Кленовий лист
Шрифт:
— Гаразд, гаразд,— стримуючи себе, майже спокійно сказав майстер і відчинив дверцята машини.— Скажеш генералові, що ми з Ніночкою човном приїдемо на риболовлю.
— Скажете, дядю? — допитувалася дівчина, тримаючись за руку Безруха.
Майже в ту мить авто заревіло і, круто розвернувшись між деревами, швидко зникло в гущавині. Дівчинка ще кілька разів озирнулася на. віддалений гул, але «дядя» поспішав і тяг її за ручку геть поміж кущами чагарника.
І другого дня був такий самий червневий ранок. Генерал Дорошенко ночував при штабі. В ранню тіару вийшов на веранду подихати свіжим повітрям перед початком щоденного вислухування інформацій і рапортів військових начальників його з'єднання.
На цей раз ще трималися по долині легкі тумани, повітря мовчало, немов перед бурею. Генерал спустився східцями в невеликий садок, зірвав і пожував вишневий свіжий лист. Терпкий і гіркуватий присмак змусив стріпонутися всім тілом. Озирнувся на гупання.
Його ад'ютант зіскочив просто з балкона-веранди і схвильованим голосом поквапно сповістив:
— За вашим наказом я не впустив до штабу Марію Йосипівну. Вона ображала вас словами.
— Як саме? — різко перебив генерал.
— З дому... зникла ваша дочка, товаришу генерал.
— Що-о?! Зникла Ніночка? — генерал грізно ступив до ад'ютанта. Але той стояв нерухомо і чітко інформував далі:
— Так точно, товаришу генерал. Марія Йосипівна звинувачує в тому вас і на правах матері вимагає повернути дівчину. Пішла в особливий відділ до полкового комісара Дмитрієва.
— Машину! — звелів мужнім, як завжди, впевненим і спокійним голосом.
В ту ж хвилину він залишив штаб. В голові блискавкою пронеслися думки, уривки спогадів про п'ять років такої трагічної своїм фіналом, але щирої й... красивої любові!
Поліз рукою до кишені, шукаючи не знати чого. Може, анонімного листа, щоб порвати його, щоб плюнути в обличчя тому злому інформаторові, висловивши своє ставлениця до його старанно виписаних лапок з крапками, до його мерзенних «фактів»? Чому написано цього листа саме зараз... Що ж це таке?..
Війна!
Так, війна! І ти, генерале Радянської Армії, підступно атакований з тилу, в особистому житті. Ворог уже розпочав свій наступ, деморалізуючи командуючого, щоб згодом пустити й танки...
Андрій Тихонович, сидячи в авто, яке мчало його до особливого відділу частин, обачно озирнувся. Може, хотів перевірити, чи не підслухав хто думку стривоженої людини в генеральському кітелі.
Ця раптова звістка страшенно збентежила його. Звичайно ж, він погарячкував з тим розлученням, не розібравшись, рубав вузли сімейного щастя. Зникла дочка — це непорозуміння. Спокій і розсудливість! Горе, поділене на двох,— тільки півгоря.
Кинути всі сили, щоб негайно ж розшукати Ніночку! Голка це, чи що! Навіть під землею знайде. Невже подали з генерала, щоб порушити його рівновагу в особистому житті... Але війська під його керівництвом усе одно спинять тисячі життів, коли на кордоні справді заворушаться ті фашистські танки...
Та ці муки й погрози нервово збудженого розуму були пригашені, охолоджені мармуровим спокоєм Марії. Од її відчуження в очах Дорошенку раптом стало моторошно.
— Ви забрали мою молодість, а тепер викрали ще й дитину, вбиваєте душу людини, яка так безрозсудно полюбила вас у свої вісімнадцять літ! Я не мала свого дитинства, шукала людини, а знайшла... звіра! Віддайте мені дочку, я мати! — істерично заридала, потопивши в сльозах останні надії й сподівання.
І чи не вперше в житті Андрій Дорошенко на якусь мить таки по-справжньому розгубився. Невже Марія вірить, що він здатний на таку підступність?
Розгубленість, як морська хвиля, бовтнула, приголомшила. Але й освіжила! Дружина тримається з останніх сил, от-от знепритомніє... В наступну мить генерал наказав ад'ютантові викликати лікаря, а сам, не гаючи часу, попрямував до кабінету полкового комісара Дмитрієва...
Ображена Марія Кленова в цю найгострішу хвилину розпачу і горя не прийняла дружньої руки, щиро простягненої Андрієм Дорошенком. А через кілька годин після цього гіркого розриву шлюбу війна застала їх вже ворогами.
2
На півдні Радянського Союзу, в мальовничій місцевості примор'я, жив повним життям піонерський табір. Морський берег тут мав мальовничі кручі, окреме грізне скелля було підмите морською хвилею. З того скелля хмарами злітали птахи при найменшому наближенні небезпеки і знов методично вкривали його, коли небезпека минала. Були тут і романтичні затоки з спокійною гладдю, яку великі морські хвилі ритмічно підносили й опускали. А за кручами, де густий ліс поволі знімався й ген-ген переходив на крутий підйом гори, слалася коса з чудовим золотим пляжем.
Щодня, десь після восьмої години, сюди на косу збиралися піонери і починалося ранкове купання. Засмаглі юнацькі тіла займали частину пляжу аж ген під кручі. Дівчата розкошували «а ближчій половині пляжу. Та хлопці, продершись через скелля з затоки і розполохавши птахів, завжди йшли до свого шляху побіля дівчат.
Чи були дівчата незадоволені з такого грубого порушення табірних порядків? У всякому разі вони висловлювали хлопцям, таким вузлувато сильним, знахабнілим, своє обурення. Та їх протест завжди виливався у веселий гамір, в дівочий ляскітливий сміх і приємні юнацькому серцю словесні змагання.
Часом було й таке, коли в тому гаморі протесту, в хлюпанні водою зароджувалися перші паростки, як цвіт підсніжника, дружби. І ввижалося хлопцям, принаймні мріяли вони і снили тим, як кожен з них рятує в хвилях моря чи в бурях життя свою юну подругу.
Довго з обох пляжів неслися назустріч вигуки, часом і лайливі, але духові юнацькому такі потрібні, легеням такі корисні, майбутньому дорогі, як спогади про .перші підсніжники.
Гуртками лежали в піску, смажилися на сонці і згадували екскурсії в гори, сперечалися про природу того чи іншого камінчика.