Ключ
Шрифт:
– Є ці-авий комп-омат, – жував слова мій любий друг Ігорко, якого я вже добре розумів: це означало, що на когось знайдено «цікавий компромат», тож мені залишається приробити йому ноги, тобто написати статейку, а високі політики розрахуються і з газетою, і зі мною.
– Бензин чи спирт? – спитав я.
– Нахта.
Отже, я майже вгадав. Нафта – це той же бензин.
– Ні, дякую, – сказав я.
Мені зовсім не хотілося до травматологічного витверезника.
– Ще трохи поживу, – сказав я.
– Хе-ово, – сказав Ігорко. – Мо-е, подумаєш?
– Не можу, шукаю хату.
– А нахи-а ж ти відмовився йти до нас? Ми
– Мені достатньо вашого телефону. Дозволь?
Мій любий друг Ігорко підсунув до мене апарат, а сам делікатно почовгав з кімнати, і, дивлячись йому вслід, дивлячись на його низько опущені плечі, я щиро вірив, що він, бідолаха, несе на собі розбудову держави навіть тоді, коли йде перекинути гальбу пива, – чого ж не піти, якщо його любий друг Андрій Крайній трошки посидить біля телефону.
Я подзвонив у редакцію, запевнив, що «політичний портрет» депутата на тижні буде готовий (там справді хвилювалися з цього приводу, адже декому належав більший гонорар, ніж мені), а потім став обдзвонювати весь Київ у найпильнішій справі: самотній чоловік, безпартійний, інтеліґентний, високоосвічений, вільно володіє французькою і грабаром [3] , фарсі і гуджараті, вік Ісуса Христа, зріст 182 сантиметри, був одружений всього лиш один раз, кажуть, що симпатичний, – ось такий славний чоловік за помірну ціну найме однокімнатну квартиру на тривалий термін.
3
Давньовірменська мертва мова. (Прим. ред.)
Тоді я ще не знав, що веду даремні розмови, марно товчу воду у ступі, бо квартира мені більше не знадобиться.
Симпатичний чоловік з невеличким шрамом на вилиці, віку Ісуса Христа, упевнено перетнув залу кав’ярні і підійшов до столика, за яким сиділа молодша від нього років на п’ять жінка. Вона вдивлялася у денце чашки, наче сама собі ворожила на кавовій гущі, і чоловік спитав з геніальною простотою:
– Шампанського вип’ємо?
Вона звела на нього тернові очі – не чорні, як співається в пісні, а кольору ще не достиглого терну із синіми і зеленими переливами. У неї були зовсім білі губи, наведені білою помадою, і білі перламутрові тіні аж до тонесеньких брів – так досягається разючий ефект очей.
– Вип’ємо, – так само просто сказала вона.
Я взяв шампанське і під ревнивим поглядом Катрусі налив два келихи.
– Ох, як усім цікаво, – сказала моя чарівна візаві.
– Головне… – гіркаво-солодкий запах французьких парфумів завжди мене хвилював, – bien faire et laisser dire [4] .
– Bien ou rien [5] , – сказала вона.
– О, Боже, хоч негайно у ліжко.
– Ви не схожий на сексуального маніяка. Інакше я не погодилася б з вами пити шампанське.
4
Робити добре і не зважати на те, що говорять (франц.).
5
Добре або ніяк (франц.).
– Бачте…
– Оксана. Можете називати мене Саною.
– Бачте, Сано, цих навіженців розпізнають, коли вже запізно.
– На жаль, так, – сказала вона. – Але це не про мене.
– Ви добрий психолог?
– Ні, поганенький сексопатолог.
У мене шампанське ледь не пішло носом.
– Ви здивовані? – спитала вона.
– Я думав, це чоловіча професія.
– Чоловіки якраз мало у цьому тямлять.
Чесно кажучи, я трохи розгубився. Наскочив чорт на відьму і не з того краю почав. Але й відступати було не з руки.
– Тепер мені зрозуміло, чому ви так легко погодилися зі мною випити.
– Чому?
– Професійна цікавість. Адже з красивою жінкою не так легко познайомитись.
– Не вгадали. Просто я бачу, що у вас є на те серйозна причина. Тому ви й підійшли без комплексів. Хіба ні?
– Ваша взяла, – сказав я. – Причина справді серйозна. Того вечора, коли я вперше вас побачив, ми сиділи втрьох он за тим столом, пам’ятаєте?
Вона запалила сигарету і з цікавістю дивилася на мене. Цівочка диму соталася з-поміж її загострених пальців, які ледь помітно тремтіли.
– Потім, десь уже під кінець, до нас приєдналося ще двоє. Ви їх не пригадуєте?
– Ні. Я запам’ятала тільки вас. І то en qros [6] .
– Я розумію, що це не був coup de foudre [7] , – сказав я, дивлячись їй глибоко в очі. – Але мені приємно, якщо це так. І все-таки дуже хотілося б, Сано, аби ви згадали тих хлопців. Ну, може, одяг, якась дрібничка… жест, годинник на руці.
– Ви що – з міліції? Ніколи не повірю, – сказала вона.
6
У загальних рисах (франц.).
7
Удар грому, що в переносному сенсі означає кохання з першого погляду (франц.).
– Я не знаю, який ви сексопатолог, але психолог справді непоганий. Я не з міліції, Сано.
– Щось сталося?
– Поки що не знаю. Але цілком можливо.
– Ще пам’ятаю того… на Чапаєва схожий. І потім… якщо ті двоє прийшли під кінець, то, напевно, мене вже не було.
– І це можливо. Річ у тім, Сано, що тут є і ваша вина.
– Моя?
– Так. Коли ви пішли, я вже не бачив, що діялося навколо. Я просто осліп.
– Не перебільшуйте.
– Це правда.
– Якщо це правда, – сказала вона, – то я спокутую свій гріх. Що я повинна зробити?
Я зміряв її очима, ніби прикидаючи, що вона може зробити.
– Не тепер, – сказала вона.
– Що не тепер?
– Те, про що ви подумали. І щоб спокутувати гріх, треба знати міру своєї вини. Що, власне, сталося?
– Щез один чоловік, – сказав я.
Вона вся стислася і ледве не розхлюпала вино зі свого келиха.
Я знав, що Сана теж шукає якогось чоловіка, і знав, що йдеться тут про різних людей. Її реакція на мої слова була природною.
– Як… щез? – спитала вона.