотчика, а потім і сісти, спершись на курінь. Звечора з'явилися були якісь комарі чи москіти, але скоро і зникли від прохолоди.
І Ваня заснув. Далі думки оформилися в сни. Він ганявся з пістолетом за ламою, стріляв, щоб добути хоч м'ясо для пораненого, бо молока годі й сподіватися. А лама обернулася на страшного фашистського офіцера, і, замість доганяти, Вані довелося самому тікати від нього...
Від переляку і прокинувся. Пістолет лежав біля ніг на землі, весь мокрий від роси. Ніч кінчалася, наставав росяний, прохолодний ранок. Над ставком ледь-ледь здіймався туман.
— Ну ось, Олег, можеш записати в журнал: «Першу добу на безлюдному острові прожито!» Тепер починається наше нове життя.
Четверо друзів сиділи на крутому березі океану, відкритому для вранішнього сонця, вигрівалися. Як вартовий, Ваня попередив, що, поки поранений спить, тут відбудуться їхні «загальні збори», на яких вони мають виробити основний напрямок діяльності на острові. Чекати їм врятування з острова від англійців чи від американців — шкода й часу. Острівець безлюдний, для військових потреб непридатний. Навряд чи повз нього пройшов коли-небудь бодай один з тих військових кораблів. Певно, якісь підводні рифи навколо острова.